Повага
Image default
Статтi

Сексуальні домагання в публічних місцях: як реагувати й куди звертатися?

Нещодавно кілька ЗМІ написали про те, що в київському метро дівчина побила чоловіка, який до неї чіплявся. Після того, як нахаба вдався до непристойного жарту й ляснув дівчину по сідницях, вона наздогнала його й накинулася з кулаками. Інцидент зняли на відео. Згодом у соцмережах почалося бурхливе обговорення – користувачі засуджували дівчину, бо вона нібито вдалася до обсценної лексики. Водночас коментарів із осудом на адресу чоловіка було значно менше. 

42% українок зазнали сексуальних домагань у публічних місцях

«Немає ідеальної реакції та моделі реагування на сексуальні домагання. Кожна людина робить те, на що вона має внутрішній ресурс, але щось робити значно краще, аніж завмирати. Випадок, який стався з дівчиною в метро, демонструє нам стратегію відвоювання свого простору: «Я маю достатньо ресурсу, щоб сказати, що мені це не подобається». Вона змогла знайти в собі сили, щоб відреагувати на те, що з нею трапилося», – говорить гендерна експертка та заступниця голови Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало. 

За її словами, коли відбуваються сексуальні домагання, постраждала вже підсвідомо звинувачує себе в цьому, і те, що ми маємо таку неадекватну реакцію соціального кола, ще більше заганяє жінку в відчуття вини. 

«Саме тому нам потрібно, аби соціум став чутливішим до такої проблеми. Для цього інформаційний простір повинен наповнитися відповідними матеріалами й меседжами, а також має з’явитися комплексна робота держави – щоб домагання стали неможливими або реагування на них – оперативним. Корисним буде підключити до роботи водіїв, барменів, тренерів, учителів та інших працівників, які повинні бути проінформовані про такі речі», – зазначає експертка.

Небажані дотики та компліменти, непристойні натяки й жарти, запитання сексуального характеру, загравання та грубощі, фізичні напади, переслідування – з цими та іншими проявами сексуальних домагань зіштовхуються мільйони жінок у всьому світі. 

В українському законодавстві немає такого поняття, як «харасмент». Однак термін «сексуальні домагання» зафіксований у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Відповідно до абзацу 6 ст. 1 цього закону, сексуальні домагання – це дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування. 

За даними ПРООН, 1/2 українських жінок зазнавали хоча б однієї форми сексуальних домагань. Опитування UNFPA Україна 2020 року показало, що 42% жінок в Україні зазнали стріт-харасменту – сексуальних домагань у публічних місцях. Згідно з опитуванням, для майже 50% досвід сексуальних домагань негативно вплинув на їхню поведінку, впевненість у собі та самооцінку. 

«Переслідував від метро до самої зупинки»: Історії жінок, які пережили сексуальні домагання

Ми зібрали історії українок, які зіштовхнулися з сексуальними домаганнями в громадських місцях. Усі імена змінені заради їхньої безпеки.

«Коли мені було 15, незнайомий чоловік підсів до мене в метро й почав ставити особисті запитання. Скільки мені років, чи є в мене хлопець, куди я їду. Я просто ігнорувала його, бо гадала, що якщо не звертати уваги, то він відчепиться. Але він не залишав мене у спокої. Він вийшов разом зі мною і йшов позаду аж до самої зупинки, доки я не зустрілася з подругою і не сіла з нею в автобус. Мені було дуже страшно. Навіть не знаю, що було б, якби я тоді була сама. Відтоді я боюся їздити в метро». 

Катерина, 22 роки

«Коли я їхала в автобусі, чоловік, мабуть, навіть старший за мого батька, спробував посадити мене до себе на коліна. Я перелякалася й швидко перейшла в кінець салону». 

Марія, 19 років

«Пам’ятаю, як якийсь чоловік підсів до мене в автобусі й почав гладити по нозі. Я попросила його забрати руку. Через 10 хвилин він зробив це знову, і я пересіла від нього. Через місяць я їхала в автобусі й знову зустріла цього чоловіка. І він знову зробив це. Я сиділа біля вікна, тому сказала випустити мене, але він не встав. Коли я виходила, він притис мене до сусіднього крісла».

Ангеліна, 17 років

«Коли мені було 11, чоловік похилого віку обмацав мене в автобусі. Я тоді нічого не могла сказати, бо злякалася. Коли він виходив на своїй зупинці, то запитав, чи не виходжу я. Хотілося плакати. Я змогла поділитися цією історією з мамою лише через декілька років. Зараз мені стає не по собі щоразу, коли доводиться їхати в переповненому метро». 

Дарія, 18 років

«Я регулярно зіштовхуюся з кетколінгом і домаганнями. Але коли я ділюся цим із кимось, у відповідь часто лунає, що я не настільки приваблива, аби мене домагатися». 

Ольга, 22 роки

«Якось на зупинці незнайомець дошкуляв якійсь дівчинці, тому я втрутилася, адже вона була дуже налякана. Він почав просити в мене мою спідню білизну. Було дуже страшно, бо цей чоловік потім сів зі мною в один тролейбус і казав, що хоче провести додому. Я змогла втекти від нього, коли пересідала до метро. І щоб ви не думали, що ми його спровокували, – це був вечір зими, тож одягнені ми були в довгі оверсайз пуховики». 

Анастасія, 19 років

«Багато разів зіштовхувалася з домаганнями в електричках і метро: від нав’язливих спроб познайомитися до тертя геніталіями об мене в годину пік. І якщо я починала голосно та активно чинити супротив, деякі чоловіки відповідали, що тут «просто забагато людей» і щоб я «каталася на таксі». 

Тетяна, 22 роки

«На жаль, я теж маю такий досвід. Колись я їхала в тролейбусі й навпроти мене сів чоловік років 50. Він увесь час дивився на мене, а через декілька зупинок дістав свій член і почав мастурбувати». 

Ірина, 23 роки

«Я дуже багато разів зіштовхувалася з «ненавмисними» доторками в громадському транспорті. Я була дитиною й не могла постояти за себе, тому просто ціпеніла в таких випадках, проте зараз я можу точно так само «ненавмисно» стати цьому чоловікові на ногу і просто піти в кінець маршрутки. Я полюбляю ходити в довгих сукнях аж до підлоги та закритих гольфах (тобто оголеного тіла зовсім не видно), але це взагалі нічого не змінює. Я постійно відчуваю на собі їхні погляди, чоловіки витріщаються на мене, як на шмат м’яса». 

Вікторія, 21 рік

«Кілька років тому мене обмацував незнайомий чоловік років 45. Коли я сказала до мене не торкатися, він не послухався. Я почала кричати на всю електричку, але інші пасажири відповіли, що я вигадую». 

Олександра, 20 років

«Коли мені було 14, я поверталася додому з музичної школи. Це було взимку, тому було доволі темно. В автобусі на мене постійно дивився якийсь чоловік і намагався зі мною заговорити. Він вийшов разом зі мною й ішов позаду мене весь час. Вулиця була безлюдна. На щастя, мій будинок недалеко від зупинки, тому я швидко опинилася в безпеці. Але в мене досі трапляються панічні атаки, коли згадую цей вечір, і щоразу, коли йду безлюдними вулицями, відчуваю страх». 

Юлія, 17 років

«Уперше це трапилося, коли мені було 14. Якийсь чоловік мацав мої сідниці, і це було жахливо. Я тоді так перелякалася, що просто заклякла й навіть не дихала. У 16 років незнайомець в автобусі гладив коліно – тоді я його рукою відштовхнула». 

Олена, 18 років

Психологічні наслідки сексуальних домагань

Психотерапевтка Наталія Монахова наголошує, що сексуальні домагання завжди призводять до розвитку психологічних проблем у жінок, створюючи в них постійне тло тривожності, страху перед чоловіками, гострого сорому, а також самооб’єктивації (тобто переживання себе як пасивного об’єкта чийогось сексуального бажання). 

«Домагання спричиняють розвиток (або посилення) депресивних розладів, розладів харчової поведінки, тривожних розладів, а в деяких випадках – і посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Ці психологічні проблеми посилюються ще й через те, що суспільство не вважає за потрібне змінювати гендеровані моделі виховання хлопчиків і юнаків, продовжуючи підтримувати культуру зґвалтування. До того ж, сексуальні домагання мають ще й низку інших наслідків: обмеження соціальної та географічної мобільності через страх нараження на домагання, прямі економічні наслідки, коли жінки змушені відмовитися від краще оплачуваної роботи задля уникнення переслідування або змушені переїжджати, іноді навіть в інші міста. Таким чином, наслідки можуть бути дуже серйозними та потребувати професійної допомоги» – зазначає експертка.

Як реагувати, якщо ви зіштовхнулися з сексуальними домаганнями в публічних місцях?

Основне, на що мають бути спрямовані будь-які дії жінки – це її життя та безпека. За словами Наталії Монахової, на вулиці добре користуватися навушниками, аби не чути коментарів, та дотримуватися інших правил безпеки (не заходити в ліфт із незнайомцями – найвідоміше з них). 

«У нічних клубах не передавати нікому свій напій та не залишати його без нагляду. Добре володіти навичками самозахисту, вміти казати «ні» та наполягати на своєму. Але конче важливо оцінювати ситуацію (для прикладу, чи не спричинить активний спротив посилення насильства, і чи не варто вже тікати або кликати на допомогу). Також жінки повинні пам’ятати про те, що в насильстві завжди винний лише той, хто його чинить», – радить психотерапевтка.

При домаганнях у транспорті, як і в будь-якій ситуації насильства, немає чітких правил. Однак міжнародна організація проти харасменту «Hollaback!» виділяє такі корисні тактики поведінки:

Зображення: Kati Szilágyi

Будьте жорсткими

Голосно засуджуйте кривдника, щоб це чули оточуючі, і захищайте свої кордони. Пряма негативна реакція на дії може зупинити людину.

Говоріть упевнено та без провини в голосі

Не вибачайтеся, а чітко скажіть «Ні!» Пам’ятайте, що ви нікого не провокували та вам немає чого соромитися. Соромитися повинна лише людина, яка вас домагається. Якщо вам страшно, спробуйте глибоко подихати та змінити дистанцію.

Не розпалюйте більшого конфлікту, якщо з вами починають сперечатися

Це лише заохочуватиме їхню поведінку. Скажіть те, що потрібно було сказати, і йдіть. Не всі домагання переростають у фізичну агресію, але в будь-якому разі на першому місці повинна бути ваша безпека.

«У таких ситуаціях важливо довіряти своїм інстинктам, сигналам та інтуїції. Якщо вам щось здалося – вам не здалося. Якщо ви відчуваєте дискомфорт – значить, щось не так. Реагування на сексуальні домагання допоможе вам інтегрувати травму. Однак ми завжди маємо оцінювати в таких ситуаціях безпеку та власний ресурс, щоб зрозуміти, що краще – піти чи захистити себе», – радить Марта Чумало.

Також можна спробувати зафіксувати поведінку кривдника на камеру, але робити це потрібно обережно, якщо не відчуваєте небезпеки, адже реакція кривдника може бути непередбачуваною. Візьміть контакти свідків, якщо вони є, щоб мати докази, і викличте поліцію.

Якщо ви помітите бездіяльність поліції, ви можете подати скаргу керівнику Національної поліції, звернутися до прокуратури чи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Як це зробити та скласти текст, можна прочитати тут.

Як зазначає юристка та експертка з питань оцінки гендерного впливу Олена Зайцева, поліція – це частина суспільства, і поки люди масово толерують домагання і звинувачують потерпілих, це відображається на правоохоронцях. 

«Проте це не означає, що не потрібно звертатися до правоохоронних органів. Вирішення проблеми сексуальних домагань полягає не в тому, щоб вимагати дій від самих постраждалих (вони й без того у вразливому становищі), а в тому, щоб кожному й кожній не проходити повз такі ситуації, ніби вони нас не стосуються. Користь може приносити навіть найменша дія – усне зауваження, письмова скарга, ініціатива зі зміни або створення кодексів поведінки на робочому місці чи просто підтримка постраждалої. Завжди можна безкоштовно зателефонувати на гарячу лінію 116 123 (Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного) – ред.)  і проконсультуватися, звернутися до центрів безоплатної правової допомоги, які є по всій Україні», – радить Олена Зайцева.

Як дають відсіч сексуальним домаганням в інших країнах?

«Жінки в інших країнах розробляють різноманітні активні заходи безпеки. Зокрема, лак для нігтів, який змінює колір, якщо в напій підмішали наркотик; додатки для мобільних телефонів, які дозволяють відстежити місцезнаходження жінки та повідомити про нього іншим жінкам, які користуються додатком; застосунки, які дають змогу моментально додати на мапу інформацію про місце, де відбулося таке насильство, і таким чином проінформувати правоохоронні органи», – розповідає Наталія Монахова.

Керівництво та громадські організації європейських країн постійно ухвалюють нові рішення щодо того, як попередити сексуальні домагання у громадських місцях. Один із прикладів законодавства можна побачити у Франції – 2018 року уряд ввів штраф за сексуальні домагання у громадських місцях. 

Два роки тому у Великій Британії виник рух Our Streets Now, спрямований на припинення сексуальних домагань у публічних місцях. Також цей рух підтримує запровадження питання сексуальних домагань у шкільну навчальну програму – група створила безкоштовні плани уроків та ресурси для вчителів. На британських лініях метро також є таємні патрулі поліції, створені для запобігання харасменту.

У березні цього року в Брюсселі створили поліцейські патрулі в цивільному одязі з метою протидії сексизму й домаганням на вулиці. За словами речника поліції Олів’є Сльоссе, завдання патрульних у цивільному — спостерігати за районами біля зупинок громадського транспорту і складати протоколи, якщо вони виявлятимуть порушення. 

У липні 2020 року парламент Німеччини проголосував за закон, який притягує до кримінальної відповідальності за фотографування чи відеозйомку під спідницею — так званий апскьортинґ (upskirting). Це карається штрафом або ув’язненням на строк до двох років.

У 2017 році метро Лос-Анджелеса запустило Off-Limits – цілодобову гарячу лінію для повідомлень щодо сексуальних домагань. 

Юлія Береза

Схожі записи

Берта фон Зутнер і Надія Мурад: нобеліантки-пацифістки та їхня приватна війна

Ганна Улюра

Феміністку Луджайн аль-Хазлуль звільнили після 1001 дня за ґратами

Нормалізація насильства за допомогою фейків: чому це спрацьовує?