Оксана Монастирська – керуюча директорка міжнародної компанії PBN Hill+Knowlton Strategies в Україні. Оксана має понад 20 років професійного бізнес-досвіду, визнана експертка у сфері корпоративних комунікацій і роботи зі ЗМІ, керує проектами з розробки комунікаційних стратегій, корпоративного позиціонування та антикризових програм для численних клієнтів компанії в таких галузях, як енергетика, банківські та фінансові послуги, інвестиції, споживчі товари, інформаційні технології та телекомунікації. Крім цього, Оксана – членкиня правління Української асоціації зі звʼязків з громадськістю (UAPR).
— Як ви прийшли в бізнес?
— Я маю близько 20 років професійного досвіду. Мені пощастило, тому що я змогла попрацювати як у міжнародних програмах чи проектах, так і в бізнесі. Я починала кар’єру з проекту «Українська освітня програма ринкових реформ», який фінансувався USAID і підтримував першу хвилю економічних реформ в Україні ще в 1994 році. Також працювала в міжнародному проекті «Корпоративне управління» Світового банку й Міжнародної фінансової корпорації. У бізнесі я працюю понад 18 років. Здебільшого наші клієнти – це американські та європейські компанії. Завдяки корпоративній культурі в цих іноземних компаніях я не побачила проявів гендерної нерівності. Тим більше, що галузь комунікацій здебільшого має жіноче обличчя.
Де я можу відчувати гендерну нерівність? Жінок-керівниць набагато менше, ніж чоловіків, однак упереджень про жінок-босів чимало. Звичайно, є питання клієнтські. Ми працюємо з першими особами компаній, з урядовими організаціями. Коли йдеться про керівника компанії, то досить часто він хоче бачити чоловіка, й ми це відчуваємо. Є досвід, коли під час кризи жінка приходить із порадами, однак її не відразу сприймають, тільки через деякий час, коли з’являється певний рівень довіри. Я внутрішній тренер компанії – і коли приходиш на тренінг до першої особи, а перед тобою старший за віком чоловік, то часом доводиться докладати вдвічі більше зусиль, щоб завоювати увагу й повагу до себе як до експертки. Але мені здається, що проблема в тому, що від чоловіка ми очікуємо раціональності, твердості, жорсткості й ми це сприймаємо абсолютно нормально. Коли жінка стає більш жорсткою або раціональною, ніж емоційною, до неї ми одразу ставимося зовсім по-іншому.
Є чудовий кейс. У 2003 році Колумбійська бізнес-школа спільно з Університетом Нью-Йорка провели експеримент, щоб з’ясувати, яким є ставлення до чоловіків і жінок у професійному житті. Студенти отримали кейс успішної історії венчурної інвесторки Гайді Роузен. Першій частині студентів дали цей кейс із жінкою в головній ролі, а іншій групі студентів дали той самий кейс, але головну героїню замінили на чоловіка Говарда. Зараз цей кейс називається Гайді-Говард кейс. А чому? Тому що за результатами опитувань і аналізу виявилося, що більше симпатій викликав Говард, оскільки він жорсткий, орієнтований на досягнення мети, він знає, як планувати, працювати з людьми, у нього відпрацьовані комунікаційні навики. А жінку в тій самій ролі сприймали як дуже черству особу.
Другий висновок – вплив нашого стереотипного мислення щодо чоловіків і жінок. Коли ми кажемо, що жінка ніжна, добра, м’яка, то завжди є сумнів у тому, чи вона компетентна. А якщо вона компетентна, то завжди ставлять під сумніві її жіночі якості. До чоловіка такого ставлення немає. Проте мені здається, що цей конфлікт інь і янь буде завжди.
Як називали відомих жінок? Маргарет Тетчер журналісти прозвали «Атилою у спідниці», прем’єр-міністерку Ізраїлю Голду Мейер назвали «єдиним чоловіком у кабінеті міністрів», Ангелу Меркель – «залізною фрау», а Індіру Ганді – «чорною відьмою». Тобто, щойно жінка перебирала чоловічі функції, їй одразу приписували якості, які не на користь будь-якій жінці.
— Поділіться своїм досвідом роботи в бізнесі. Чи важко було жінці отримати своє місце у бізнес-середовищі?
— Мабуть, як і кожній жінці, мені доводиться все життя шукати баланс між кар’єрою й сім’єю. Три роки тому я очолила український офіс PBN Hill+Knowlton Strategies. Звичайно, вибір на користь жінки на керівній посаді навіть у наші дні вважають сміливим і нестандартним рішенням. Саме в той момент я вже відчувала на собі так званий ефект «скляної стелі», – невидимий, але відчутний бар’єр, який обмежує просування жінки в розвитку кар’єри. На жаль, жінки проявляють власну зацікавленість у підвищенні набагато рідше, ніж чоловіки. Вони повинні відчувати, що відповідають посаді, інакше вважатимуть себе некомпетентними. Це сталося й зі мною. Це був той період у житті, коли я вперлася в цю «стелю» й не розуміла, як рухатися далі. Підвищення на посаді стало проривом.
— Коли ви вперше відчули на собі проблеми гендерної нерівності в Україні?
— Мій досвід дозволяв мені працювати директором із комунікацій чи директором із корпоративних зв’язків, однак мене завжди вражали випадки, коли йшлося про вимогу бачити саме чоловіка на посаді директора з комунікацій.
Другий момент. Звичайно, коли ти молода жінка, запитання про планування сім’ї завжди присутнє при прийомі на роботу, а відповідати на запитання приватного характеру не завжди комфортно. Я розумію, що це також слабке місце для жінок, особливо в ситуації з роботодавцем. Ще додам: цього року, коли я готувалася до виступу про гендерну нерівність в Американській торгівельній палаті, я спочатку провела невелике якісне дослідження – аби було з чого почати розмову. Я опитала десять своїх подруг, які займають керівні посади. Моє запитання до них було дуже просте: «З якими проявами гендерної дискримінації Вам довелося зустрітися в своїй професійній кар’єрі?» Виявилося, що шість жінок зіткнулися з гендерною дискримінацією, а саме – з нижчим рівнем оплати й неможливістю кар’єрного зростання. Четверо сказали, що жодного разу не зіткнулися з цією проблемою.
— Який висновок із цього ви зробили?
— Висновок дуже простий – залишатися собою, бути відвертою. Плануєш сім’ю – значить плануєш сім’ю, не плануєш – значить найближчим часом ні. Я не ставлю приватних запитань, коли проводжу співбесіди, оскільки вважаю, що людина має свій життєвий вибір, і намагаюся дотримуватися межі між кар’єрою і приватним життям. Кожна людина обирає свій баланс у житті.
— Зовнішність для жінки в бізнесі: є думка, що це дуже важливо.
— У мене немає жодних застережень щодо того, як має виглядати жінка. Я бачила різних жінок і керівниць компаній: від жінок, які справді багато часу приділяють зовнішності, до жінок, які менше приділяють цьому уваги. Мені здається, що на якість їхньої роботи це не впливало.
Давайте відкриємо «ТОП-100 жінок України» – усі привабливі, всі красиві, але хтось займається собою більше, а хтось менше. Мені здається, що це не настільки важливо.
— Як звільнення з роботи сприймають жінки? Чи налаштовані вони боротися за свою посаду в компанії й за кращі умови роботи?
— Налаштовані. Але тут треба робити примітку, що це все індивідуально, case by case. Часом, коли жінки непідготовлені, вони можуть діяти більш емоційно, ніж раціонально. Це не є стовідсоткове правило.
Мені здається, що все залежить від жінки, від умов і ситуації, в яких відбувається це звільнення. Є жінки, які йтимуть до кінця, а є жінки, які одразу здаються. Те саме і з чоловіками. Тут я б не робила різниці.
— Це просто людський фактор.
— Саме так.
— Чим для вас є гендерна рівність?
— Для мене гендерна рівність – це свобода. Свобода прав і можливостей реалізувати ці права як чоловікам, так і жінкам. Ми можемо говорити про офіс, про суспільство, про державу. Між іншим, хотілося б, щоб на державному рівні жінок було більше. Наприклад, у європейських парламентах зазвичай до 30% жінок, а в нас – 11%, а в уряді тільки 3 жінки. Хочеться бачити більше жіночих облич.
Я дізналася, що присутність чоловіків у ЗМІ – 76%, а жінок – 24%. І якщо журналіст шукатиме експерта, то чомусь частіше шукають чоловіків, а не жінку. Хочеться на рівні ЗМІ й держави залучати більше жінок. Можливо, завдяки тому, що є іноземний бізнес, український теж намагається інтерналізуватися і працювати, як міжнародний. На мою думку, в бізнесі немає такої гострої проблеми гендерної нерівності, як на державному рівні.
— Чим спричинений такий стан речей? Чому така різниця між політикою й бізнесом?
— Культура в Україні. У далекому 1994 році, коли я шукала роботу, майже не було уточнень щодо статті кандидата – хлопця або дівчину, шукали експерта чи експертку. І мабуть через те, що міжнародний бізнес активно почав працювати, він першим сформував таку культуру, що жінки можуть очолювати компанію, бути в раді директорів тощо. До цього часу жінок було ще менше.
У дитинстві, коли дівчинка має лідерські задатки, про неї кажуть «невихована, хуліганка». При цьому, у такій самій ситуації про хлопчика кажуть «лідер». Мені здається, що все, про що ми говоримо, крутиться навколо якогось стереотипного мислення, що чоловіки такі, а жінки – інші. І коли жінка намагається робити щось, що робить чоловік, то це сприймають по-іншому.
KPMG в одному з нещодавніх досліджень зробила висновок, що в офісах українських компаній існує гендерна рівність, тому що 59% опитаних жінок вважають, що їм пропонують такі ж самі умови праці, як і чоловікам. У той же час на запитання «Чи впливає фактор статі на рівень оплати праці жінок у порівнянні з оплатою праці чоловіків» 46% відповіли позитивно і 31% сказали «ні». Тобто результати мого маленького дослідження, яке я проводила серед 10 колег-жінок, корелюються з результатами цього дослідження.
— Як можна покращити ситуацію з гендерною рівністю в Україні?
— Я проти квотування, проти будь-яких формальних визначень того, скільки повинно бути жінок. Це повинен бути природній процес, бо інакше ми скочуємося до якихось політичних рішень, компромісів тощо. Зараз є маса жінок, які надихають і є прикладом для наслідування. Мені здається, і волонтерський рух, і події в країні це засвідчують. Подивіться, скільки жінок серед дипломатів, які представляють Україну. Мені здається, що жінки в цьому сенсі не менш ефективні, ніж чоловіки.
Знову повертаюся до глобальних досліджень. Виявляється, у світовому бізнесі для вирішення критичних ситуацій досить часто призначають жінок, оскільки саме вони більш системні, віддані, дисципліновані у вирішенні питань, готові довести розпочату справу до кінця.
— Якою має бути роль жінки в Україні?
— Для мене Україна уособлює жінку. Історично склалося так, що жінки відігравали ключову роль у розвитку суспільства. Хотілося б, щоб жінок-лідерок ставало більше саме в політикумі. Щоб політичний і соціальний ліфт давав можливість жінці з громадських організацій, з бізнесу піднятися до політикуму, адже поки що дуже мало жінок у політиці.
— А якщо говорити виключно про бізнес?
—. Роль жінки й чоловіка в бізнесі однакова: бути ефективним, вести бізнес, розвивати його, надихати команду.
— У суспільстві поширене стереотипне уявлення про жіночі й чоловічі професії. На вашу думку, чи виправдане існування такого розподілу?
— Компанія Grant Thorton провела дослідження, яке показало, що найбільше жінок-керівниць в освіті та охороні здоров’я – 40%, у готельному бізнесі – 33%, у харчовій галузі – 27%, у фінансах – 25%. Найменше у транспорті – 19%, будівництві – 18% та вугільній промисловості – 12%.
Усе це, знову ж таки, стереотип. Люди повинні робити те, що їм подобається, і те, що в них виходить найкраще. Якщо жінка хоче займатися вугільною промисловістю, то будь-ласка, чому ні. Мій син навчається на прикладній математиці, і я була здивована, коли він сказав, що в них у групі більше дівчат, ніж хлопців. Коли я навчалася в Інституті іноземних мов, у групі було шість дівчат і троє хлопців. Світ змінюється і разом із ним зазнає змін ставлення до професій, наше поведінкове й ментальне сприйняття всього, що відбувається навколо нас. Якщо ми побачимо в ІТ жінок, це буде абсолютно нормально. Я не бачу різниці.
— Що б ви порекомендували жінкам, які хочуть реалізувати себе в бізнесі, але бояться зробити перший крок?
— У мене є лише дві поради. Вони прості і складні водночас. Перша – не боятися робити те, що подобається. Друга – знайти власний баланс між кар’єрою й сім’єю. Це те, що ми шукаємо все життя. Я, як мама, розумію, що коли віддаю більше часу роботі, то не додаю уваги дітям. Якщо я розумію, що я дещо більше часу проводжу з сім’єю, то одночасно втрачаю в роботі. Скільки я працюю, я постійно шукаю цей баланс. Знайти його і при цьому залишатися собою – це головна порада. У цьому сенсі мені подобається цитата Стендаля: «Старатися бути самим собою – це єдиний спосіб досягти успіху». І при цьому не має значення, хто ти – чоловік чи жінка.
Олександр Ярощук
