Чи можна рівність “намазати на хліб”? Чи шкодить нерівність добробуту? Цього разу “Повага” вирішила подивитися на звичну тему рівності жінок і чоловіків крізь економічні “окуляри”. Наш співрозмовник ‒ Тимофій Милованов, який очолює Київську школу економіки. Він відомий блогер та один із засновників аналітичного медіапроекту “Vox Ukraine”.
Кожне викривлення призводить до несправедливості
Як ми означимо, що є рівність, а що ‒ нерівність? Нерівність зарплат, нерівність в умовах роботи, нерівність того, як люди просуваються кар’єрною драбиною – усе це різні прояви.
Наприклад, із-поміж 22 мільйонів громадян України, що отримують якусь форму соціальної допомоги, є близько 600 тисяч жінок, які отримують допомогу, бо ростять чи виховують дитину без батька. Чоловікам, які є батьками-одинаками, ніхто не платить. Законодавство зумовлює певні речі, яких дотримується і приватний сектор. Наприклад, у нашій школі є подружня пара колег. У жінки в контракті прописана можливість відпустки для догляду за дитиною, передбачена відповідна плата. А в її чоловіка такого в контракті немає. Ніхто навіть не подумав про те, що потрібно чоловіку дати відпустку.
Кожне викривлення призводить до несправедливості.
Чи є вигідною гендерна рівність?
Чи вигідно мені як керівнику організації брати жінку на роботу? Жінки ‒ це половина населення України. Частина з них можуть вийти заміж, народити дитину, піти в декрет. Через те, що низка українських норм передбачає таку можливість лише для жінок, для роботодавця в деяких умовах жінка-працівник може коштувати дорожче. Так може виникати ідея “захисту від захисту жінок”: менша зарплата для жінок, більша кількість працівників-чоловіків. Якби, наприклад, працедавець не знав, хто піде в декрет ‒ жінка чи чоловік, ‒ такої різниці не виникало б.
Я думаю, що дискримінація може бути спрямована проти того, кого ми намагаємося захистити. Це може породжувати негативну реакцію на ринку праці і призводити до цементування нерівності. Це не означає, що ми не маємо захищати жінок. Це означає, що не можна написати закон, у якому ми скажемо: завтра в нас буде рівність, давайте не будемо дискримінувати жінок. Тобто ми можемо написати, але це нічого не змінить.
Потрібен час, аби подолати весь наявний шовінізм. Досі є люди, котрі кажуть, що політика ‒ не жіноча справа. Але я пам’ятаю, як колись казали, що жінки не можуть бути добрими водіями. Сьогодні всі їздять.
Жінка як експертка
Якщо я покажу клас наших студентів, то там буде третина-половина жінок. Водночас спробуйте назвати трьох медійних економістів ‒ це будуть чоловіки. Але в редколегії VoxUkraine співвідношення жінок-чоловіків складає 8/5. Попри це, мені згадуються насамперед чоловіки-економісти. Я не знаю, чому так. Але це проблема.
Неправдою було би говорити, що серед жінок немає сильних економісток. Вони є, просто не ходять на ефіри, вони не такі публічні. Вони можуть бути заступниками керівників, академічними директорками, а не директорками. Я не знаю чому.
Україна ‒ це країна, у якій вважається, що жінка не може бути на чолі певної установи, не може бути політиком чи ведучим сильного політичного ток-шоу… Але найсильніша людина, яка в будь-яких умовах і за будь-яких режимів уміє розмовляти з публікою, – це Юлія Тимошенко. І ми при цьому чомусь кажемо, що політика – це справа чоловіків. І тут є щось фундаментальне, воно в корінні, у культурі.
Я думаю, у цьому сенсі важливо зробити дві речі. Перша – зрозуміти, що проблема є. Але не всі з цим погодяться, зокрема багато жінок із цим не погодяться, особливо успішні жінки. Вони скажуть, що змогли пробитися і їм ніхто не заважав. Ніхто не хоче визнавати, що існують бар’єри.
Друга – зрозуміти, що ми можемо зробити, аби проблему побороти. Стандартні методи – накладання квот, за умов збереження якості працівників. Те, що ми не можемо одразу назвати сильних публічних фахівчинь з економіки, не значить, що їх нема. Десь є.
Гендерні квоти та бізнес
У бізнесі гендерні квоти не спрацюють, бо неможливо просто щось наказати в приватному секторі. Бізнес-культуру потрібно змінювати. Починати треба з діагностики проблем. Чи вони взагалі є, чи вони зумовлені об’єктивними речами, чи є суб’єктивне нерівне ставлення? Конституція гарантує право людини не бути дискримінованою. Людину принижує дискримінація.
Повертаючись до питання зарплат: ми не знаємо, чому зарплати жінок та чоловіків відрізняються на 25%. Можливо, жінки отримують в Україні ті ж самі зарплати, що й чоловіки, але їх не пускають на вищі позиції, де платять більше. Можливо, їм справді платять на тих самих позиціях менше, бо чоловіки сприймаються як “компетентніші”, і їм пропонують більше, можливо, чоловіки просто агресивніше торгуються за зарплату. Можливо, усі названі чинники впливають: для того, щоби розібратися, потрібно провести змістовне дослідження. І залежно від того, що ми з’ясуємо, шляхи вирішення проблеми дискримінації будуть різними. Може статися, що не потрібно взагалі нічого робити, бо всіх задовольняє статус-кво… але мені важко це уявити.
У бізнес-культурі щось не те з культурою. Сауни, потрібно пити… Скляна стеля може виникати через те, що людина має вміти ходити в сауну, а інколи навіть до повій… я не кажу про всіх, але є й такі бізнеси. Це може створювати бар’єри, які не зміниш за день. На рівні бізнесу це рішення власників. Якщо їх і можна змінити, то точно не законодавством.
Наслідки дискримінаціїНатомість на роботу державних компаній мають право впливати всі виборці та платники податків. В Україні 54% жінок, тому питання боротьби за права жінок стає політичним, якщо на нього є запит суспільства. Ми маємо вибирати людей, які більш розумні, а не тих, із ким краще в сауну ходити. Якщо ми приймаємо рішення і постійно виключаємо якусь людину, це й дискримінує людину, і зменшує якість прийняття рішення.
У нас половина суспільства (жінки), яка, можливо, дискримінована й за час своєї кар’єри, можливо, не отримує всіх тих умов для розвитку, які отримує інша половина суспільства (чоловіки). Тому в половини суспільства немає достатньо доброго досвіду. Це те ж саме, що взяти дуже розумну людину й не навчити її. Дискримінація для нас – це погано, тому що вона створює нерівні можливості для зростання людей. Не працюють соціальні ліфти та бізнес-ліфти.
Ми боремося з дискримінацією не лише через економічні причини, але тако
ж через те, що дискримінація зачіпає кожну людину особисто, і це травмує. Так людині складно розвиватися та бути вільною особою. Дискримінація не дає розумним людям стати на свої місця, і тому вона призводить до того, що економічний розвиток країни в набагато гіршому стані, ніж міг би бути, бо не ті люди не на тих місцях. Так знижуються можливості для меритократії.
З економічної точки зору, дискримінація має такі наслідки: ми не ставимо людей на належні місця, не даємо розвиватися. Відповідно ‒ маємо низький людський капітал, і тому, що він низький, у нас погана економіка, тому ми живемо не так, як мали б у розвиненому суспільстві.
Роль медіа
Медіа мусять захотіти розказувати історії успіху. Суспільство змінюється, медіа піде за
глядачем. І ми самі маємо навчитися розповідати, не соромитися успіху, маємо святкувати свій успіх. У нас завжди було соромно бути медійним, мовляв, “ти хочеш піаритися”. Так, я хочу піаритися! Я хочу піарити моїх успішних працівниць та всіх успішних людей. Усі втомилися від цієї депресії.
Історії успіху мають бути простими. СРСР так робив: брав трактористку й розповідав. Але ми розуміли, що це брехня. Тому потрібно розповідати чесно: якщо ми втратимо щирість, ми нічого не отримаємо. Шлях уперед, у майбутнє – це просто показувати, що є успішні жінки.
Як виростити лідерок і лідерів?
Це дуже складно: ви маєте стати лідером, але не стати популістом, шарлатаном, піарником заради піару. Лідером не може буди людина, яка хоче влади. Лідером може бути людина, яка хоче щось змінити. Як ростити лідерів? Треба навчити людей змінювати світ навколо себе.
Центральною тут є культура. Попередні 100 років країну мучили, лідерів били, вирізали, забили всіх… Знаєте, що потрібно, аби вибудувати лідерів? Потрібно показати, що людям не буває покарання за речі, за які ми боремося. Щоб за собою когось вести, людина не має боятися, бо якщо вона буде боятися, то їй не повірять люди. Ви не повірите людині, яка боїться навіть простих речей.
Чи можна бути лідером, але некомпетентним професіоналом? Не думаю. Ви повинні мати досвід: ваше лідерство закінчиться, коли ви помилитеся. Компетенцію для керування та відсіву правильних і неправильних рішень ви напрацьовуєте, коли будуєте свої вузькі компетенції в якійсь справі. Наприклад, я стаю теоретиком, хтось стає дуже сильним бізнесменом, хтось стає дуже серйозним журналістом. Ви десять, двадцять, тридцять років будуєте свою кар’єру. І ви навчаєтеся у своїй справі розуміти, що є цінним, а що є bullshit. Але не всі вміють свої глибокі професійні навички перенести на інші напрями роботи – на лідерство.
Можна тільки так, що люди самі мають спробувати. Дати вам відповідь на те, як зробити лідерів? Хай усі намагаються бути лідерами.
Ірина Славінська
