Оксана Півень — докторка біологічних наук, старша наукова співробітниця відділу генетики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, амбасадорка спільноти STEM is FEM.
Зараз Оксана вивчає, як працюють гени та яка їхня функція в роботі серця, хоча в дитинстві зовсім не мріяла бути вченою і займатися генетикою. Але каже, що життя часто складається з нелогічних кроків і випадковостей, що призводять до значних результатів.
«Я не мріяла бути вченою, генетикинею, я не бачила себе в цій сфері. Бо навчалася в радянській системі освіти, яка була сповнена аб’юзу. Тоді із самого дитсадка намагалися пригнітити індивідуальність, щоб ти нічим не відрізнялася від інших людей і була зручною для системи. Тому мріяти про науку, дослідження — це було чимось недоцільним», — згадує Оксана.
Коли настав час обирати вищу освіту, перед дівчиною постав вибір між малюванням і біологією, і вона обрала друге. Біологією Оксана також цікавилася й захоплювалася. Удома були енциклопедії та журнали, які посилювали інтерес до природи. Тож згодом Оксана Півень пішла навчатися в Мелітопольський педагогічний університет на вчительку географії та біології.
«В університеті ми вивчали генетику, і мені було цікаво, як гени впливають на наш вигляд-фенотип, як визначають складні процеси нашого функціонування. Як перемішуються батьківська й материнська форма геному, які риси в результаті матиме дитина, на кого вона буде дужче схожою. Більше того, мені здавалося надзвичайно цікавим, як вирішуються спадкові захворювання», — згадує Оксана Півень.
Мені постійно казали, що буде дуже важко. Але я таки вирішила спробувати
Після закінчення університету вона почала працювати в Науково-дослідному інституті біорізноманіття наземних та водних екосистем півдня України. Інститут складався з кількох лабораторій, де зокрема й реалізовували проєкти в міжнародній співпраці.
«Упродовж року я попрацювала в герпетологічній лабораторії цього інституту. Там навчилася робити деякі експерименти. Але хоча зоологія й екологія — це дуже цікаво, їздити в експедицію — це круто й романтично, я відчувала, що хотіла трішки іншого, хотіла більше займатися генетикою. Мені хотілося розібратися, чому ти маєш саме такий вигляд, як ти функціонуєш, чим ти можеш чи не можеш хворіти. Мене це дуже захоплювало», — розповідає науковиця.
Тож згодом вона вирішила продовжити навчання в аспірантурі.
«Мати доступ до інформації 20 років тому й зараз — це величезна різниця. У час, коли я була студенткою, світ не був таким відкритим. Коли я прийшла працювати в лабораторію, інтернет був тільки в її керівника. Якщо я хотіла якусь статтю, він для мене її замовляв, тоді я отримувала її почитати. Зараз можна через телефон знайти будь-яку наукову публікацію, відкрити будь-який YouTube-канал, де покажуть, як робити ті чи інші маніпуляції-експерименти. Тож коли ти приїжджаєш із маленького міста до Києва, то розумієш, що різниця у знаннях і навичках, які отримували студенти, була дуже відчутною. Те, що я тільки пробувала робити в лабораторії, студенти київських вишів учили на парах. Тому коли я вирішила йти в аспірантуру, мені постійно казали, що буде дуже важко. Але я таки вирішила спробувати», — додає науковиця.
Наука — це не про швидкий результат і прості відповіді
Складно — це синонім до слова «наука», жартує Оксана Півень. А ще — це постійний виклик. Тут не буває легко і просто, часто не буває швидких результатів.
«Ми нерідко з колегами говоримо, що сучасна молодь — це «покоління Google». Вони звикли відразу отримувати відповідь. Маєш запитання — запитав в інтернеті й через кілька секунд отримав відповідь. У науці так не буває. Ти можеш поставити запитання й до відповіді йти три-п’ять років, а іноді — усе своє життя. Тому тут треба бути готовою до довгих пошуків», — говорить Оксана Півень.
Читайте також: Катерина Шаванова про роботу на перетині сфер, дослідження у Чорнобилі та виклики війни
Наука — це постійний виклик та рух. Зі 100 експериментів 90 можуть не дати того результату, який очікуєш, але підкажуть, як змінити наступні 100 спроб.
«Я дуже часто порівнюю науку з творчістю. Адже це постійний пошук, коли в тебе щось не виходить, ти звертаєшся до основ. Можливо, ти неправильно спланувала дизайн цього експерименту. Можливо, неправильно поставила запитання, і його треба скорегувати. Тому ти маєш більше читати, більше аналізувати інформацію. І ти на кожному етапі все маєш перевірити, пофіксити, щоб у тебе вийшло. Але коли виходить, то це дуже круте відчуття. Воно неймовірно прекрасне. Ти відчуваєш себе просто супер. На максимумі. Бо ти отримала відповідь на своє запитання. Але дуже часто ця відповідь створює наступне запитання. А що далі? І ти знову рухаєшся», — додає науковиця.
Як бажання пояснити науку переросло у книжку
2013 року знову почали говорити про зменшення фінансування. Тож Оксана вирішила спробувати зробити науку зрозумілою та пояснити, куди науковці та науковиці витрачають кошти. Так вона стала авторкою видання «Куншт».
Спочатку намагалася пояснити, як в умовах обмеженого фінансування українські науковці роблять свої відкриття. Потім з’явилися статті про дослідження на тваринах та ГМО. Ці публікації побачили у видавництві «Віхола» й запропонували Оксані написати книжку. Так 2022 року з’явилася книжка Оксани Півень «Без ГМО. Правда і страшилки про генну інженерію».
«У мене тоді було чітке бачення, що науку треба пояснювати. Але наука дуже складна, її неможливо пояснити просто. І з кожним роком вона стає складнішою. Тож варто не спрощувати, а підвищувати знання інших. Так, зрештою, статті стали книжкою», — пригадує Оксана Півень.
Наукова робота не вписується у графік із 8 до 18
Після початку повномасштабного вторгнення Оксана Півень із донькою приїхали в Польщу. Однак Оксана продовжує викладацьку справу в українському Інституті молекулярної біології і генетики, проводить дослідження на базі польського Інституту експериментальної біології імені М. Ненського. Тут вона мала партнерства ще раніше. І коли почалася велика війна, Оксана звернулася за підтримкою. У Польщі науковиця спочатку отримала стипендію, а потім — грант від одного з польських фондів. Нині реалізовує грант від Інституту.
У межах своїх досліджень науковиця вивчає гени в серці, зокрема досліджує можливості CRISPR-Cas9 — це так звані «молекулярні ножиці», що дозволяють «різати» ДНК у визначеному місці. У майбутньому це дасть можливість розуміти як, наприклад, можна відновити чи перепрограмувати тканину серця в зоні ураження міокарду. Тобто «увімкнути» гени так, щоб примусити один тип клітин стати іншим — потрібним. Наприклад, кардіоміоцитами.
Читайте також: Жінки у STEM: в Україні запустили відеопроєкт «Науковиці»
Але для того, щоб провести експеримент, треба зробити багато адміністративної роботи, обрахунків, зрештою інвентаризацію засобів.
«Кожен день у мене починається з кави та перевірки електронної пошти. Далі може бути день у лабораторії, де я готуюся до експерименту чи проводжу досліди. А може бути день читання, спілкування з колегами, онлайн-наради чи аналітична робота для написання грантів.
Інколи я беру роботу додому, а інколи приходжу з донькою на роботу пізно ввечері, на вихідних, бо, наприклад, треба з певною періодичністю змінювати середовище клітинам у експерименті, пересівати їх чи проводити інші рутинні маніпуляції. І часто ця робота виходить за звичний восьмигодинний робочий день», — говорить Оксана Півень.
Робота науковиці не вписується у звичний робочий тиждень із визначеними годинами. Тут немає чіткого графіка з 8 до 18, але є гнучкість, яка зараз допомагає Оксані поєднувати науку та материнство.
«Для мене це дуже важливо — мати гнучкий графік. Адже я можу сама планувати свій день, що в нинішніх обставинах особливо допомагає. І хоча часто забираєш роботу додому, але коли подобається те, чим займаєшся, то і вдома працювати в насолоду», — додає Оксана Півень.
Наукова сфера — це дискримінаційне середовище
Найголовніше в науці — підтримка. Спершу — родини, потім — колег чи наставників.
«Після народження доньки я не випала з наукової сфери тільки тому, що мені дуже допомогли рідні: чоловік та мама. Але все одно маленька дитина вимагає уваги від мами, тож якою б не була підтримка, часто ти маєш сама робити ті чи інші речі в догляді за дитиною.
До того ж, у цей період ти все одно більше думаєш про дитину, переживаєш за неї. У мене інколи були такі моменти, що важко було сфокусуватися на науці чи писати гранти й обгрунтовувати ту чи іншу потребу. І тільки завдяки підтримці сім’ї я змогла хоча б частково бути в роботі, а потім — повернутися до науки», — пригадує Оксана.
За її словами, у науковій сфері дискримінують усіх, найчастіше за віком.
«Причому це парадоксальна дискримінація, бо спочатку ти ще дуже молода, а потім ти вже стара. Молоді науковці в Україні можуть користуватися міжнародними інструментами для мобільності, грантами на школи чи конференції. А от для старших людей ці можливості зникають. В Україні — це межа 33 роки. Натомість ми не маємо аналогічних національних інструментів, тож на конференцію я як немолода вчена можу поїхати лише власним коштом або за кошти гранту. Однак, зважаючи на невеликі суми грантів, які зараз здебільшого заморожені через війну, я радше витрачу ці кошти на реагенти, щоб зробити експерименти, а не на конференцію.
Нині стає більше грантів для молодих науковців від МОН та НАН. І це добре. Однак ці гранти — це така точкова допомога, яка системно проблем фінансування науки не вирішує, не сприяє покращенню інфраструктури. Держава й далі не вважає тебе молодою, і грантових програм, спрямованих на підтримку вчених «середнього віку», немає. Добре, що є хоч Національний фонд досліджень України й порівняно невеликі грантові можливості, однак дуже часто умови цих конкурсів теж прописані дещо дискримінаційно», — говорить Оксана Півень.
Вхопити можливості
Інший важливий аспект для підтримки — спільнота. Дружнє оточення, з яким можна обговорити свої дослідження чи гіпотези, люди, які можуть тебе підтримати, надихають прикладом, можуть щось порадити — це дуже важливо. Особливо коли тільки починаєш науковий шлях, говорить науковиця.
«Коли я починала роботу в цій сфері, я не знала нічого про дискримінаційні пастки в науці. Про «скляну стелю» для жінок, пастку декретних відпусток. Бо 3-4 роки в науці — це досить великий період. І поки ти з дітьми, чоловіки-колеги роблять кар’єру.
Про це все я дізналася на власному досвіді, тому зараз своїм студенткам намагаюся про все це розказати, щоб вони вхопили всі можливості, скористалися цими «вікнами» вчасно», — пояснює Оксана Півень.
Україні треба думати, як повертати науковців та науковиць
Виклики в науці є не лише в зовнішніх факторах, а й сама сфера науки в Україні досить недооцінена.
«Погане фінансування, погане забезпечення науки, що абсолютно не мотивує молодь залишатися в цій сфері. Тому ті, хто хочуть і справді готові на цю інвестицію свого життя, частіше йдуть за кордоном в аспірантуру. Бо там краща стипендія, краще фінансування, кращі умови, краще наукове забезпечення. Тобто є більше шансів реалізувати себе в науці», — міркує Оксана Півень.
Читайте також: Українки за кордоном: 68% жінок планують повернутися додому — дослідження
До того ж, важливо говорити, що під час війни Україна втратила низку університетів, дослідницьких інститутів та лабораторій. Але проблема розвитку науки в Україні комплексна: сюди часто не вкладали в розвиток, але освіта та наука були одними з перших сфер, із яких знімали кошти, додає науковиця.
«Глобальна проблема української науки набагато глибша, ніж просто подолання викликів, що виникли після початку великої війни. Так, ми втратили багато чого, але за останні роки фінансування суттєво скоротилося. І коли ти не можеш робити досліди, бо немає техніки чи реагентів, то питання відтоку кадрів за кордон було лише питанням часу. Війна дуже прискорила і збільшила цей процес. Тому, якщо зараз не думати, як заохочувати молодь до науки, як повертати тих, хто виїхали, — ми досягнемо критичної точки неповернення, після якої не зможемо відновити науковий потенціал України», — говорить Оксана Півень.
Згідно з даними ЮНЕСКО, близько 30% учених у всьому світі — жінки. Часто дівчата, зацікавлені в науці, не займаються нею — через брак прикладів для наслідування, власні стереотипи або ж упереджене ставлення суспільства. Саме тому важливо заохочувати молодь, розповідати про різноманітні галузі та знайомити з дослідницями, які в них працюють.
Освітній проєкт STEM is FEM займається популяризацією STEM-спеціальностей (Science, Technology, Engineering and Mathematics) серед українських дівчат. У 2023 році Міністерство закордонних справ України нагородило проєкт званням «Почесний амбасадор України в сфері науково-освітньої дипломатії».
