Повага
Image default
Без категорії Колонки Статтi

«Гендерна дресура», «матріархальний расизм» та «скотомізація чоловіків»: про що захищають дисертації в Україні?

8 листопада 2020 року у спеціалізованій Вченій раді Д17.127.02 Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) Іван Святненко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук на тему “Cоціосистемологічна рефлексія соціології гендерної культури в Україні”. На дисертацію звернули увагу випадково (оскільки чимало років займаємося гендерними дослідженнями) та постфактум, побачивши пост у фейсбуці про засідання  вченої ради, де відбувся захист дисертації. 

Читати цей текст – це продиратися крізь набір науковоподібних,  нерідко вульгаризованих слів, псевдонаукових,  бездоказових тверджень, що, визнаємо, майстерно створюють  ілюзію  наукового тексту. 

Часом навіть здавалося, що це – щось на зразок експерименту, перевірки академічної спільноти на доброчесність та пильність.  На жаль, ні, це – цілком реальна дисертація, захищена з проходженням усіх формальних процедур. 

“Політичний гомосексуалізм” та “гендерна дресура”

У межах однієї невеликої статті неможливо навести вичерпний перелік тверджень, «понять» та умовиводів, які вражають, якщо не сказати шокують, своєю імітацією наукового дослідження протягом близько 400 сторінок тексту. За бажання, з повним текстом дисертації  ви можете ознайомитися тут, з текстом автореферату (це скорочена версія дисертації) тут, з висновками опоненток – тут. 

Ось, приміром, неповний перелік «понять» та словосполучень дисертації: “Політичний гомосексуалізм”, “матернолатрія й геніколатрія”, “гендерна дресура”, “сценарій матріархальної альфонсіади”, “поглиблення матріархальної кастрації”, “ідеологія матріархального расизму”, “культурна та соціальна кастрація”, “андроцидарність української культури”, “маскуліноморф та маскуліноїд”, “скотомизація чоловіків”, “теорії клептократичного неофеодалізму в Україні”, “агресивне розгвинчування жінок”, “індукування прогресуючого деградансу в психіці”, “чоловіча дефектність”, “судова гендерно-агональна риторика щодо чоловіків”, «здичавілий геноцидальний матріархат» тощо. 

«Матріархальний  расизм»

Доцільністю введення та застосування цих новотворів,  вписуванням їх у систему існуючих наукових понять та концепцій, що є обов’язковим для наукової роботи, – автор не переймається, видаючи нагромадження власного словотвору з наукоподібними формами за концептуальний апарат дисертаційної роботи.

Скажімо, одне з нагромаджень, що видається за поняття базове для роботи  –  «матріархальний  расизм»  визначено так:  «гендерна  ідеологія  та  похідні  від  неї  інституціалізовані  на  рівні  соціальної  моралі  і  права  практики  прихованої/відкритої  репресії  щодо  виявів  біологічно-відповідної  маскулінності  із  відповідними  стигматизаційними  наслідками  щодо  будь-яких  виявів  маскулінними  чоловіками  соціопсихічної  автономії  при  преферуванні  соціальної  селекції  гендерно-девіантних  груп  чоловіків  (здебільшого із виявами латентного пасивно-гомосексуального гендеру)». Що за «репресії», що таке «соціальна селекція» та її преферування, що таке «латентний пасивно-гомосексуальний гендер», до чого тут, зрештою «расизм»?! – у вас теж виникли подібні питання?

Додамо, що автор ігнорує вже розроблений у гендерних дослідженнях концептуальний апарат (поняття гендерних стереотипів, упереджень та дискримінації за ознакою статі, гегемонної маскулінності тощо). Автор також незнайомий з широко вживаним у соціальних науках поняттям «дегуманізація» та пропонує поняття «скотомизація (тобто  отваринення) чоловіків», та зазначає, що «Чоловіки  в  сім’ї  можуть  зазнавати  культурної  та  соціальної кастрації,  яка  завершується  психічною  та тілесною  кастрацією  (у  формі  тілесних  хвороб  та  інших  стійких  розладів тілесного  здоров’я)» (с. 343).

У цьому жонглюванні словами з неабиякими зусиллями можна вловити приблизно такий зміст: «справжніх» гетеросексуальних чоловіків репресують та принижують. 

Властиве даному тексту порушення формальної логіки добре ілюструється у згадці І.Святненком про криміналізацію в УРСР мужолозтва, з якої він робить висновок, що чоловічу тілесність цілковито контролюють жінки:

З ідеології і моралі заборон щодо публічної чоловічої гомоеротики випливає ряд наслідків: 1) жінки мають право вільно розпоряджатися власною тілесністю, в той час як чоловіки мають робити це із схвалення жінок; 2) жінкам належать гендерні привілеї визначати оцінку нормального і патологічного в проявах чоловічої тілесності. З іншого боку, чоловікам соціальна мораль відмовляє у винесенні аналогічних суджень […] 6) чоловіча меншовартісність в аспектах задоволення чоловічих тілесних потреб посилюється за рахунок консолідованого морального тиску, який жінки організованими групами чинять на чоловіків в конфліктних ситуаціях щодо задоволення цих потреб” (с. 285).

Антинаукові джерела

Марно вказувати, що усі висновки 1-6 не мають нічого спільного з законодавчо визнаними рівними правами жінок та чоловіків розпоряджатись власною тілесністю, та статистикою, приміром, щодо переважної більшості чоловіків, затриманих та засуджених за сутенерство жінок у проституції, або результатів досліджень щодо історично більш суттєвого тиску щодо жіночої тілесності (наприклад, моральний осуд та покарання за невірність у шлюбі), що свідчить про протилежну реальну ситуацію. 

Про псевдонауковий характер роботи свідчить, серед іншого, те, що автор  активно залучає до докторської дисертації антинаукові джерела, зокрема, дискримінаційний, ненависницький до жінок та антинауковий текст О. Новосьолова «Женщина. Учебник для мужчин». Про критику цього тексту можна прочитати тут.  Це  джерело  не просто вказано у списку літератури (п. 112), воно активно та некритично згадується по всьому тексту та на його основі автор формулює положення наукової новизни свої дисертації (с. 8 автореферату)! 

Положення наукової новизни дисертації (а за це власне і присуджується науковий ступінь) та загалом її текст містять набір псевдонаукових формулювань та бездоказових тверджень. 

Ось, наприклад: «Відмінність  від  раніше встановлених  положень  полягає  в  доведенні  структурно-функційної  ізоморфності  (рекурсивності) політичного (державного) та сімейного матріархату в аспекті проявів  легітимізованого  деспотизму  в  поєднанні  гіпервимогливості  при  низькому  рівні  морально-психологічної  й  соціо-економічної  підтримки  та  сімейної  охлократії-анархізму  з  ізоморфними  явищами  в  загальносоціальному  масштабі (мультиолігархічне правління з корупційними практиками). Наголошено на тому, що первинним  соціальним  осередком  корупції  є  українська  матріархальна  сім’я (sic!),  в  якій  відбувається  первинне  узвичаєння  подвійних  гендерних  стандартів  і  відповідних  їм корупційних практик приховування, міфологізації сімейного життя». 

Останнє твердження вражає своєю академічною зухвалістю. Як, яким чином, якими методами в принципі можна довести чи бодай обґрунтувати наявність такого зв’язку – між корупцією та матріархальною сім’єю?! А також засадниче положення автора про те, що українська сім’я та держава (?!) є матріархальною? 

Певне світло проливає, а радше напускає додаткового туману, авторське тлумачення корупції: «На  відміну  від  зазначеного,  автором  концептуалізовано  корупцію  як мікросоціальне (сімейне) явище, якому в змістовному відношенні відповідає латентність  (неекспліцитність,  непрозорість)  сімейного  сценарію  для чоловіків,  жінок,  дітей  та  інших  членів  родини,  що  корелює  із  шерегом мікрокультуропатій та мікросоціопатій» (с. 344). Що це за “латентність сімейного сценарію”, що за «мікрокультуропатії та міскросоціопатії»?! Що з чим корелює та як це взагалі можна довести?! 

Некритичні  посилання

Для цього тексту характерні також численні та некритичні  посилання на тексти наукового консультанта дисертації: без аналізу цитованих тез, їх науковості, обґрунтованості, доказової бази. Ця заувага є важливою, бо йдеться про цілу «наукову школу», у межах якої захищена не одна дисертація. 

Наводимо декілька прикладів таких цитувань, щоб читацькій аудиторії було зрозуміло, що йдеться не про поодинокі випадки та про витоки специфічного  стилю тексту дисертації: 

“автор [Ю. Романенко] доводить,- із чим можна повністю погодитись,- що досвід організованого насильства партійних функціонерів, їх сервітаріату, радянської тоталітарної держави щодо пересічних «підданих» призвів до змішування в уявленнях правлячого класу власних гомосексуальних фантазій із деструктивними фантазіями” (с. 292). 

“Ю.В. Романенко, на основі узагальнення досвіду багаторічної консультаційної практики в сфері візуально-аналітичного діагностування клієнтів-чоловіків вважає, що матріархальний шлюб, в більшості випадків, є системою прихованого розкрадання чоловічих доходів жінками при створенні останніми фінансових «оффшорів» (накопичень)” (с.147-148); 

 “Ю.В. Романенко вважає, що гомофобію радянської людини можна зрозуміти в контексті прищепленої моделі репресивної сублімації і сексуалізації насильницької поведінки з боку представників правлячого класу (партноменклатури)” (с.292); 

Загалом, усі положення наукової новизни дисертації Святненка базуються виключно на удосконаленні положень праць наукового консультанта та дисертацій, що були захищені за його керівництва, готувалися у тому самому університеті та захищалися в тій самій спецраді Класичного приватного університету в Запоріжжі (Г. Бондар, В. Крячко, Ю. Розя, О. Пархоменко).   Саме ці автори значно частіше, ніж класичні та сучасні соціологічні, психологічні та філософські праці з гендерної проблематики (у т.ч. сучасні дослідження становища чоловіків) згадуються у дисертації – по 12-15 разів. 

Загалом наукова новизна та основні результати дисертаційного дослідження співвідносяться не зі станом наукової розробки проблематики гендерної культури в Україні та за кордоном, а винятково з ідеями наукового консультанта Ю.Романенка та дисертаціями, захищеними під його керівництвом. 

Підкреслюємо – справа не у фокусі дослідження (в суспільстві відбуваються різні речі, у т.ч. дискримінація чоловіків та різних їх груп, упередження відносно них). Справа у тім, що  йдеться про наукову роботу, яка претендує на докторський ступінь. Отже, вона має будуватися за стандартами наукового дослідження, передусім на обґрунтованих твердженнях та даних, а не на роздумах чи повсякденних спостереженнях авторів та вибірковим цитуванням тих джерел чи наведення даних, які підтверджують вже заздалегідь сформульовану авторську «гіпотезу». 

Порушення стандартів проведення опитувань

Скажімо, автор робить узагальнення про стан гендерної культури в Україні на основі опитування 600 респондентів у трьох містах України (!). Інших даних, на яких автор будує свою умовиводи не вказано – ані даних статистики, ані дані інших, репрезентативних опитувань на гендерну тематику, яких в Україні проведено чимало. Жодних посилань чи бодай співставлень власних результатів з результатами цих досліджень не наведено. І йдеться, наголосимо, про докторську дисертацію! 

Ми свідомі  того, що не всі науковці мають достатню кількість ресурсів для проведення повноцінних репрезентативних досліджень, але тоді всі ці обмеження ретельно прописуються. Але автор не обтяжує себе цим: у тексті дисертації немає жодної згадки про те, чому саме ці міста були обрані, як саме обиралися респонденти для участі у дослідженні (с. 278 дисертації). Це є порушенням базових стандартів соціологічних опитувань, які вивчають студенти на перших курсах університету. 

Окрім того, порушено базові стандарти проведення опитувань та конструювання питань – автор визначає, що використовує «навідні питання» (с. 278 дисертації, с. 4 автореферату), що само по собі є нонсенсом, адже питання анкети не повинні жодним чином натякати на «правильну» відповідь чи підштовхувати до неї. 

Багато питань сформульовані геть у дивний спосіб. Наприклад таке: «Прорангуйте  запропоновані  нижче  групи  осіб  так,  щоб  на  першому (найвищому) місці виявилася група, потреби та інтереси якої є  найважливішими, далі – менш важливими і т.д. 1. Гетеросексуальні чоловіки; 2. Гетеросексуальні жінки; 3. Діти; 4. Геї; 5. Лесбіянки; 5. Бісексуали». Щоб відчути безглуздість такого питання, спробуйте самі на нього дати відповідь. 

Інтерпретації даних опитування часом просто вражають: «Як  стає  очевидним  із  результатів  дослідження,  жінки  в  переважній більшості  (70%)  ставляться  до  проституції  негативно  і  схвалюють  її заборону. Індикативним для чоловіків є позитивне ставлення більшості з них (67%) до легалізації проституції. Зазначена  обставина  може  частково  пояснюватися  тим,  що, перебуваючи в форматі домашньої проституції (! – О.С.), респондентки усвідомлюють небезпечність  для  себе  конкуренції  з  боку  легальної  ринкової  проституції. Адже  саме  сімейним  жінкам  є  вигідною  тінізація  ринку  секспослуг  задля використання  сексу  як  інструменту  політичної  дресури  чоловіків  та андроцидарної біополітики (sic!)». 

Незнання базової термінології гендерних досліджень

З поваги до часу читацької аудиторії  ми не пишемо про інші не менш важливі речі, що порушують не тільки наукові, а й етичні стандарти досліджень   – відверто мізогінні, гомофобні та подекуди ксенофобні твердження.  За бажання, ви вдосталь знайдете подібних прикладів у текстах І.Святненка.

Наприклад, автор пропонує поняття «Інвертний  гендер» та визначає його так: «тип  гендерної  ідентичності,  який  відображає відповідні філії (потяги) та відносини влади/володіння щодо об’єктів, які не відповідають  стандартам  гетеросексуальності.  Йдеться  про  гомосексуальні, лесбійські,  бісексуальні,  ефебофільні,  педофільні,  геронтофільні  та  ін. гендерні меншини» (с. 343). Як бачимо, окрім гомофобії, автор демонструє незнання базової термінології гендерних досліджень та змішує поняття «гендер», «гендерна ідентичність», «сексуальна орієнтація». І ця заувага стосується усього тексту роботи. 

Атестаційна справа Святненка перебуває на затвердженні  МОН

Докторська дисертація готується на рік, не два, і навіть не три. Процес її підготовки тривалий та має бути кропітким, з купою фільтрів, які покликані відсіяти псевдонауку на кожному етапі. Спочатку кафедра затвердила тему, потім автор навчався в докторантурі, принаймні раз на рік він мав представляти проміжні результаті на методологічному семінарі, він публікував статті та монографію, які проходили наукове рецензування, виступав  на конференціях. Потім роботу читали експерти та дали схвалення на захист, потім роботу читали офіційні  опонентки та дали на неї загалом схвальні відгуки. 

Словом, усі ці етапи дивним чином ця робота пройшла. Наприклад, з 21 статті дисертанта у фахових виданнях України, в яких опубліковано результати дослідження, 18 статей (!) опубліковано в одному виданні (альманах «Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах; ДНУ ім. Олеся Гончара. Дніпро), що є певною мірою нонсенсом у цивілізованому науковому світі.  З однією такою статтею Святненка, яка повністю увійшла до тексту дисертації: «Маніпулятивна гендерна дресура в сценаріях сексуальної поведінки жінок», яка може бути взірцем псевдонаукового тексту, можна ознайомитися тут. 

І за цим усім стоять конкретні люди, які чи-то через брак фаховості чи принциповості, чи з інших причин дозволили цьому статися. Голови та члени редколегій журналів, де публікувалися статті дисертанта, опоненти, експерти, голова та члени спеціалізованої вченої ради. Саме вони такими діями знецінили як власні докторські ступені, так і загалом статус науковця в Україні, на різних етапах підтримавши псевдонаукову роботу та, припускаємо, сприяли створенню конвеєра захистів якщо не з ознаками академічної недоброчесності, то принаймні робіт низької якості. 

Цей текст та відгук на дисертацію, який ми підготувати разом із колегами та направили до МОН,  – найменше, що ми можемо  зробити для того, що науковий ступінь не було затверджено. 

Зараз атестаційна справа І.Святненка перебуває на затвердженні  МОН, який є останнім етапом підтвердження отримання ступеню доктора наук. Рішення будуть приймати конкретні люди – члени експертної  ради та атестаційної колегії.  І від  цього рішення та від реакції соціологічної спільноти України на цей кричущий випадок порушення академічної доброчесності та продукування псевдонауки залежить чи отримає українська соціологія свого власного «лептонного бога». 

Олена Стрельник, докторка соціологічних наук

Людмила Малес, докторка соціологічних наук

Світлана Бабенко, кандидатка соціологічних наук 

Схожі записи

Навіщо потрібен фемінізм?

Повага і низка громадських організацій вдруге вручать антипремію «Це Яйце!» за сексизм у медіа

«Дєвушка, у вас єдина проблема — ви дєвушка» — ким була Надія Савченко до полону

Залишити коментар