Як за допомогою гри говорити про складне та чому й чоловікам теж корисно спробувати «Бути жінкою»?
Про настільну антидискримінаційну гру «Бути жінкою» говоримо зі співавторками гри: Ольгою Івановою, виконавчою директоркою, та Надією Коношевич, програмною менеджеркою БО «БФ Стабілізейшен Суппорт Сервісез».
Ана Море: Як грати у «Бути жінкою»?
Ольга Іванова: У грі є вісім «супергероїнь» — українських жінок, у яких є свої особливості й магічні здібності долати перешкоди. У них є різноманітні цілі — як особисті, так і суспільно значущі, яких вони прагнуть досягти. Для цього їм потрібні ресурси: енергія, час і підтримка. Під час ігрової сесії вони потрапляють у позитивні ситуації, які додають наснаги, і стикаються зі стереотипами, які уповільнюють просування до мети.
Надія Конашевич: У кожної героїні своя історія, яку вона має змогу розповісти впродовж гри. Ці історії дуже різні: історії військової та переселенки, фермерки з південного села та вчительки-пенсіонерки, трансгендерки та афроукраїнки. Кожного разу дуже цікаво спостерігати, як різні аудиторії реагують на наших героїнь.
Ольга Іванова: Гра побудована так, що всі героїні виграють, але це може бути непросто й потребувати більше часу. Ми заклали в гру можливість і співпрацювати, і намагатися першою досягти своїх власних цілей, а також всіляко заохочуємо спілкування між гравцями і гравчинями. Ігрова сесія в середньому триває годину-півтори, розрахована на групи людей по 4 особи віком від 15 років, але можна й удвох, і в більшій кількості.
Ана Море: Розкажіть, яким чином збирали позитивні та негативні ситуації. Що було важче?
Надія Конашевич: Мені б дуже хотілося сказати, що нам було важко збирати негативні ситуації і доводилося навіть щось вигадувати. Але, на жаль, це не так. Всі ситуації, які ми використовували у грі — з реального життя жінок, з якими більшість із нас стикалася особисто. Моя «улюблена» ситуація: «Сиділа з друзями у кафе, до них підійшов знайомий. Усім хлопцям він потиснув руку, з тобою не привітався взагалі». Вона дуже яскраво ілюструє проблему невидимості жінок у суспільстві, як на особистому рівні, так і в професійному житті.
Ольга Іванова: Усі історії реальні, ті, з якими ми зустрічалися в своєму житті або про які знаємо від наших подруг та колежанок. До того ж, ми з 2015-ого року працюємо з питаннями дискримінації, гендерно зумовленого насильства, проводимо тренінги по всій Україні, тому мали можливість вислухати багато історій. У гру ми свідомо не включали найбільш шокувальні з них, оскільки вона розрахована на широкий загал. На жаль, в українському суспільстві є усталене бачення ролі жінки: як вона має поводитися, чим займатися, що вміти і знати, як прожити своє життя. Власне це й показано у грі «Бути жінкою» – як багато свобода і рівноправ’я можуть дати як самим жінкам, так і громадам, і країні загалом.
Інші приклади стереотипів та дискримінації, які показані у грі:
- Пішла на курси водіння, щоб отримати права. Під час першого ж заняття вислухала купу «жартів», про те, що жінки за своєю природою нездатні керувати авто.
(Стереотипно жінок вважають гіршими водійками, хоча статистика цього зовсім не підтверджує. Наприклад, за даними європейських страхових компаній, відсоток чоловіків, які перевищують дозволену швидкість, більший за відсоток таких жінок майже втричі).
- Випадково побачила відомість на заробітну плату всього відділу. Дізналася, що отримуєш меншу зарплатню, ніж чоловіки на ідентичних посадах.
(В Україні розрив між заробітними платами чоловіків та жінок на однакових посадах сягає близько 30%. Це суперечить міжнародним трудовим нормам).
- Пішла на ювілей до тітки, протягом усього вечора родичі питали, чому ти все ще не заміжня і коли вже будуть діти.
(У людей, а особливо в близьких, часто не вистачає тактовності не лізти в чуже приватне життя).
- Пішла на акцію протесту проти заборони абортів — отримала хвилю гейтерських повідомлень у Facebook
(Право розпоряджатися власним життям на свій розсуд не має викликати так багато агресії у 21-му столітті . Твоє тіло – твоє діло).
Ана Море: Як реагують гравці та гравчині?
Ольга Іванова: Ми централізовано збирали фідбек на етапі запуску гри. Абсолютна більшість відгуків учасників та учасниць презентацій була схвальною. Анкетування зворотного зв’язку показало, що 95% гра сподобалася. У більшості випадків часто гравці і гравчині пізнають себе чи знайомих в ігрових ситуаціях, розмірковують, як і чому ці ситуації стаються, що можна було би змінити. Хтось не може третій рік піти у відпустку, комусь платять менше за той самий обсяг роботи, що й чоловікам-колегам, на когось тиснуть батьки через бездітність чи завантаженість роботою. Хтось із жінок, можливо вперше в житті, починає міркувати про те, як це — належати до ЛГБТІК+ спільноти, адже в грі є й такі героїні.
Я ще помічала, як жінки реагують на запропоновані позитивні ситуації. Найчастіше або скептично, ніби це для них це недосяжно, або мрійливо: «Ох, якби так було не лише в грі». У такі моменти хочеться підтримати: ми віримо, що зміни в суспільстві можливі.
Чоловіки в гру також грають, комусь цікаво, хтось долучається за компанію з подругою чи колегою. Зазвичай вони спочатку жартують, але коли чують, як жінки рефлексують про схожі ситуації в житті, уважно слухають і стають серйознішими, починають розповідати про ті стереотипи, з якими стикалися їхні знайомі або вони самі. Я вважаю, що чоловіки — важливі союзники жінок у боротьбі за рівні права, і діалог про наше буття, про те, як ми можемо комфортно і безпечно співіснувати такими різними, але рівними — це надзвичайно важливо. Часто чоловіки питають нас, чому немає окремої гри про чоловіків, адже й на них тиснуть стереотипи. Я завжди кажу, що це в планах, адже ми справді хотіли би підняти й тему маскулінності, поговорити також про те, як бути чоловіком у сучасному світі.
Надія Конашевич: Мені найбільше запам’яталася ігрова сесія саме для чоловіків, яку я проводила восени у Львові. Аудиторія зібралася дуже різноманітна — були і представники кримськотатарської спільноти, і ветерани АТО та ООС, і працівники державних установ. Спочатку гравці намагалися не сприймати сесію як щось серйозне, це ж просто гра. Але в результаті мене дуже здивувала глибина дискусії, яка зрештою виникла.
Відгуки учасниць та учасників:
- «Добре продумана гра. Стереотипи абсолютно відповідають дійсності» (Київ).
- «Дуже сподобався формат гри та приклади стереотипів і позитивних ситуацій» (Львів).
- «Було цікаво спостерігати, як героїні досягали своїх цілей, долаючи стереотипи» (Черкаси).
- «Дуже сподобалося те, що кожна героїня ставила собі відповідні цілі, які стимулювали її на шляху до мрії» (Ужгород).
- «Це гра, в яку передусім корисно пограти саме з чоловіками» (Чернігів).
- «Розкриття життєвих ситуацій дає можливість задуматися над тим, як це виправити, покращити якість життя. Дає поштовх до змін» (Вінниця).
- «Чудово, що тему дискримінації можна обговорювати в такій формі — формі гри» (Миколаїв).
- «Як чоловік я дізнався дещо нове про становище жінок в Україні, про необхідність змін законодавства та суспільства» (Вінниця).
Ана Море: А з чого починалася гра «Бути жінкою»? Як ви до неї прийшли?
Ольга Іванова: Насправді ідея гри про жінок стала логічним продовженням нашої роботи із гейміфікації складних для українського суспільства тем. У 2017-му ми зробили свою першу гру – про те, як бути переселенцем чи переселенкою. Внутрішньо переміщені особи та наші колеги й колежанки з Донбасу через цей проект змогли розповісти історії дискримінації, якої зазнають майже півтора мільйона українців та українок.
Формат гри на таку складну тему підняв хвилю критики в соцмережах, мовляв – у людей горе, а ми граємося. Але з іншого боку, ми провели десятки презентацій по всій Україні й зібрали багато позитивних відгуків. Понад половина гравців і гравчинь казали, що дізналися дуже багато про права переселенців і радикально змінили ставлення до них. Тобто гра спрацювала: ми у простій формі пояснювали складні речі.
У проєкті «Бути жінкою» ми спробували через ігрову форму пропрацювати усталені думки щодо ролі жінок у суспільстві та показати способи протидії дискримінації. Над грою працювала вся без винятку команда нашого благодійного фонду, ми дуже багато брейнштормили, дискутували, шукали формати. Спочатку написали перший варіант тексту: описи героїнь, ситуації, а потім всі разом його доопрацьовували, тестували під час кількох фокус-груп, переписували, знову тестували. Дизайн нам робила художниця Оля Гордієнко.
Ана Море: Над грою працювали лише жінки?
Надія Конашевич: Над грою працювала команда нашого фонду, яка складалася як із жінок, так і з чоловіків. Особисто для мене найцікавішим досвідом під час роботи над грою стало те, як активно чоловіки долучалися. Іноді чоловічий погляд був досить незвичайним, але водночас дуже важливим для більш об’ємної картини. Необхідним етапом роботи над концептом, механікою та текстом гри було її тестування. Ми провели серію дискусій із усіма охочими та окрему дискусію із експертами та експертками з гендерних питань.
Ана Море: Де можна знайти вашу гру, якщо дуже хочеться мати її вдома і грати з родиною чи друзями?
Ольга Іванова: Коли в нас закінчився грантовий контракт із Українським жіночим фондом, нас усе одно питали про гру, як її можна отримати. І рік тому ми наважилися й додрукували додатковий наклад за свої гроші. Ми почали його продавати, щоб зібрати кошти на наші наступні проєкти. За законом, благодійний фонд може це робити, єдине – отримані гроші не є прибутком, наша команда не ділить його між собою, а знову пускає на статутну діяльність. Гру можна купити через нашу сторінку у Facebook (https://www.facebook.com/WomanGAME/) або в інтернет-магазині Yakaboо.
Ана Море: Я стежу за вашою сторінкою у Facebook і знаю, що ви також проводите ігрові сесії. Як часто і як до них долучитися?
Ольга Іванова: За рік ми провели близько 70 ігрових сесій, презентацій, тренінгів по всій Україні. Найбільше їх припало на акцію «16 днів проти насильства» у листопаді-грудні. Також ми брали участь у різноманітних фестивалях: Comic Con, були на вуличному фестивалі на Рейтерській у Києві, на Neoсвітньому Арсеналі, на Платформі ТЮ в Маріуполі, у PostPlay театрі в Києві, на фестивалі настільних ігор у Кам’янець-Подільському, на SpaceBookFest у Дніпрі, презентувалися під час Львівського форуму видавців. Крім того, свої події та просто ігрові сесії організують наші колеги й колежанки із програми «Радник» і місцеві організації, серед яких ми поширювали ігри на першому етапі проєкту. Як часто бувають події? Залежить від інтенсивності графіку і наших людських можливостей, адже участь у таких багатолюдних, тривалих подіях – це серйозне навантаження. Але з нами завжди можна контактувати, обговорити ідею події, запросити нас, ми відкриті до співпраці.
Ана Море: Вас запрошували прийти і провести ігрову сесію конкретні робочі чи освітні колективи?
Ольга Іванова: Наша гра використовувалась як інструмент гендерної просвіти в рамках тренінгів, що проводилися за допомогою великих міжнародних організацій, наприклад, УВКБ ООН. Також ми проводили ігрову сесію для Програми Розвитку ООН, для Української асоціації представниць правоохоронних органів та для київського офісу Ради Європи.
Надія Конашевич: Із останнього — ми щойно завершили проект за підтримки Міжнародної організації з міграції, у рамках якого працювали з ветеранами та ветеранками АТО і ООС та членами їхніх сімей. Для кожної громади-учасниці проєкту ми проводили тренінги щодо гендерної рівності із включенням гри «Бути жінкою».
Ана Море: Чому такі ігри потрібні, на вашу думку?
Ольга Іванова: Ігри для освіти і просвіти — це інструмент, який зарекомендував себе в світі і в Україні. Мені здається, тут дуже важливо, що гравці і гравчині можуть безпечно і просто зануритися в новий для себе досвід. Не так багато медій можуть створити такий ефект присутності, перевтілення. А це якраз і дає в результаті не лише знання, а й зміни у ставленні до певної групи людей, до певних ситуацій. Ми бачимо великий потенціал у тому, щоб через ігри розповідати історії тих, чиєму голосу потрібно дати зазвучати голосніше.
Надія Конашевич: Ми вже на досвіді кількох проєктів переконалися, що такі ігри – дієвий інструмент для поширення знань на будь-які теми, інструмент впливу на думки людей через занурення. Плануємо й надалі використовувати цей метод у своїй роботі, зокрема, маємо зараз кілька ідей для наступних ігор.
Ана Море
