Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Що гендерні активістки розповідають про фемінізм молодим дівчатам
Статтi

Що гендерні активістки розповідають про фемінізм молодим дівчатам

Звідки беруться гендерні окуляри? Як почати бачити світ і своє життя крізь них? Для когось поштовхом стає стаття, для когось – тренінг чи курс. Один з таких проектів, що розповідає про гендер і фемінізм, став цикл зустрічей «Настав момент».

chas1

Другокурсниця Київського національного лінгвістичного університету Аня Аргірова взяла участь у «Майстерні громадської активності» від німецького фонду МітОст, і у рамках майстерні написала проект з феміністського лікнепу. Фонд проект підтримав, і невдовзі розпочалося своєрідне «навчання» про фемінізм – низка зустрічей за кавою, де були ведучі і були слухачі. Лекторками стали журналістка Ірина Славінська, феміністка Тетяна Павленко і співредакторка сайту «Товаришка» Анна Гриценко.

У теоретичній частині було проведено три лекції. На них дівчата розглядали, що таке сексизм, гендер, фемінізм. «Це ті речі, якими ми будемо оперувати у наших подальших дискусіях. Лекторки розповідають, чому не варто боятися фемінізму, розбивають негативні конотації цього слова.  На трьох лекціях закінчився теоретичний блок, а далі –  один день із практичними завданнями, на якому миобговорюємо  отримані теоретичні знання, але вже спираючись на власний досвід» – каже Аня.

Дівчата мають відповісти на питання, чи актуальна тема гендерної рівності у їхньому власному житті?

Жінка в ЗМІ

На другій лекції ведучою стала відома журналістка Ірина Славінська. І, звісно, в зв’язку з цим не могла не сплисти тема про образ жінки в засобах масової інформації.

Інститут масової інформації у вересні 2013 року провів дослідження гендерного балансу українських ЗМІ. Дослідження показало, що жінки стають героями публікацій лише у 20% випадках. При чому за якістю ці 20% відчутно поступаються решті «чоловічих» відсотків. Адже жінки виступають у ролі домогосподарок, світських левиць, іноді заходять у культуру і як вогню «оминають» економіку та політику. У якості експерток з того чи іншого питання жінок запрошують у 18% випадків, при чому тут знову жінкам віддані «жіночі» сфери: культура, медицина. І хоч суспільство у нас на 56% складається з жінок, але їхній голос все ще був не чутний.

Та все змінила революція. Тоді долинули голоси тих жінок, яких раніше не помічали. Стали говорити про волонтерок, які працюють на кухні і роблять канапки. І хоч робіння канапок все ще було «непрестижною» справою, а чоловіки вважали, що «нічого такого» в цьому немає, однак канапки їли із задоволенням і навіть почали визнавати, що без канапок і чаю воювалося б туго. У медійний простір увірвалися жінки-медики і жікни-депутатки, які буквально вигризали затриманих із лап міліції та судів. Таким чином українці дізналися, що в парламенті є жінки і що вони щось можуть робити.

Далі – війна. Перші повідомлення про полонених-жінок. Жінки-журналістки, виявилося, можуть не лише розповідати про культуру, а й стрімити з гарячих точок. Потужний рух жінок-волонтерок, які, по суті, своїми зусиллями одягнули і спорядили армію. Низка публікацій про таких волонтерок створила новий образ жінки в медіа: жінки рішучої, вольової, такої, що жертвує власним спокоєм і комфортом заради інших. Жінка-патріотка, яка працює, не покладаючи рук. І хоч досі лунають закиди «з іншого боку» (наприклад, Інтернетом ходила публікація, де жінок звинувачували у тому, що вони надто вже побиваються за вояками  – це після виходу пісні «Повертайся живим»), проте загалом тональність матеріалів про жінок геть змінилася. З’явилася нова героїня ЗМІ. За словами Ірини Славінської, найближчим часом ця тенденція буде посилюватися, і матеріали, зібрані ІМІ у 2013, можуть скоро стати невалідними.

Інше питання, підняте Іриною Славінською, полягало у тому, з чим стикається молода журналістка, приходячи в професію. Дуже привабливо вдавати з себе наївну дівчинку. Поважні дядечка часто на таке ведуться, не підозрюючи, що «наївна» дівчинка непомітно розкручує їх на потрібні відповіді. Це доволі зручний прийом, але гарно ним бавитися в 20, але не в 45 років. Також Славінська поділилася досвідом роботи у парі з чоловіками, де очікується, що роль співведучої-жінки полягатиме у, наприклад, задаванні недолугих запитань. Робота пари розумний чоловік – наївна недалека жінка є доволі нерідкісним прийомом у вітчизняних ЗМІ, особливо на радіо.

Тож які задачі стоять перед гендерно чуйними журналістками? По-перше, бути собою – тобто розумною, допитливою людиною, з гострим аналітичним мисленням. По-друге, не піддаватися спокусі сексуалізувати свій образ. По-третє, свідомо залучати жінку до своїх матеріалів: у якості експерти чи героїні. Звісно, жінку-політологиню знайти важче, ніж чоловіка, але вони є, треба лиш не боятися витратити трошки більше часу на пошуки.

Платтячко і права

Головна заявлена мета проекту – написано в анонсі – звернути увагу дівчат на те, яке місце займає ВОНА у світі, де панує ВІН.

На зустрічі дівчат дуже цікавило питання, як відстоювати свої права і при цьому не видаватися надто «грубою», не бути «вискочкою». Лекторка ж намагалася донести думку, що жінці не треба для когось бути «хорошою». Якщо директор на роботі хапає за сідниці, вчиняючи акт психологічної агресії, то чи варто думати про те, аби не здатися «грубою»?

Ірина Славінська також розповідала учасницям навчання, що можна хотіти платтячко і права одночасно, а манікюр зі стразіками не заважає виступати за гендерну рівність.

Учасниць зустрічей організаторка Аня Аргірова шукала через соцмережі. Зрештою, аудиторія вийшла більш-менш однорідна –  студентки перших курсів столичних ВНЗ.

«Нас десятеро в проекті, але ми всі абсолютно різні. Є дівчата, які вже обізнані у цій темі, є ті, які геть новенькі. Мета, перш за все – дати якусь понятійну базу, показати іншу точку зору. Ми не кажемо, що після цього проекту слухачки мають слідувати гендерним принципам. Ми просто хочемо показати інакшу точку зору від тої, що вони мають зараз. А потім вони самі мають визначитися, приймають вони нашу позицію чи ні. Вже після першої ж лекції було дуже жваве обговорення, зіткнулися протилежні точки зору. І це добре! Було б нудно, аби всі погоджуватися» – розповідає організаторка.

19 жовтня навчання у рамках проекту «Настав момент» закінчилося. І 10 учасниць винесли з нього щось своє.

Лишилося тільки зробити такий же проект для чоловіків.

Анастасія Мельниченко

Схожі записи

Репродуктивний тиск: як розпізнати й де шукати захисту?

Євгенія Цебрій

Доброзичливий сексизм — це неприйнятно: що не так із риторикою Садового?

У виданні «Хвиля» вийшов матеріал, що стигматизує жінок