Навіть під час війни з’являються друком яскраві й неординарні книжки, а це неабияк тішить інспірованих читачів, підсилює нашу віру у близьку вже перемогу. Українські видавництва невтомно працюють над поповненням стендів міських книгарень і бібліотечних фондів, традиційно присвячуючи свої новинки видатним постатям української культури.
Так, нещодавно вийшла книжка «Кобилянська від А до Я» (Видавництво Старого Лева, 2022), яку справді можна назвати абеткою для родинного читання. Це вже шоста книжка у серії абеток-енциклопедій, у якій послідовно, буква за буквою розкриваються цікаві факти біографії видатних особистостей.
Книжка наповнена інформацією про світогляд і світовідчуття Кобилянської (емансипація, європейське письменство, сила, ідеал, туга), її родину (батько, брати, сестра Євгенія, племінниця Олена (Галлюся), звички (ведення нотаток, вигадування фантастичних історій). А також юнацьке хобі (наприклад, катання на ковзанах взимку в Кимполунзі чи участь у самодіяльному театрі), уподобання (кінематограф — особливо письменницю вражала гра акторок-скандинавок Асти Нільсен з Данії і Ґрети Ґарбо зі Швеції. Мандрівки (Карпати, німецький Наугайм, «велика Україна», до якої вона завітала з Австро-Угорської імперії) і близьких їй по духу людей (Августа Кохановська, Осип Маковей, Устияновичі, Євгенія Ярошинська). Також ідеться про манеру письма, про впливи творчості Марліт і Якобсена на Ольгу Кобилянську, і про першу повість «Гортенза» та пізнішу – «Царівна», яку спочатку авторка назвала «Лореляй»…
Авторкою алфавітного сюжету про Кобилянську стала чернівецька літературознавиця Світлана Кирилюк. Ми поспілкувалися з нею про особливості видання і про роботу над ним.
Війна втретє зачепила своїм темним крилом
Як виник задум книжки «Ольга Кобилянська від А до Я»? Яким був її шлях до читачів?
Ідею про написання такої книжки висловив у одній із наших розмов львівський літературознавець Данило Ільницький, який саме завершив роботу над виданням «Антонич від А до Я». У грудні 2017 року ми зустрілися з відповідальною редакторкою серії ілюстрованих абеток-енциклопедій ВСЛ Оксаною Антонів. Тоді обговорили можливість підготовки та публікації такої книжки й про Ольгу Кобилянську (на той час читачі вже отримали розкішні видання «Шептицький від А до Я», «Франко від А до Я», «Шевченко від А до Я», а також згадану абетку «Антонич від А до Я»).
Моя перевага як авторки була в тому, що я могла вже вповні скористатися чужим досвідом роботи, зіставити різні підходи й варіанти втілення задуму. Урешті – зорієнтуватися в плані перспективи, сприймаючи ту чи ту книгу цілісно, вже у вигляді реалізованого проєкту. Однак варто було зважати на те, щоби гасла, апробовані в попередніх виданнях, не повторювалися.
Читайте також: «Одна в полі воїнка»: «По той бік гендеру» створили Абетку фемінітивів
Хоча, як з’ясувалося під час роботи над книгою, іноді складно було «розминутися» з такими важливими словами в контексті творчості письменниці, як «батько», «брати», «їжа», «одяг», «школа», «Україна» тощо. Тому ці статті мали б таїти в собі певну інтригу, вирізняти Ольгу Кобилянську як виняткову особистість, а епізоди її життя – як незвичайні й притаманні лише їй. Це виявилося дуже непростим завданням для мене як дослідниці творчості письменниці, навіть певним викликом, бо постійно треба було памʼятати про потенційних читачів книжки – дітей.
Те, що видання «Кобилянська від А до Я» постало саме таким, велика заслуга надзвичайного художника Івана Шкоропада, якому вдалося побачити й «відчитати» свою Ольгу Кобилянську, доповнивши моє відчуття світу письменниці. А також чудової редакторки Оксани Антонів, співпраця з якою була творчою і натхненною. А от останній відтинок шляху книжки до читачів і читачок збігся в часі з початком «великої війни». І якщо зважати на те, що друкувалася вона у Харкові, можна стверджувати: Ольгу Кобилянську війна втретє – уже по смерті в безсмерті – зачепила своїм темним крилом.
Кожен життєвий вибір чи не-вибір залишав слід у її серці
Із творчості Кобилянської помітно, що для неї дуже вагомим і містким було також слово «повага»: повага до статі, до вибору, до почуттів. «І в любові я поважна», – якось зізналася вона. Що вона вкладала у це поняття? Які ще важливі слова (що не увійшли з тих чи інших причин до книги) репрезентують Кобилянську?
Ольга Кобилянська з повагою ставилася до всього, що її оточувало – до людини, травини, дерева й найменшого пташати. Вона з пошаною відгукувалася про своїх батьків та тих, із ким зводила її доля. Хоча у своїх «Щоденниках» юна Ольга постає емоційною і екстраваґантною творчою натурою. Але це виявляється радше на рівні її внутрішнього сприйняття людей, природи, прочитаних книг та світу в цілому. Поваги її вчило саме життя – вже в ранньому віці Ольга відзначалася самодостатністю, якимсь глибшим розумінням-відчуванням усього, що відбувалося навколо неї. Зовні її життя виглядало начебто цілком зрівноваженим.
Читайте також: Слова мають значення: 6 книжок для гендерної самоосвіти
«Без подій» – така первісна назва відомої повісті «Царівна». Але що відбувалося за тією «завісою» безподійності в житті самої авторки ми добре знаємо. Урешті, не думаю, що вона вкладала ті чи ті спеціальні смисли в певні поняття й у слово «поважність» зокрема. Кажу тут про можливість раціонального сприйняття письменницею цього поняття, його констатацію чи обґрунтування, бо зізнання собі самій на рівні відчуттів мусило бути. Вона всі випробування долі проживала. Проживала так, як це було властиво лише їй – повно, глибоко, трагічно. Кожен життєвий вибір чи не-вибір залишав слід у її серці.
Тому «поважність» – це якась вища міра чи то в ставленні до чогось або когось, чи згадане проживання певних подій із притаманною Кобилянській вагою (не випадково – по-вага). Прожите (пережите) становить вагу не як тягар, а як цінність. Тож тут це поняття передовсім з того аксіологічного ряду, де маємо й інші. Наприклад, «ідеал», «сила», «життя», «туга». Саме ці гасла можна знайти в книжці-абетці «Кобилянська від А до Я». А які не увійшли? З-поміж таких – «краса», «танець», «щастя» (у найпершому варіанті книжкових гасел були ще «доля», «ідея», «спіритизм», «сон», «театр», «Фауст», «Чортів млин»,«Шопен».
«Фемінізм», і «модернізм», і «інтелектуалізм» Кобилянської не на позір
Ми багато чуємо про Кобилянську як феміністку, модерністку, інтелектуалку… А якою є та інша Кобилянська, ще й досі незнана, не відкрита до кінця? Як ми можемо наблизитися до неї?
Власне, в цьому й полягала мета книжки «Кобилянська від А до Я» – не констатувати те, що й так апріорі зрозуміло про письменницю. Бо над з’ясуванням цього працювали й продовжують працювати кілька поколінь дослідників літератури. А розкрити її іпостасі крізь призму того, що, на перший погляд, є другорядним і не настільки важливим, навіть непомітним з огляду на письменницьку місію. Варто згадати бодай такі гасла з книжки, як: «дім», «дрібнички», «едельвейс», «море», «орел», «парфуми», «смерека», «яблуня, яблука» тощо. Тому найменше хотілося акцентувати на згаданих вами позиціях, які часто педалюються щодо авторки «Природи», «Некультурної», «Людини» та інших відомих творів. Бо й «фемінізм», і «модернізм», і «інтелектуалізм» Кобилянської не на позір. Вона в цьому полі перебувала завжди – від часу перших виступів у літературі, незважаючи на те, озвучувалися ці позиції чи замовчувалися впродовж різних періодів у освоєнні її творчості. Хоча варто було б додати, що в книзі таки знайдемо слово «емансипація».
Чи можемо ми вповні відкрити для себе Ольгу Кобилянську? Навряд чи. Бо кожна людська особистість зі своїм світом – велика таємниця. Часто – навіть для себе самої. У цьому полягає її магнетизм, притягальна сила, що й спонукає до відкривання. Згадаймо, що письменниця ще в молодому віці занотувала у своєму щоденнику рядки про себе як про «психологічну загадку». А наблизитися до Кобилянської можемо лише тоді, коли зазирнемо у її світ, коли розгорнемо книжку з її творами і почнемо читати.
Про ставлення до того, що марковане характеристикою «російське»
Як би охарактеризувала Ольга Кобилянська нинішні події в Україні? Якою була би реакція письменниці на воєнну ситуацію, на російську агресію, на ті реалії, свідками й учасниками яких ми нині є: бездомність, біженство, втеча, пошуки захисту і притулку, боротьба за свою свободу тощо?
Відповідь на це запитання порадила б шукати, прочитавши гасла «ґвер», «мир», «туга», де згадується про Першу світову війну й ставлення Ольги Кобилянської до тих подій. Вона стала свідком початку й тривання Другої світової, так і не дочекавшись її завершення (померла 21 березня 1942 року). Тобто ми можемо сконструювати на основі фактів-реакцій письменниці на ті воєнні події її ставлення до війни загалом – як до складних часів у долі народів, так і до трагічних подій в долі окремої людини. Зокрема – в долях українців, які опинилися по два боки протистоянь (як вояки цісарського війська і як солдати російської армії).
Проза Ольги Кобилянської пропонує багато «сюжетів» про той драматичний період, а також ставлення до того, що марковане характеристикою «російське». Наприклад, у нотатках до незавершеного твору «З війни» (1917) маємо думку одного з персонажів – полтавця з російської імперії, якого доля закинула на Буковину: «Хто ще чистий, нехай тікає, розбігається в культурні часті світа, щоб не став, як більшість, зжита з російським елементом, замаргавши себе лжею, крадіжкою, неморальністю і пиятикою».
Реакції на події війни
Багато реакцій Ольги Кобилянської та її рідних на події війни можемо дізнатися з книжки «Чернівці: одне місто, одна людина в трьох державах. Спогади свідка епохи від онука Ольги Кобилянської» (Чернівці, 2020), написаної внуком письменниці Олегом Панчуком. Його земний шлях завершився в перші дні широкомасштабного вторгнення росіян в Україну – 28 лютого 2022 року. Він не дожив до свого 90-літнього ювілею менше, ніж півроку. Про вимушену втечу з рідної землі буковинців, які належали до різних національностей. Репресії, пошуки захисту й притулку та спроби відстоювати власні національні інтереси внук Кобилянської розповідає на сторінках своєї книжки.
Про Другу світову, зокрема про червень 1941-го, він згадує: «Найбільше боялися, що «більшевики» нас насильно вивезуть, і це означало би для нас кінець». Наприкінці червня 1941 року їхній родині запропонували «евакуюватися» разом із письменницю, надали для цього навіть легковий автомобіль. Рідним вдалося переконати представників обкому заздалегідь заготовленою відповіддю, що якщо в мирний час Ольга Кобилянська не змогла навіть узяти участь у ювілейних заходах у театрі, то як вона зможе подолати десятки кілометрів евакуаційної подорожі. Таким чином їм вдалося залишитися в рідних Чернівцях. Це лише окремі штрихи, які допомагають зрозуміти ставлення Ольги Кобилянської до війни й того, що з нею повʼязане. Тож її реакція на російське вторгнення була б однозначною.
Роксолана Жаркова
