Ми посварилися з ним у Facebook. Якби я вам розповіла причину, ви б стали на мій бік. От правда. Він не мав аргументів. Нервував і перейшов на образи.
З цим фб-френдом я була знайома в реалі. Пару разів ми вже зчіплювалися з серйозних приводів. А зараз привід був несерйозним, але принциповим. Він явно програвав цей словесний пінг-понг. І тоді він мені написав: клімакс – це помітно. І приліпив якусь сумнівну цитату з Інтернету.
О, а це моя улюблена тема. Про клімакс. Ще люблю, коли активність жінки пояснюють відсутністю сексу: зразу видно, що ніхто з нею не спить. Дратівливість – необхідністю заміжжя: така молода, а вже зла, мужика б тобі! Ну й так далі – логічний ряд вам зрозумілий.
Тому френду я відповіла так: бачу, тебе хвилює тема клімаксу. Думаю, що тобі про нього краще запитати в мами. Це делікатна тема, і лише рідна людина зможе тобі розповісти про нюанси, які тебе цікавлять чи непокоять.
40-річний чоловік почав відповідати мені капс-локом: НЕ СМІЙ ЧІПАТИ МОЮ МАМУ І ВИБАЧСЯ ТЕРМІНОВО!
І це не перша моя дискусія на тему «клімаксу». Зазвичай із чоловіками (принаймні жінки мені ще не докоряли клімаксом). Зазвичай вона згортається/припиняється/закінчується зразу ж по тому, як я пропоную поставити всі запитання щодо менопаузи власним матерям. Чомусь ці пихаті хлопці зразу починають навісніти і скаженіти, плюватися слиною й вимагати вибачень за «образу мами».
Клімакс – це образа. Клімакс – це ненормально і соромно. Жінка в менопаузі – це аномалія. Ось такі сентенції в головах. І жодної ради на те немає.
Якось я продовжила тему, коли почула від одного чоловіка в діловому костюмі зневажливе і безапеляційне про колегу – жінку старшого віку: «Баби в клімаксі стають тупими і нервовими».
- О, як мені жаль, що ти маєш такий поганий досвід! – сказала я.
- В смислі? – не зрозумів він. – Який досвід?
- Досвід спілкування з «бабами в клімаксі», – пояснила.
- Ти про що? – продовжував не розуміти.
- Ну, ти живеш із мамою, татом і бабусею. Так? – питаю.
- І?
- Мама й бабуся точно в стані менопаузи або клімаксу. Певно, вони тупі й нервові. Тому я тобі і співчуваю.
Чоловік змінився в обличчі. Завмер на секунди і продовжив на підвищених тонах:
- Хто тобі дозволив так говорити про мою маму й бабусю?!
- Ти й дозволив – ти ж почав цю тему! А тепер слухай, розумнику.
І я розповіла йому про все, що думала з приводу його коментаря. І про менопаузу теж розповіла. Про завершення репродуктивного віку. Про повноцінність життя в період клімаксу. Про превентивну медицину. Про дрімучі стереотипи і множення дурні.
Знаєте, що він мені відповів? Що ніколи не надавав такому значення. Бо повторював на автоматі те, що чув колись. Ну і вона, та старша жінка, дуже його «завела» і розлютила. Бо не розуміла очевидного, з його точки зору.
І ще він сказав:
– Не варто присікуватися до слів. Ти просто надаєш великого значення словам. Ну, сказав – і сказав. Більше не буду.
Пройшло небагато часу. І в тому ж офісі виникла одна неприємна ситуація, де припустився помилки 60-річний чоловік. А ми з моїм візаві пили якраз каву й розмовляли про це. І я йому кажу, закочуючи очі:
- Дуже складно працювати з 60-річними чоловіками…
Дивиться на мене нерозуміюче:
- А чому це?
- Ну, як чому? Він же точно ввійшов в андропаузу. А це такий складний період у житті чоловіків! Уяви собі, саме в 50-60 років згасає гормональна активність яєчок і тоді згасає все. Чоловіки стають млявими, неуважними, допускають помилки, зляться, агресують. Більше того – тупіють на очах!
Він аж завмер. І лише коли я почала сміятися, розслабився.
- Гарно ти мене, – сказав. – Віддзеркалила те, що я сказав тоді на адресу Н.?
- Віддзеркалила.
- Це неприємно.
Минуло вже кілька років, ми періодично спілкуємося. І я знаю, що він ту «дзеркалку» добре пам’ятає.
Розумієте, сучасні люди на повному серйозі можуть використовувати як знецінюючий аргумент в дискусіях на політичну, наприклад, тему, звинувачення у «відсутності сексу» чи «наявності менопаузи».
Власна фізіологія – це ще одна із непроговорених тем у суспільстві. Непроговорена, бо незрозуміла. Ми не знайомі з власними тілами. Особисте довго було табуйованим. Особливо для тих, кому за 40, за 50 років. Бо максимум, який ми отримали в школах, це розповіді про «пестики і тичинки». За відсутності не те що пристойної фахової літератури, а будь-якої на цю тему.
Менопауза, вік, сімейний статус, інвалідність, національність, рід занять – це не робить людину неповноцінною і не свідчить про її ненормальність. І тим більше – не дає приводу для звинувачень чи поблажливого ставлення.
Парадигму, в якій ми продовжуємо сидіти, змінювати тяжко. Але тиражувати далі таке – це дикунство.
Зоя Казанжи
