Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Ірина Баковецька-Рачковська: Коли жінки пакували тривожні валізки, то клали туди свої вишиванки
Статтi

Ірина Баковецька-Рачковська: Коли жінки пакували тривожні валізки, то клали туди свої вишиванки

Ірина Рачковська-Баковецька

Вона пише етновірші і проспівує їх, вирушає в етнографічні експедиції своїм краєм й укладає архів локальної нематеріальної культурної спадщини, аби зберегти для майбутніх поколінь естетику старовини, обрядові й фольклорні скарби минулого.

Ірина Баковецька-Рачковська — письменниця, журналістка, краєзнавиця, дослідниця та популяризаторка рівненського Полісся, організаторка культурно-мистецьких подій, директорка Рівненського обласного центру народної творчості.

Про поліський культурний ландшафт, жіночу роль в обрядовості й символіку великодніх традицій — у нашій розмові з Іриною Баковецькою-Рачковською.  

Ірина Баковецька-Рачковська

Війна показала нам, що культурна спадщина дуже цінна

Ви віддавна колекціонуєте етнографічні матеріали свого краю, вивчаєте і презентуєте культурну спадщину поліського регіону. Звідки у вас таке замилування Поліссям, і як ця інспірація переросла в культурно-менеджерську діяльність? 

Дослідження Полісся, свого регіонального культурного пласту — це частина моєї життєдіяльності. Від самого народження перебуваю в цьому просторі, мені цікаво й важливо висвітлювати для громадськості, для України, для світу речі, мені близькі, мені рідні. Якщо говорити про народну культурну складову рівненського Полісся, то це унікальне явище. Науковці підтверджують, що Полісся — достатньо архаїчне попри всі процеси урбанізації й технологічного росту, тут зберігається чимало дохристиянських мотивів, народного світобачення. Тож мета моєї роботи — промоція цієї архаїки, цієї самобутності, унікальності. Колись пообіцяла собі, що рухатимуся життям і вестиму за руку, за гілку своє Полісся.   

Розкажіть про стереотипи, пов’язані з поліською культурою. Як можна їх подолати? 

Стереотипи існують здавна. І це передусім стереотип меншовартості. Пригадую, як колись, коли я була в другому класі, ми поїхали на відпочинок у Крим. Дві дівчинки, що були з нами, знайомлячись із іншими дітьми, сказали хором: «А ми не з лісу, ми з Полісся». Вони хотіли підкреслити, що ми не є неосвічені, темні, що ми розуміємо, хто ми. Зараз я собі той випадок проаналізувала й думаю, як і наскільки радянська влада заангажувала мешканців Полісся й нівелювала цей культурний архаїзм, вселивши в світогляд поліщуків меншовартісність. Якщо говорити про сьогоднішні події в Україні й загальну ситуацію в нашій культурній спадщині, то можемо спостерігати своєрідний бум долання стереотипів. Війна показала нам, що культурна спадщина дуже цінна, вона ідентифікує етнос, народ, націю.  

У нас шанують як жіноче, так і чоловіче

Поліська культура, вона більше патріархальна чи матріархальна? Яку роль займає жіноче начало в місцевих звичаях та обрядовості? 

На Поліссі дуже розвинений культ предків. Душі померлих родичів, які постійно функціонують у бутті живих, сприяють їм у всьому, допомагають, підтримують. І зараз у нас відзначають у поминальні дні обряд ушанування предків. Якщо розглядати в контексті релігієзнавчої площини цей момент, то культ предків виникає саме в період матріархату, з’являється не страх до покійника, а така своєрідна ніжність, хвилювання за його майбутню долю, перебування в потойбіччі. Цей культ настільки вкорінився на Поліссі, що став невід’ємною частиною соціального життя. 

Додам, що в нас на одному рівні шанують як жіноче, так і чоловіче начало. Немає жодної гендерної дискримінації. На Поліссі жінку завжди шанували як першоначало. Не вживаю поняття «берегиня», бо якщо згадати про жінок військових за часів УПА, то бачимо, що жіночі справи не обмежувалися тільки перебуванням у домашньому середовищі й чатуванням на варті родинного вогню. Жінка завжди була пошанована, цінували всі її функції, не лише родові. На Поліссі існувало рівноправ’я — і в культі, і в соціумі, бо чоловік і жінка — це своєрідна синергія…    

Ірина Баковецька-Рачковська

А як щодо жіночих обрядів? До прикладу, «Куст». У ньому брали участь лише жінки, чи не так?

Справді, «Куст» — це дуже феміністична акція, бо обряд водіння «куста» виконують винятково жінки й дівчата. «Кустом» наряджають дівчину, а сам «куст» позначає потойбічне життя. Померлі предки ніби приходить на Зелені свята у світ живих, аби сповістити їх про вічне життя, про те, що дають своїм нащадкам можливість існувати в цьому бутті. Під час здійснення обряду, коли вся ця когорта дівчат та жінок іде від хати до хати й «кустує» в господарів, тобто бажає добра, достатку, та єдина, хто мовчить — сама «кустянка». Вона уособлює тиху проповідь. Вона символізує голос предків. Це культ жінки. Він проводиться саме на Трійцю, бо на Поліссі Трійця — чи не найбільше свято, і релігійне, і соціальне. Бо після цього свята відбувається чимало природних процесів у полі й у господарстві для «лісових людей», поліщуків.      

Читайте також: Параска Плитка-Горицвіт та її магічний реалізм

Хочеться, аби весь світ знав, що є такий регіон

Пригадую, коли я подорожувала Рівненщиною, то звернула увагу на оригінальне серпанкове ткацтво, яким оздоблені жіночі сорочки та спідниці. Розкажіть, будь ласка, про одяг поліщуків. 

Це радше не оздоблення, а сама тканина, що має свою технологію виготовлення: від збирання льону до створення матеріалу й пошиття речей. Це надтонке полотно. Узагалі, якщо говорити про цю матерію, то вона дуже сакральна в культурологічному контексті Полісся, вона є трансформацією рослинності в життєвий цикл людини. Льон переробляється як рослина, перетворюється на матеріал, на речі, на одяг. Щодо серпанкового ткацтва, то це надзвичайно рідкісна традиція, що побутує в нашій місцевій «Ткацькій республіці», у селі Крупове на Дубровиччині. Там мешкає чимало майстринь народної творчості.   

Ви активно популяризуєте й регіональну гастрономічну культуру. Як кулінарія розповідає про Полісся? Який він, смак вашого краю? 

Це передусім грибна гастроспадщина — «те, що росте під ногами». Люди на Поліссі здавна харчувалися тим, що їм давав ліс: ягоди, гриби. Тому в нас популярні пироги з чорницями й усілякими ягодами, грибні борщі, каші з грибами тощо. Родзинка краю, — без сумніву, мацик (м’ясна страва з в’яленої свинини). Мацик господині готували до Зелених свят. 

#Полісся_як_всесвіт

А які пасхальні обряди поширені на Поліссі? Які страви готують до Великодня? 

Звісно, що писанки й паска — без цього нема Великодня. До речі, недавно ми представляли виставку писанок, відтворених нашою місцевою майстринею Вікторією Степанюк за зразками давніх схем південних районів Рівненщини, тобто не Полісся, адже на Поліссі робили крашанки.

У післяпасхальний Великий четвер у нас відзначають Навський Великдень — свято мертвих (назва цього дня походить від старослов’янського кореня «нав» — «потойбічний світ», «мрець», «гріб» – прим.). У нас на Поліссі розвинена традиція відзначення цього обряду, відвідування кладовищ, коли покійним приносять якусь жертвенну їжу, найчастіше «коливо» — відварений рис або пшеницю. Нині несуть цукерки, шоколадний горошок тощо. Учені пояснюють, як узагалі виник Навський Великдень: коли був перший день Пасхи, наші предки бавилися в «битки», потім шкарлупки з крашанок пускали на річку — і ці шкарлупки пливли аж до рахманів (душі праведних християн, що живуть під землею — прим.). Це дуже цікаве явище: поліщуки відправляють меседж рахманам, які, побачивши шкарлупки на воді, сповіщають усіх померлих про Великдень. 

Читайте також: «Вишиті болем»: рушники з історіями жінок, які пережили сексуальне насилля

Ваш артбук «#Полісся_як_всесвіт» — це мікс етнографічних родзинок, яскравих ілюстрацій і містичної поезії. Знаю, що віддавна пишете етновірші, виступаєте з етно-роковими перфоменсами… Ваша творчість виросла на фольклорному ґрунті… 

Ця книжка — це моя особиста енциклопедія Полісся крізь призму моїх відчуттів, досвіду дитинства і зрілості. Вірші, вміщені в цей збірник, наповнені міфологізацією і релігійно-християнськими символами, це синтез архаїки й сучасності. Хочеться, аби весь світ знав, що є такий регіон, такий культурний пласт. Я як мисткиня подаю це через власну творчість…

Вірю, що після перемоги носіння вишиванки стане частиною нас

Як вплинула війна на вашу діяльність і творчість? Що змінилося для вас після 22 лютого 2022 року? 

Моя діяльність активізувалася всупереч подіям. Адже я повинна популяризувати українську культуру, бо це моє. Також займалася волонтерством, залучала до цього колег. Радує те, що настав час такої глобальної видимості української культури, живої спадщини, народних традицій. Знаю, що коли люди пакували тривожні валізки, то відкривали шафи,  знаходили там свої вишиванки й вирішували забирати їх із собою, щоби ворог не спалив, не знищив. Щиро вірю, що після перемоги в цій війні носіння вишиванки і повага до українських традицій не буде «відбувальщиною», мовляв, «так треба», «для фото-відео», «для сцени і показовості» і т.п., а таки стане частиною нас, цього дерева буття, гілками якого є ми.   

Розмовляла Роксолана Жаркова

Схожі записи

Пандемія коронавірусу може призвести до мільйонів небажаних вагітностей та випадків домашнього насильства — ООН

«Вагітна у 16»: навіщо шоу нормалізує аб’юз і домагання до неповнолітніх

5 заблуждений о женщинах старше 40 и 5 вдохновляющих примеров их преодоления