Є у світі щось незмінне. Наприклад, незмінно низький відсоток жінок у Верховній Раді України. І хоч законом «Про політичні партії в Україні» визначено, що жіноче представництво у списку загальнонаціональної партії має бути не менше 30%, але, за фактом, 20 з 29 зареєстрованих партій мали у списках, поданих до ЦВК, менше цієї передбаченої законом кількості.
Чому партії, що не виконують норму закону зареєстрували взагалі
Про те, чому принцип квотування не був витриманий і чому партії, які порушують закон, взагалі зареєстрували, ми запитали у заступника голови ЦВК Андрія Магери.
«Необхідно відзначити, що підстави для відмови в реєстрації кандидатів висунутих чи політичними партіями, чи шляхом самовисування визначаються виключно законом «Про вибори народних депутатів України». Зокрема частина перша статті 60 закону визначає лише 7 підстав для відмови у реєстрації кандидатів».
Згадно із законом, такими підставами є:
1) порушення вимог частин четвертої, п’ятої статті 52 цього Закону; (тобто коли особа включена до списку двох чи більше політичних партій. Або, якщо самовисуванець ще є членом політичної партії); 2) відсутність документів, які вимагає закон; 3) припинення громадянства України кандидата у депутати; 4) вибуття особи за межі України для проживання чи з метою отримання політичного притулку; 5) визнання особи недієздатною; 6) набрання щодо особи законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; 7) виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 Закону. Наприклад, коли особа не проживає на території України протягом останніх 5 років.
«Цей вичерпний перелік не може бути розширений ніяким іншим способом, – коментує Андрій Магера. – Звісно, в законі «Про політичні партії» є норма про 30% представництво жінок у складі вибраних органів. Але цю норму реалізувати не можна буде до тих пір, поки вона не буде у виборчому законі. Або, принаймні, поки у виборчому законі не буде відсилання на закон «Про політичні партії». Ця норма носить обов’язковий характер, але немає механізму застосування цієї норми. Вона, фактично, лишається декларативною».
До досягнення однієї з цілей тисячоліття не вистачило 19%
Громадянська мережа «ОПОРА» ще на етапі передвиборчих перегонів підрахувала, що кількість жінок у списках партій, що беруть участь у виборчих перегонах, сягнула позначки у 25,8% (проти 19,6% у 2011 році). Це найвищий показник, починаючи з 2002 року. Громадянська мережа ОПОРА підрахувала кількість кандидаток у депутати у відсотковому відношенні у списках усіх партій. Найкращими показниками відзначилася партія «Солідарність жінок України», за нею йде «Сила людей». Трійка найменш гендерно чуйних партій – «Правий сектор», «Відродження» і «Конгрес українських націоналістів». В останній партії не було подано жодної жінки.
Однак мажоритарні списки, не обмежені навіть декларативними нормами закону, мали лише 12,87 % жінок серед загальної кількості кандидатів. Як результат, з 198 округів у парламент пройшло лише 2 жінки. Обидві – у Львівській області, від об’єднання «Самопоміч» і від «Блоку Петра Порошенка».
Між тим, приблизний підрахунок кількості жінок у парламенті VIII скликання показав кількість у 11,1%. У попередньому скликанні їх було 9,7%, перед тим – 7,6%. Тобто прогрес все-таки є. Прогрес з регресу, адже у 2006 році депутаток було «аж» 12,2%. А за часів Януковича показник знову скотився вниз. Та навіть такий поступ не є достатнім, з огляду на те, що у 2003 році Україна взяла на себе зобов’язання перед ООН (підписавши Декларацію Тисячоліття ООН «Цілі тисячоліття») до 2015 року сягнути кількості жінок у парламенті у 30%. До 30% нам ще ой як далеко.
З шести партій, що пройшли у парламент, у першій п’ятірці є жінки у «Батьківщині» (3 депутатки), «Самопомочі» (2 депутатки), «Народному фронті» і «Блоці Петра Порошенка» (по 1 депутатці). Згідно із попередніми даними, «Опозиційний блок» провів у парламент 3 жінки, «Самопоміч» – 11 депутаток (+1 мажоритарниця), «Батьківщина» – 4, «Народний фронт» – 11, «Блок Петра Порошенка» – 14 (+1 мажоритарниця).
Таким чином, ми досі маємо цю разючу невідповідність, коли 55% жінок-виборців представляє лише 11% жінок у парламенті.
Експертки пояснюють цей результат кількома причинами
Серед них головні – низька дисциплінарна відповідальність партій, відсутність доступу до ресурсів, які дають можливість змагатися на виборах та відсутність реальної зацікавленності держви у досягненні цілей розвитку тисячеліття.
Оксана Ярош, гендерна експертка, доктор політології:
Загальна картина участі жінок у парламентських виборах-2014 викликає стриманий оптимізм. Якщо порівняти кількість жінок із виборами-2012, то ситуація дещо поліпшилась. У виборчих списках партій і на мажоритарних округах частка жінок збільшилась на 4%. Навіть попередні дані результатів до виборів Верховної Ради України 8-го скликання свідчать, що будемо мати більш «жіночий» парламент, ніж попередні. До парламенту потрапляють сильні особистості, які будуть формувати громадську думку, що «політика – це жіноча справа».
Однак громадськості доведеться докласти ще багато зусиль для підвищення доступу жінок до вищих органів влади. Зокрема, інтенсивна діяльність має бути спрямована на підвищення правової культури політичних партій, які мали виконати законодавчу 30% гендерну квоту при формуванні виборчих списків, а дисциплінованою виявилась лише четверта частина із них. Наступне. Маємо продовжити законотворчу роботу, оскільки 30% гендерну квоту при формуванні виборчих списків варто деталізувати. Тобто, лобіювати законодавчу поправку до гендерної норми: 30% гендерне квотування кожної десятки виборчого списку партій. Це дозволить розташувати жінок і чоловіків рівномірно у списку. І одночасно із цією правкою увести посилення дисциплінарної відповідальності для політичної партії, яка не виконує такої норми. Наприклад, не реєструвати її на виборах.
Анастасія Безверха, політологиня, докторантка Могилянської Школи Журналістики:
Усі політичні партії включили у свої перші “рекламні” пятірки жінок, проте на практиці відсоток жінок у прохідній частині списку у всіх без виключення політичних партій дуже малий і його не можна назвати пропорційним до реальної демографічної картини. Жінок включають в першу чергу з популістичною метою – показати “сучасне”, “європейське” обличчя партії, позірну рівноправність. До того ж молода жінка у першій пятірці – це можливість привернути додаткову увагу чоловічої частини виборців. Навіть у випадку, коли ця жінка експертка чи досвідчена законодавиця. Найперша причина – все одно маркетингова – необхідність “вигідно продати партію” своєму електорату. Найбільш реалістичний показник залученості жінок до політичного життя – це мажоритарні округи. Для того, щоб виграти на окрузі – потрібні великі кошти, налагоджені контакти з ключовими політичними та бізнес структурами. Потрібні реальні фінансові та владні ресурси. Низька кількість депутаток-мажоритарниць краще за будь які популістичні обіцянки показує реальну картину про задекларовану рівноправність доступу жінок до цих ресурсів.
Марфа Скорик, експертка Київського інституту гендерних досліджень, кандидат філософських наук. Спеціалізується на питаннях жіночого політичного представництва та політичної участі.
Є такий документ, Цілі розвитку тисячоліття. Містить Ціль 3.- досягнення гендерної рівності.
Але статус цього документа в Україні дуже слабкий. Завдяки основному лобісту документа (це була одна з агенцій ООН, Програма розвитку ООН) він був погоджений з Мінекономіки, але не був, наприклад, винесений на Кабмін. Тобто рівень зобов’язань української сторони щодо нього доволі умовний. Відповідно його порушення нічим особливо і не загрожує. Наскільки мені відомо, 2011 року Програма рівних можливостей ПРООН в своєму підсумковому звіті так і на написала, що дана ціль „не буде досягнута”.
До речі, ЦРТ в Україні існували у власній, українській версії. І в ній Ціль досягнення гендерної рівності була зміщена на останнє, 6-те, місце. Тобто як вагома вона українським політикумом зовсім не розглядалась.
Детальніший звіт про це фіаско – чи, висловлюючись більш дипломатичною мовою, про розвиток ситуації із впровадженням ЦРТ, – робили в Інституті стратегічних досліджень в липні 2013 року за підтримки все того ж таки ПРООН. Текст є тут.
Але є інший цікавий поворот – це те, що 2013 року, перед великим розворотом Януковича у бік Таможенного союзу, країна інтенсивно готувалась євроінтегруватися, й це сильно позначилося на питаннях гендерних квот.
Були подані 3 законопроекти про квоти – урядовий, групи І.Бережної і групи І.Геращенко.
Але, наскільки я знаю, ці амбітні законодавчі зміни у результаті втілилися в уточнення до ЗУ Про політичні партії в Україні, Ст. 8 якого доповнили п. 10 – „10) розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі і має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку”.
Думаю, що багато партій переважно й не знало, що така законодавча норма є – бо навіть експертне середовище певний час з’ясовувало статус цих законопроектів – були прийняті вони чи ні?
Тому особливо цікаво дивитися зараз на партійні списки, по яких чітко видно рівень поінформованості або непоінформованості партійної верхівки про дану норму – і відповідно те, втілена вона чи ні у партійних списках. Так, „старі” партії, незалежно від їх позицій у політичному спектрі, переважно виконують її, тоді як новопосталі політичні сили переважно ні.
Анастасія Мельниченко
2 коментарі
Коментарі закриті.