З кожним роком у всьому світі зростає інтерес до проблеми сексуальних домагань на робочому місці. Тема ця перестала бути забороненою, і все більше працівників, переважно жінок, відважуються вголос говорити про це, називати імена своїх кривдників.
Організовуються флешмоби в соціальних мережах, вуличні акції, дебати у ЗМІ, поширюються листівки, плакати – щоб привернути увагу суспільства до проблеми сексуальних домагань, ініціювати широке обговорення, і врешті-решт продемонструвати, що настав час сказати «ні» сексуальним домаганням і загалом – сексуальному насильству щодо жінок.
Однак варто зазначити, що нині не існує єдиного підходу до визначення сексуальних домагань, як і не існує чіткого механізму захисту постраждалих.
Найчастіше під сексуальним домаганням на робочому місці розуміють примушування підлеглого надати сексуальні послуги керівнику в обмін на кар’єрне підвищення та погрози помститися в разі відмови.
Однак сексуальне домагання – значно ширше поняття. У спеціальному дослідженні щодо рівності в галузі праці та занять у світлі Конвенції № 111 (Женева, 1996) Комітет МОП визначив сексуальні домагання як: «будь-яку образу чи невідповідне зауваження, жарт, натяк чи коментар з приводу одягу особи, будови її тіла, віку, сімейного стану тощо; поблажливе чи патерналістське ставлення з сексуальними ускладненнями, що підривають гідність; будь-яке небажане запрошення чи вимога, невираженого чи явного характеру, незважаючи на наявність або відсутність погроз; будь-який похітливий погляд або будь-який жест, що асоціюється з сексуальністю; та будь-який непотрібний фізичний контакт – такий як дотики, пестощі, щипок чи напад».
У Загальній рекомендації №19 до Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» зазначається, що «сексуальне домагання включає таку небажану поведінку сексуального характеру, як фізичний контакт та пропозиції, натяки сексуального характеру, демонстрацію порнографії та сексуальні вимоги, вчинені словами або діями. Така поведінка може бути образливою та може становити загрозу здоров’ю та безпеці; вона є дискримінаційною, коли жінка має вагомі підстави вважати, що її відмова може нашкодити її працевлаштуванню, найму та просуванню службовими сходами включно, або коли це створює вороже середовище на роботі».
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» визначає сексуальні домагання як «дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування».
Варто зауважити, що європейське право йде шляхом встановлення відповідальності за домагання будь-якого працівника, а не лише керівника.
У Пояснювальній доповіді до Європейської соціальної хартії підкреслюється, що сексуальні домагання – це небажана поведінка сексуального характеру з боку керівництва і колег включно, що зачіпає гідність працівників.
Справді, у більшості випадків кривдник не є керівником і має такий самий статус в організації, що й жертва. Непристойні жарти, коментарі чи запитання сексуального характеру, дотики, обійми, поцілунки надзвичайно поширені в офісах, але, на жаль, мало хто визнає їх правопорушенням, за яке передбачена юридична відповідальність.
Межа між звичайними теплими відносинами колег, добродушними коментарями й сексуальними домаганнями буває досить тонкою.
Однак визначальна риса сексуального домагання – небажаність таких дій для однієї зі сторін.
Небажана поведінка – це критичне слово. Небажана не означає “недобровільна”.
З тих чи інших причин жінка може погодитися на певну поведінку, хоча вона образлива для неї та неприйнятна. Тому сексуальна поведінка небажана тоді, коли людина, яка їй піддається, вважає це небажаним.
Звісно, працівники, в тому числі жінки, можуть потерпати на робочому місці від дискримінації та утисків не сексуального характеру. Наприклад, коли з працівниками за їхніми певними ознаками (стать, вік, національність тощо) поводяться менш прихильно, виникають менш сприятливі умови праці. Така поведінка підпадає під норми закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Говорячи про природу сексуальних домагань, варто брати до уваги, що сексуальне домагання, як і загалом сексуальне насильство, тісно пов’язане зі сталими культурними міфами та гендерними стереотипами, і витоки його криються у відносинах нерівності, у домінуванні чоловіків та підпорядкованості жінок.
У певному сенсі суспільство – через культ чоловічої влади, агресивності, сексуальної активності – формує з чоловіків потенційних насильників, які прагнуть контролювати й використовувати жіночу сексуальність.
Чоловік, що сприймає жінку лише як сексуальний об’єкт, впевнений, що жінці приємна його настирлива поведінка, а заперечує вона лише для годиться. Сексуальне домагання в очах такого чоловіка виглядає як залицяння чи флірт.
Так само налаштована і громадська думка, і це нерідко призводить до нерозуміння стану постраждалої, а часто й до перекладення на неї відповідальності за домагання.
То ж чи вважається залицяння – з фізичними дотиками, натяками, жестами, коментарями з сексуальним підтекстом – злочином?
І чи не загрожує це сексуальній свободі, чим перейнялися француженки, заступившись у відомому відкритому листі за право чоловіків залицятися і фліртувати з жінками?
Безумовно, невизначеність і недомовленість – необхідні елементи флірту, любовної гри, і не завжди вдається наперед визначити її умови та правила.
Юридичне врегулювання таких відносин, за відсутності прямого зловживання службовим становищем та вчинення відверто образливих дій, проблематичне.
Однак, як уже підкреслювалося вище, індикатором будь-якого різновиду сексуального домагання є небажана поведінка, яка може образити, принизити, створити атмосферу напруги, ворожості, тоді як сексуальна гра по суті своїй передбачає свободу і бажаність.
Як законодавство України захищає від сексуальних домагань на робочому місці?
Механізм захисту від сексуальних домагань, передбачений у ст. ст. 22, 23 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», дає можливість звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уповноважених осіб (координаторів) із питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів держави та суду.Окрім цього, Закон встановлює, що особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань.
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» зобов’язує також роботодавця “вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань”, щоправда, не визначає, які саме заходи повинні вживатися, та не встановлює відповідальності за недотримання цієї норми.
Стаття 154 чинного Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за примушування до вступу в статевий зв’язок особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні.
Відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”, «примушування за своїм змістом включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого характеру (звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо)».
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (№2227), що набере чинності 11.01.2019, внесені зміни до Кримінального кодексу України, згідно з якими Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом перейменована на Стаття 153. Сексуальне насильство (1. Вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи – караються позбавленням волі на строк до п’яти років).
Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок викладена у такій редакції:
- Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою.
- Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою, від якої потерпіла особа матеріально або службово залежна, караються штрафом до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.
Таким чином, вже беруться до уваги не лише взаємини матеріального або службового підпорядкування.
Однак сексуальні домагання включають у себе не лише «примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою».
На мою думку, доцільно було б включити до Кримінального кодексу окрему статтю 154 -1 Сексуальні домагання, яка б чітко визначила, що таке сексуальні домагання, за яких умов настає відповідальність за вчинення таких дій (не лише у відносинах трудового, службового матеріального чи іншого підпорядкування).
Визнання сексуальних домагань кримінальним правопорушенням сприятиме наближенню українського законодавства до європейських норм, оптимізує можливості юридичного захисту постраждалих.
На жаль, жодним судом не був доведений факт сексуального домагання й не було притягнуто до відповідальності винних, хоча сексуальні домагання – досить поширене явище в Україні.
Що може змінити цю ситуацію?
Звичайно, підвищення загальної правової й гендерної культури суспільства, формування нульової терпимості до будь-яких проявів дискримінації за ознакою статі, дотримання принципів гендерної рівності на робочому місці, наявність в організаціях певних правил, кодексів поведінки, інструкцій, спрямованих на недопущення сексуальних домагань; призначення відповідальних, наділених повноваженнями підвищувати обізнаність працівників щодо сексуальних домагань, розглядати відповідні скарги – сприятимуть зменшенню випадків сексуальних домагань.
Гадаю, не менш важливим чинником запобігання та протидії сексуальним домаганням на робочому місці є жіноча солідарність, яка допоможе жінкам протистояти патріархальним догмам, позбутися залежності, страху й упереджень, стати самодостатніми; повірити в себе й у свою спроможність змінити світ.
Людмила Чернявська
