Свою роботу заступниця міністра освіти Інна Совсун поєднувала з викладанням у Могилянці. Саме там свого часу вивчала політологію. Знає англійську і французьку, має освіту, здобуту у Швеції: вивчала європейську політику в Лундському університеті. У міністерстві працює з травня 2014 року.
Що Вас спонукало займатися політикою ?
Я йшла працювати в міністерство, а не в політику, збиралася бути управлінцем в освіті, бо саме в цій сфері працювала до міністерства. Банально, але мною керувало прагнення щось змінити в цій системі.
Чи стикалися Ви на своїй посаді зі стереотипами чи дискримінацією?
У роботі – ні, у громадському сприйнятті – так. Знаю, що в Інтернеті ширилися чутки, буцімто я коханка колишнього міністра. Я, звичайно, дуже щиро посміялася з цього всього, але той факт, що це припускається, дратує. Якби я була чоловіком, малоймовірно, що така чутка з’явилася б.
Ще один момент: коли в Google набираєш “Інна Совсун”, то третє слово, яке пропонується для пошуку, – “чоловік”. Тобто людям цікаво, хто ж цей чоловік, завдяки якому мене призначили на посаду? Коли призначають чоловіків на такі ж посади, ніхто не шукає, хто в нього дружина, а тут автоматично шукають, хто за тобою стоїть, адже як жінка може стояти сама по собі.
Чи існує дискримінація в міністерстві?
Дискримінація є, просто дуже багато людей не фіксує це як дискримінацію. Цікаво, що коли минулого року я з колегами готувала “Стратегію впровадження гендерної рівності в освіті”, кілька разів чула від них, що проблеми нерівності, як і об’єктивації, немає. Та вона є, і мені незрозуміло, чому багато жінок і чоловіків уважають нормою, коли тебе хтось візьме за руку чи прихопить за талію. А вже коли такі дії набувають агресивної форми, жінка соромиться про це сказати або боїться, що довести щось їй буде складно, що винесення такої проблеми на публіку може просто принести якісь загрози у професійному плані. Тому дуже важливим був нещодавній флешмоб #янебоюсьсказати.
Чи збережений гендерний баланс у Міністерстві освіти?
Як і в усій освітній системі, у міністерстві на нижчих посадах переважають жінки, на вищих посадах – чоловіки. І все ж гендерний баланс у самому міністертсві витриманий більше, ніж у закладах освіти. Наприклад, у навчальних закладах більше ректорів, ніж ректорок. А серед докторів наук – 80% чоловіків, 20% жінок. Тобто чим вища посада, тим рідше її обіймає жінка.
Чому так?
Існує прив’язка низької зарплати до жінок. Суспільство не очікує, що чоловіки підуть на низькооплачувану працю, зате це може зробити жінка, яка “не зобов’язана утримувати сім’ю” й “може працювати для задоволення”. Між іншим, у 19 столітті вчителями були чоловіки, і на той момент це була престижна професія. Але щойно професія втратила престижність, вона змінила гендерну ідентичність. На якомусь етапі вчителювання стало не чоловічою, а жіночою професією.
Які найпоширеніші гендерні стереотипи в освіті?
Існує думка, що дівчата – старанніші за хлопців. Дівчатка справді вчаться краще, адже школа побудована таким чином, що винагороджуються ті риси, які в процесі соціалізації їм більш властиві: чемно сидіти на уроках, старанно відповідати на запитання. Через те й результати ЗНО у дівчат кращі, і більший відсоток дівчат вступає до університетів. Зате все змінюється після університету: серед докторів наук більше чоловіків, ніж жінок.
Чи можуть у нашому суспільстві чоловік і жінка розвиватися нарівні?
В окремих середовищах такі можливості з’являються. Наприклад, я й мій чоловік одночасно працюємо та розвиваємося, але я розумію, що в багатьох сім’ях є можливість для розвитку лише одного з подружжя, і переважно це чоловіки. Нестача дитсадків у країні – одна з причин, чому так відбувається. Дошкільних закладів бракує, а хтось же повинен сидіти з дитиною два-три роки життя. Стереотипно це мама. За цей час людина автоматично випадає з ринку праці на кілька років. Повернутися в професію складно, кваліфікація втрачається, та й дуже багато жінок бояться виходити на роботу, бо невпевнені в собі.
Наскільки важлива підтримка чоловіка у професійному розвитку жінки?
Якщо є домовленість спільно зростати, то має бути домовленість і про те, хто доглядає за дітьми. Бо зазвичай лікарняний і відпустку бере жінка. Допоки в суспільстві існує стереотип, що лікарняний і відпустку бере тільки жінка, їй буде складніше влаштовуватися на роботу, бо її вважатимуть “ненадійною” працівницею. Якщо в подружжя буде домовленість, то це полегшить працевлаштування для жінки. У випадку моєї сім’ї домашні обов’язки в нас розділені приблизно навпіл. У шлюбі взаємна підтримка критично важлива.
Ірина Скіп
1 comment
Є гарна пісня, а в тій пісні гарні слова “Только бы жили вы, взрослые дочери, лучше своих матерей”.
Ото по тій пісні в післявоєнні роки в деяких сімях виховували дівчат- принцес.
Тепер оті принцеси “горько сетуют” на те, що чоловікам від природи не дано годувати малу дитину груддю
і бачать у цьому гендерну нерівність з якою треба боротися.
Коментарі закриті.