У минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.
Її світлинами, а надто тією, де вона в намисті й традиційному волинському строї, сьогодні модно прикрашати різного штибу виставки, інсталяції, перфоманси. Особливо, якщо там не вистачає по-справжньому виразної ноти, найчіткішого акценту, якщо бракує впізнаваного національного маркера. На жаль, Олена Пчілка досі не здобула належного їй статусу в історії української культури, хоча вже сама її біографія (власне так досі й не написана) якраз і являла собою ту багату й героїчну історію. Але в нас заведено розглядати Ольгу Петрівну Косач насамперед як матір Лесі Українки, хай і Велику Матір. Навряд чи з цим би погодилась Леся, навряд чи цей статус прийняла б сама Олена Пчілка. Вона претендувала (і заслуговувала!) на значно більшу роль в історії, але її віками пишуть здебільшого чоловіки.
Народилася 1849 року в Гадячі на Полтавщині. Початкову освіту отримала вдома. Усі дослідники одностайні в тому, що любов до літератури, української пісні, звичаїв та обрядів їй прищепили батьки. 1866 року Ольга закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць». 1868 вийшла заміж за Петра Косача та виїхала на Волинь, до місця його служби. І замість власноруч гаптувати шовком і золотом гори подушок у затишній альтані, як більшість новоспечених дружин, кинулася збирати по селах зразки народних вишивок. Її книжка «Український народний орнамент», яка побачила світ у 1876, являла собою таку ґрунтовну безпрецедентну працю, містила настільки багатий і систематизований матеріал, що принесла Олені Пчілці славу найпершого знавця української вишивки. Згодом Олена Пчілка стане першою в Україні (!) жінкою-академіком і заслужить першість ще в багатьох царинах науки, культури, мистецтва, але повсякчас (і за життя, і після смерті) матиме проблеми з визнанням.
Виховання своїх шістьох дітей Ольга Петрівна просто не могла довірити тодішній офіційній школі, надто вона була зрусифікована. Мала на меті оточити дітей «такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою». Тому разом з чоловіком навчали малечу вдома, наймали приватних викладачів. «Ох, та всіх нас ненатурально пригнітили «с детства!..», – напише згодом Леся Українка про ті педагогічні експерименти й навіть кинеться рятувати менших братів і сестер від материного виховання, впроваджуваного в життя з воістину «державним» розмахом. Узагалі стосунки з матір’ю для Лесі Українки були одним з центральних і найдраматичніших сюжетів у творчості.
Леся боялася матері. Боронилася, як могла, від її всеохопного, невсипущого, та й – що вже казати – майже всуціль успішного впливу. Леся називала матір «королевою-матір’ю», «Її величністю» – хіба глухий тут не вчує ноток іронії. Сама ж Олена Пчілка була про все іншої думки: «Так, я настояща Ніобея. Которе доростає – погибає. … Леся терпить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук всякого рода, що я навіть не чую, а єї стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама. Вона, може, ще трохи надіється на вилічення, а я не надіюсь ні крихти…» Надто вже тверезий і раціональний погляд, як для матері, надто вже вироком звучить. Але Олені Пчілці ніколи не бракувало сміливості.
Про Олену Пчілку – письменницю дослідник Юрій Шерех висловився свого часу вкрай стисло й однозначно: застаріле, газетне, народницьке. Ніхто її не «реабілітував» і до сьогодні. Хоча навіть на перший погляд видно, що в творах Олени Пчілки все підкоряється високій педагогічній меті, а не художній цінності чи новизні. Письменниця, здається, не надто вже й прагне створювати мистецькі шедеври, часом нехтує стилістикою та лексикою, часто – технікою віршування. Але етичних і духовних канонів не просто дотримується – вона їх сповідує, як фанатичний чернець. Педагогічні принципи Олени Пчілки, закладені у твори, цілком годяться і для виховання сучасних дітей: шляхетність, національна свідомість, пристойна освіта, вільне від забобонів мислення – чим не сьогоднішні європейські стандарти?
Творчість Олени Пчілки так чи інакше формувала певну ціннісну систему для наступного покоління – у соціологічному, мистецькому, а насамперед у національному розумінні. Якщо прив’язати це навіть до одного лише імені Лесі Українки, то вже буде аж задосить для розуміння впливу Олени Пчілки на українську культуру й педагогіку. Але вплив насправді був набагато серйознішим. Донька Михайла Старицького, письменниця і громадський діяч Людмила Старицька-Черняхівська згадувала якось, що разом із Косачами й Лисенками у Києві вони «були першими українськими дітьми». Тобто саме Олена Пчілка (така начебто народниця-перенародниця, застаріла та наскрізь повчальна) сприяла формуванню кількох українських модерністів із непровінційною європейською ментальністю.
Олена Пчілка була справжньою українською націоналісткою – послідовною й непримиренною. Дмитро Донцов справедливо вважав її світлим винятком серед інших тогочасних інтелігентів, чиї «скалічені душі, замотеличені дурманом чужої думки і чужої столиці, боялися виступити за рідну націю і культуру». Сергій Єфремов зауважував, що не хто інший, а саме Олена Пчілка вперше (!) «категорично й рубом поставила питання, даючи на його відповідь не тільки теоретично, а й практично — своїми працями». Власне, Олена Пчілка у своїй педагогічній, літературній і громадській діяльності (притомніше звучатиме – боротьбі) намагалася витворити новий світогляд, зрощений на національній ідеї. Якось різко виступила проти святкування в українських «Просвітах» ювілею Льва Толстого – «А чому ж не Шевченка?» А на шевченківському святі вийшла на сцену й обгорнула бюст Кобзаря жовто-блакитним прапором. Комісар Крамаренко зірвав прапор і кинув його на землю. Олена Пчілка підняла прапор і голосно крикнула «Ганьба Крамаренкові!», за нею ці слова скандував увесь зал. Чи багато чоловіків зважилися б на такий відкритий демарш?
Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці втрати: 1903 року помер син Михайло, 1909 – смерть чоловіка, 1913 – відійшла Леся Українка. Однак письменниця не полишає ні пера, ні громадської роботи – організовує дитячий аматорський театр, пише для нього п’єси, редагує газету Гадяцького повітового земства.
Восени 1929 року до неї в двері постукали співробітники ГПУ. На той час Олена Пчілка вже не могла підвестися з ліжка. Вони шукали чогось у кімнаті, але не знайшли:
— Адєвайтєсь, пайдьом с намі!
— Я сама не можу йти. Я тепер ходжу, тільки як мене підтримують.
Ґебіст пішов дзвонити до вищого начальства:
— Старуха бальная і нє ходіт. Шта дєлать с арєстованнай?
Прийшов наказ: «Может аставацца».
Вона зосталася ненадовго. Померла в жовтні 1930 р. Земний шлях звершився, замкнувся, утворив коло. Прийшов час для ярликів і статусів. Мати Лесі Українки? Мати українського націоналізму? Для голосних заяв потрібні і мужність, і факти, один з яких простий та безперечний: Олена Пчілка залишила нащадкам українську націю геть в іншому вигляді, аніж прийняла. Решта – просто назви, просто деталі.
Сергій Осока