На парламентських слуханнях «Запобігання та протидія дискримінації жінок з вразливих соціальних груп» з промов і розмов випливало одне: всі жінки – це і є одна велика вразлива соціальна група.
Все розпочалося з промови Наталі Федорович, заступниці міністра соціальної політики, яка представила результати дослідження Мінсоцу. Виявилося, що найбільша кількість респондентів – 70% – вважає, що жінка має бути гарною господинею, 67% переконані, що чоловік має вирішальне слово в родині, а 66% гадають, що жінка має догоджати чоловікові – це означає, що вона має одразу погодитися на інтимні стосунки, якщо чоловік виявив таке бажання.
Власне, все, що звучало далі, було, по суті, діалогом із цими установками.
Діалогом, який тривав, триває і, на жаль, триватиме.
Парламентські слухання – це велика групова терапія за участю перших жінок держави.
Це коли пані Віра з Житомирщини може розказати про проблеми фермерок особисто віце-прем’єрці, а депутатка з Летичева – провести власний прес-брифінг щодо технічних проблем заповнення декларації НАЗК.
Як і на кожній груповій терапії, тут заохочують і мотивують: «ми лідерки», «нам все вдасться», «треба включатися в боротьбу», «ніхто, крім нас», «не треба вирішувати за нас без нас», «м’яч на нашій половині поля»…
Проте важливо, що жінки скористалися цією психотерапією, аби обговорити проблеми, які не гендером зумовлені і ним не обмежуються. Ті самі вже згадані проблеми конкретної фермерки й конкретної депутатки, принаймні з їхніх слів, пов’язані з корупцією у владних органах, яка не дає можливості працювати ані на землі, ані в раді.
Використання праці ув’язнених жінок на шкідливому виробництві – чи це гендерна проблема? Навряд чи. Десь в іншій колонії так само нещадно використовують працю чоловіків. І з засобами гігієни в місцях ув’язнення для чоловіків, припускаю, так само кепсько, як і в жіночих пенітенціарних закладах. Так, у чоловіків немає критичних днів, проте це не означає, що їм не треба голитися й мити руки.
Народна депутатка Ірина Суслова говорили про проблеми ромських жінок, серед яких лише одну – раннього шлюбного віку дівчат у ромських ком’юніті, можна назвати специфічно жіночою. Решта проблем – і безробіття, і соціального остракізму – стосувалися рівною мірою й ромських чоловіків.
Режисерка Марія Берлінська, авторка фільму «Невидимий батальйон», палко говорила про дискримінацію жінок у війську, проте наполягала, що головне – повне перезавантаження влади.
Жінки ВПО говорили про позбавлення виборчого права. Не жінок ВПО, а всіх ВПО.
Майже все, про що говорили жінки вчора в парламенті, стосувалося не лише жінок – жінки використали трибуну Верховної Ради, щоб говорити і про себе, і про «того парня», тобто про чоловіків.
Так чи були ці слухання про вразливі групи? Так, були. Тільки, як випливає з аналізу промов, такою вразливою групою є народ України.
Як казала Гіларі Клінтон – там, де йдеться про права жінок – насправді йдеться про права людини. І на вчорашніх парламентських слуханнях головним акцентом був не гендерний, а правозахисний.
І ще один момент – доцільність проведення слухань і чого від них варто очікувати.
Традиційно на слухання ходить дуже мало депутатів і депутаток. Тож слухати – якщо говорити про господарів того будинку, де всі зібралися – традиційно не було кому.
У залі зібралося понад 800 учасниць і учасників. На виступи записалося 50 людей, і це при тому, що регламент допускає не більше 30 виступів. Оксана Сироїд, віце-спікерка парламенту, жорстко стежила за дотриманням регламенту й обурювалася на оргкомітет: мовляв, як можна записати 50 промовців, якщо маємо час лише для тридцяти.
Кожні слухання – то насправді більше говоріння.
Так в чому ж сенс виступів саме в парламенті, якщо, крім тих депутаток, хто виступав, інші або не прийшли, або заховалися?
Він хоча б у тому, що напів заборонене слово «гендер» у ці три години звучало в парламенті частіше, ніж за всю історію Верховної Ради. Слово, яке нині є ледь не під забороною в офіційних документах, яке викреслюють із законопроектів і значення якого не розуміють. Слово, якого бояться.
Проте, як виявили ці слухання, лише одна дискримінована група не тільки не була допущена до слова, а й не була названа – це ЛГБТ. Якщо резюмувати, то в українському парламенті можна говорити про дискримінацію, навіть згадувати слово «гендер», проте без ЛГБТ, які лишилися дискримінованою групою навіть на слуханнях про дискриміновані групи – тими, кого не можна називати.
Леся Ганжа, для «Поваги»
