У світовій історії мистецтва чимало жінок залишилися в тіні своїх чоловіків. Їхні імена часто згадуються лише в контексті шлюбних чи романтичних зв’язків із видатними митцями, залишаючи поза увагою їхню художню спадщину. Ці жінки мали свої голоси, створювали унікальні твори, але історія обрала для них іншу роль — роль «муз» і супутниць.
Анастасія Курінська для ArtHuss розповідає про жінок, чия творчість заслуговує на визнання як самостійних мисткинь. Це — Аліна Ламах, Ванда Монастирська та Алла Гербурт-Гейбович.
Аліна Ламах
Мисткиня насамперед відома загалу, як дружина художника Валерія Ламаха, котра доклала неймовірну кількість зусиль, аби його праця — «Книга схем», присвячена авторській філософській системі аналізу світової культури, побачила світ.
Однак, паралельно з тим, вона багато працювала з текстилем (жакардові килими, декоративні меблеві тканини та гобелени), подорожувала та брала участь у пленерах, під час яких створювала графічні та живописні замальовки.
Ванда Монастирська
У шлюбі — Ванда Монастрирська-Богомазова. Київська мисткиня, якій її чоловік, Олександр Богомазов, присвятив свій трактат «Живопис та елементи», що був написаний у Боярці впродовж 1913-1914 років. Навіть після смерті коханого Ванді вдалося зберегти твори та архів митця під час Другої світової та окупації Києва.
Мисткиня здобула освіту у Київському художньому училищі, а згодом викладала у ньому та Київському інституті пластичних мистецтв. Була учасницею творчого об’єднання «Кільце», до якого також входила Олександра Екстер. На її творчість головним чином вплинули символізм та футуризм.
Алла Гербурт-Гейбович
Була дружиною письменника Майка Йогансена, а згодом вдруге побралася з художником Михайлом Бойчуком.
Мисткиня працювала у кількох царинах: писала, малювала й ліпила, здебільшого для дітей. Мала сильну національну позицію, створювала роботи присвячені Голодомору та навіть в еміграції була активною діячкою української діаспори в США.
Творчість усіх перелічених мисткинь лишається значно менш дослідженою, за їх чоловіків. Їх біографія переважно будується на подіях, дотичних до їх партнера, тож її доводиться збирати по крихтах. Є надія, що подібні згадки стануть поштовхом для вивчення самостійної практики мисткинь.
Анастасія Курінська для ArtHuss
