На останні випадки засудження жінок через їхню зовнішність відреагувала редакторка англомовного українського видання Kyiv Post. З дозволу редакції, Повага переклала колонку Ольги Руденко і пропонує ознайомитись з її думкою про те, чому це відбувається в Україні.
19 січня, коли я слухала трансляцію брифінгу заступниці Міністра внутрішніх справ Еки Згуладзе про перший етап довгоочікуваної української реформи МВД, на екрані у Фейсбуці вискочила публікація з іменем Згуладзе. Але вона не мала з реформою нічого спільного.
Це було поширення допису у блозі із фотографією молодої жінки у барі. Риси її обличчя було важко розгледіти. Жінка, яка виглядала як напідпитку, була в короткій спідниці і без нижньої білизни. Підпис під фото стверджував, що на ньому зображена Згуладзе. «Вот такие девицы сейчас в почете у Киева», – звинувачував підпис.
Звичайно, жінкою на фото була не Згуладзе.
Фото було навмисно підібрано так, щоб на ньому була схожа жінка, струнка та з грузинськими рисами. Аби спантеличити тих, хто бачив Згуладзе лише одного разу по телевізору. Цей пост у ЖЖ, (власниками якого є росіяни), виявився достатньо популярним.
Брудний трюк, який очевидно був лише черговим ударом в інформаційній війні проти київського уряду, пройшов би поза моєю увагою, якби я не була в ту саму хвилину зачарована справжньою Згуладзе, чий виступ тривав по ТВ. Мені подобалась її мова, професіоналізм та навіть її зовнішність – природньо-прекрасна. Вона була вдягнена невимушено та стильно, а ще – вочевидь професійна у тому, що вона робить. Її підхід до реформування міліції дав надію на справжнє покращення в цій сфері.
І все ж таки – факт мав місце. Огидна публікація у Фейсбуці із фотографією її двійника без трусиків. Фокус, метою якого було принизити Згуладзе і уряд, який найняв її на роботу. Але чому таким шляхом? Бо вони знали, що він спрацює.
Я побачила допис завдяки одному із моїх контактів у Фейсбуці. З тих, кого не знаєш особисто, але додаєш, бо у вас багато спільних друзів. Мені було цікаво подивитись, що ж за людина розмістила цей мерзенний та очевидний наклеп. Він не був схожим на прокремлівського он лайн воїна. Це був українець на ім`я Михайло, років за п’ядесят, повний, з суворим обличчям. І я подумала, чому ж цей чоловік двічі поширив брехню про молоду жінку, яка щойно отримала роботу, суттю якої є занурення у весь бруд української правоохоронної системи з тим, щоб перетворити її на щось цивілізоване. З легким серцем я видалила Михайла з друзів.
Але мені здається, я знаю, чим він керувався.
Він з легкістю повірив, що Згуладзе могла бути панянкою з фото, тому що заступник міністра – красива молода жінка, яка посіла керівну посаду. Для Михайла у цьому немає логіки. Десь мусив ховатися підступ і коли його йому запропонували – о, вона випивоха без трусиків! – він це прийняв.
Складно сказати звідки взялася українська нетерпимість до красивих жінок з кар`єрою. Моя теорія в тім, що красу розглядають як інструмент, щоб підчепити багатого чоловіка і не працювати. Це бажання родом із радянської епохи України. З самого заснування Радянського Союзу жінок заохочували працювати так само тяжко, як і чоловіків, якщо не тяжче. Можливість не працювати розглядалась як величезний привілей. Існує жарт: «Коли американські жінки вибороли право спускатися у шахту, радянські жінки вибороли право туди не спускатися».
Тож у світогляді людей, які вважають гарну зовнішність способом уникнути роботи, привабливі жінки з успішною кар’єрою є чимось алогічним. Навіть гірше – фальшивим. У спробах пояснити нетипові кар’єри таких жінок громадськість не економить звинувачень. Прокладання шляху нагору через ліжко є одним з популярних пояснень.
Нещодавно Яніка Меріло, естонка з українським корінням та виконавчий директор інвестиційної компанії в Києві, у повному обсязі відчула чим є осуд за красу.
35-ти річна жінка потрапила у новини після призначення радником Міністра економіки і торгівлі в січні цього року. Вона – красуня у класичному сенсі.
Через кілька годин Фейсбук заполонили репости фотографій з профілю Яніки та її чоловіка. На фото Меріло позує на фотосесії, що відтворює деякі світлини Анжеліни Джолі в типовому стилі голлівудської зірки – сексуально проте зі смаком. Ці фото одразу отримали епітети «скандальні» та «провокативні».
Коментарі були безжальними. Найскромніші відгуки стверджували, що Меріло є «вочевидь дурною» і не підходить на дану посаду. Інші ж розмірковували про її неприкриту розбещеність і те, як вона проробила собі шлях до крісла радника через ліжка багаточисельних покровителів. Трішки оголених ніг та червоної помади було досить, щоб перетворити фахівця з фінансів на розпусну панянку в очах громадськості. Ось так просто.
Ця огидна тенденція не обмежується лише відомими людьми, вона загальна.
Декілька років тому моя подруга, талановитий журналіст-розслідувач та приваблива жінка, написала статтю про те, як місцевий завод забруднює довкілля. У відповідь на публікацію анонімний блогер на популярному веб сайті почав звинувачувати авторку і робити особливо низькі дописи про її «гарне обличчя», яке ніби свідчить про її нікчемність, намагаючись дискредитувати її роботу таким чином.
Якщо ви вважаєте, що до осуду красивих жінок вдаються лише малоосвічені онлайн хейтери чи мстиві підприємці, ви помиляєтесь. Я можу пригадати принаймні два випадки за останній час, коли дві молоді українські журналістки самі ставали не жертвами, а агресорами.
Незалежно одна від одної вони виклали у Фейсбук фото з Верховної Ради, де обидві працювали кореспондентками. На фото – жінки, з якими вони стикались, вдягнуті в незвично короткі спідниці або на високих підборах. Журналістки знущались над жінками і підставляли їх під цілу лавину вульгарних коментарів. Коментатори одразу відреагували, натякаючи на низькі розумові здібності таких жінок та їх багате сексуальне життя. Зауважте, обидва фото, були зроблені та викладені без дозволу.
Дуже сумна тенденція, яка відзначає вульгарне і примітивне суспільство. Врода не важлива для кар’єри. Червона помада припустима для професіонала найвищого рівня. Іноді коротка спідниця є лише короткою спідницею. У тому, як людина виглядає, не проявляється її інтелект. Він проявляється в роботі цієї людини. Ці уроки треба засвоїти ще багатьом в Україні.
Ми можемо користуватися останніми моделями iPhone, але коли ми засуджуємо жінку за її зовнішність, ми – печерні люди.
Ольга Руденко, редакторка Kyiv Post, [email protected].
Матеріали Kyiv Post
