5 квітня 2021 року. На годиннику – 7:18. Бішкек. Киргизька Республіка. Чоловік, міцно тримаючи за руки, тягне за собою до припаркованого червоного авто молоду жінку. До нього одразу ж підбігає ще один, бо жінка пручається. Третій чоловік, який чекає біля авто, оббігає його, відчиняє дверцята. Двоє заштовхують жінку на заднє сидіння машини. Поспіхом сідають самі, машина зривається з місця ще до того, як нападник устигає зачинити двері. Третій чоловік сідає в таксі, припарковане поруч. Біля авто з «шашечками» стояв ще й четвертий учасник викрадення. П’ятий – таксист, який весь цей час не покидав салону свого авто. П’ять чоловіків. Одна жінка.
Тим часом пішохідним переходом за кілька метрів від цього місця спокійно проходить жінка з парасолею. Проїжджає інший автомобіль.
Допомоги не було.
Ала качуу – насильство, яке ховається за обрядом
Це ала качуу – обряд викрадення нареченої з метою одруження. Принаймні таким його побачили тисячі чоловіків та жінок Киргизстану. Вікова традиція, що колись виникла через бажання взяти шлюб із коханою людиною наперекір волі батьків чи життєвим обставинам, тепер перетворилася на знущання над тисячами жінок.
За два дні тіло викраденої жінки знайдуть у тому ж червоному авто, залишеному в полі. У салоні виявлять і тіло чоловіка, якого підозрюють у її викраденні. Як потім уточнять у міліції після проведення експертизи, жінку зґвалтували, а потім задушили. Можливо, тому, що навідріз відмовилася виходити заміж за викрадача. Чоловік після цього наклав на себе руки.
Жінку звали Айзада Канатбекова. Їй було 26 років. Наступного дня, коли її ховали в рідному містечку, Бішкеком прокотилися масові протести. Бо це далеко не перший трагічний випадок викрадення жінок із метою примусового одруження в Киргизстані за останні роки. 27 травня 2018 року у відділенні поліції Чуйського району загинула 20-річна Бурулай Турдаали. Дівчину викрали неподалік її дому. За місяць до цього той самий чоловік уже викрадав Бурулай, але повернув її, послухавшись своїх батьків. Тоді батьки дівчини заяви до міліції не писали. Але цього разу про її викрадення заявили саме вони. Двох викрадачів разом із Бурулай затримали на посту ДАІ. Потім усіх трьох привели у приймальне відділення. Там «наречений» заблокував двері кімнати зсередини й, поки міліція намагалася вибити двері, наніс дівчині ножові поранення, а тоді намагався накласти на себе руки. Бурулай від отриманих поранень померла. Чоловіка медики врятували. За кілька місяців суд оголосив вирок – 20 років за ґратами, його «помічнику» дали 7 років.
Спершу «викрадали» лише за згоди
Викрадення наречених із метою одруження називається «ала качуу», дослівно з киргизької – «хапай і біжи». Раніше таким методом користувалися, коли батьки були проти одруження закоханих, або коли пара хотіла вступити у шлюб, але чоловік не мав змоги заплатити калим батькам дівчини. Тоді її «викрадали», але відбувалося це тільки за згоди нареченої. За Радянського Союзу цю традицію намагалися викорінити. Однак після його розпаду вона отримала зовсім іншу, вироджену форму, яку тепер чимало самих киргизів сприймає як істино правильну та традиційну.
Як пояснював в одному з інтерв’ю дослідник обряду ала качуу, професор соціології Філадельфійського університету Рассел Клайнбах, у радянський час ця традиція насправді отримала нове дихання. Все тому, що жінки почали почуватися рівними чоловікам, не погоджувалися на ранні шлюби, які їм улаштовували батьки. Однак і йти наперекір їхній волі не хотіли. Тут і виручив обряд ала качуу – він дозволяв одружуватися з тим, із ким хочеш, і оминути незадоволення батьків нареченим чи нареченою.
«Проблема криється в тому, що навіть узгоджене викрадення мало вигляд викрадення без згоди, – пояснює Клайнбах. – Швидше за все, зважаючи на те, як кількість викрадень за згодою дівчат збільшилася в той час, деякі чоловіки почали здійснювати викрадення й без згоди дівчат. Протягом декількох десятиліть практика розрослася і стала навіть отримувати схвалення в суспільстві, незважаючи на те, що раніше вважалася незаконною. Люди повірили, що саме такою й була традиція ала качуу».
Коли суспільство романтизує насильство
Скільки саме жінок щороку стають постраждалими від обряду ала качуу, точно невідомо. За перше півріччя 2019 року в Киргизстані про викрадення з метою примусового одруження заявили 118 разів (за даними Світового банку, населення країни станом на 2019 рік становило 6,5 млн – авт.). Такі дані подало Міністерство внутрішніх справ країни. За рік до цього вони відзвітували, що за попередні 5 років таких заяв було загалом 895, однак кримінальні справи відкрили лише за 168 випадками. Решту звернень заявники відкликали.
Те, що відбувається зараз і що хочуть подати як ала качуу – це підміна понять і не що інше, як викрадення людини, за це є кримінальна відповідальність, пояснює психологиня та директорка правозахисного центру в Бішкеку «Сезім» Бюбюсара Рискулова. Саме вони допомагають жінкам та дівчатам, які стикаються з різними видами дискримінації та насильства, з ала качуу зокрема. Консультують, підтримують, надають психологічну допомогу. Адже саме викрадення – це один аспект проблеми, а геть інший – ставлення суспільства до цього.
За словами психологині, частина киргизького населення романтизує такі випадки або вважає їх традицією, яка, втім, калічить долі тисячам жінок.
«Люди ставляться до цього, як до «ти все одно вийшла б заміж, то чого тобі не вистачає?» – пояснює психологиня. – Таке сприйняття суспільством – це біль для жінок, бо їхні права утискають. Бо крадіжка наречених – це не що інше, як викрадення людини. Коли ж у формулюванні є слово «наречена», це вже звучить геть по-іншому – начебто не так страшно. Наша молодь навіть іноді заміняє фразу «я одружуюся» на «я наречену краду». На одному з заходів один молодик узагалі в мене перепитав: «А як же тоді одружуватися? А раптом вона мені відмовить?»
«Чекайте на сватів, калим отримаєте»
Тут Бюбюсара Рискулова також наводить приклад того, як у міліції відреагували на заяву про викрадення Айзади Канатбекової.
«Слідчий сказав матері: «Чекайте на сватів, калим отримаєте», – цитує психологиня. Тож не дивно, що про випадки ала качуу жінки та їхня родина заявляють не щоразу. Буває, що родина може домовитися між собою й розійтися мирно. Однак це відбувається не завжди.
Жінка, яку викрали, потрапляє під сильний тиск не лише тому, що є заручницею ситуації – сама в чужому домі, на неї також тиснуть інші учасники «традиції», і це старші заміжні жінки. Вони розповідають, що жінка зобов’язана бути заміжньою, що от вони так вийшли заміж – і «глянь, як нормально ми живемо». Якщо вмовляння не допомагають, у хід ідуть маніпуляції: дівчину лякають тим, що її ніхто не схоче взяти заміж після того, як дізнаються, що її викрали, а вона пішла з дому «нареченого», що це – сором для всієї родини, особливо якщо вона провела в чужому домі ніч. Коли не допомагає й це, в хід ідуть… прокляття та маніпуляція на традиційному вихованні киргизів, яке ґрунтується на величезній повазі до старших.
«Якась із найстарших жінок – мама, бабуся чи тітка «нареченого» – лягає на порозі будинку. Переступити через неї, аби вийти – стати проклятою. Хто не вірить у прокляття, мусить пересилити себе, адже буквально переступити через старшу людину – це також морально важко», – пояснює Бюбюсара Рискулова.
Кожен 5-й шлюб – результат ала качуу
Але навіть такі випадки – це ще не найгірше, зазначає психологиня. Трапляється, що останнім «аргументом» стає зґвалтування. Після цього в жінки має бути неабияка сила волі, аби вирватися з такого полону. Не те що заявити про це в міліцію. Зрештою, не кожна родина погодиться прийняти назад дівчину чи жінку, яку викрали. І це підтверджує опитування, що його 2016 року провів Фонд народонаселення ООН у Киргизькій Республіці. У ньому взяли участь чоловіки та жінки із 5 985 домогосподарств 9-ти регіонів країни.
Попри те, що 81% опитаних жінок та 78% чоловіків негативно ставляться до викрадення наречених, 5% відгукуються про «традицію» позитивно, а 12% – нейтрально. Найбільшу підтримку ала качуу має серед респондентів віком 21-30 років, які мешкають у сільській місцевості.
Причини викрадення на думку опитаних
Основними причинами викрадення жінок для укладення шлюбу опитані називали таке:
– викрадач не хотів, аби вона вийшла заміж за іншого – 30%;
– боявся відмови – (24%);
– не наважувався з нею познайомитися – 21%;
– не мав можливості заплатити калим – 18%;
– на цьому наполягли родичі – 19%.
17% жінок та 21% чоловіків вважали, що дівчині краще залишитися й вийти заміж за свого викрадача. При цьому аналітики зазначають: що вищий рівень освіти та благополуччя, то вищий показник серед чоловіків та жінок, які вважають, що дівчина має піти від викрадача.
Однак, незважаючи на те, що 58% жінок та 53% чоловіків вважають, що жінка повинна піти та заявити про це в міліцію, якщо над нею здійснили сексуальне насильство, лише 39% жінок та 26% чоловіків заявили, що в разі викрадення їхньої доньки чи сестри вони заберуть її додому та заявлять у правоохоронні органи. 24% жінок та 28% чоловіків не робитимуть нічого, аби допомогти родичці.
«Що про це скажуть люди?» – найважливіша причина, чому жінка повинна залишитися в домі викрадача – 39% опитаних жінок та чоловіків вважають саме так. 25% жінок та 34% чоловіків пояснили це тим, що дівчина повинна підкоритися чоловікові; 24% жінок та 20% чоловіків назвали причиною те, що їй потім буде важко вийти заміж за когось іншого. Парадоксально, але думка про те, що дівчина повинна залишитися – вдвічі більш поширена в містах, аніж у селах.
Тож не дивно, що загалом 20% опитаних відповіли, що їхні шлюби були укладені саме так – через ала качуу.
Більше половини опитаних (52-53%) незалежно від статі вважають участь родичів у викраденні нареченої народною традицією, а понад третина опитаних жінок пояснюють свою участь у цьому бажанням допомогти родичу – 31%. 12-13% учасників опитування виправдовують участь жінок у викраденнях бажанням мати помічницю в домі, або тим, що в них самих саме так і уклався шлюб свого часу (10% жінок та 13% чоловіків).
«Участь у викраденні може брати пів села»
На самому викраденні зазвичай усе не закінчується, наголошує Бюбюсара Рискулова. Домашнє насильство – найбільш традиційний перебіг подій у таких випадках.
«Можливо, жінка мала почуття до іншого чоловіка, а заміж довелося вийти за цього, – пояснює експертка. – Якщо чоловік позиціонує себе годувальником і господарем, згодом можуть з’явитися звинувачення, мовляв, вона його ніколи не любила. Тоді й виникає насильство. Жінці ж не залишається нічого іншого, ніж терпіти, бо вона залежна від нього економічно, адже все майно переважно записують на чоловіків, та психологічно, бо є діти».
Психологиня також зазначає, що від наслідків ала качуу можуть страждати й самі чоловіки. І мова навіть не про кримінальну відповідальність. А про психологічний тиск, який вони відчувають, коли розуміють, що жінка залишилася з ним лише боячись суспільного осуду.
«Коли йому кажуть: «Я за тебе ніколи б не вийшла заміж. Я була просто змушена», це гнобить чоловіка, він спивається. Сім’я руйнується. Ні до чого доброго в результаті це не призводить», – пояснює Бюбюсара Рискулова.
Директорка «Сезім» погоджується, що зґвалтування – також одна з причин, чому жінки залишаються. Про такі випадки часто мовчать і тому, що участь у викраденні дівчини може брати з пів села, пояснює правозахисниця.
«У нас був один такий випадок, який отримав широкий розголос кілька років тому. Викрадена дівчина згодом виїхала. Але батьки писати заяви та судитися не захотіли. Сказали, що не зможуть потім жити поруч зі всіма тими людьми, адже знають їх усе життя», – розповідає експертка.
Гра, що вчить, як поводитися при викраденні
Відповідно до Статті 175 Кримінального кодексу Киргизстану, «Викрадення особи з метою укладення шлюбу» карається від 5 до 7,5 років ув’язнення. Якщо дівчина на момент викрадення була неповнолітньою, то термін зростає до 7,5-10 років та штрафу в розмірі 180-220 тисяч сомів (державна валюта Киргизької республіки – авт.), а це близько 2100-2500 доларів. Відповідальність нестимуть усі, хто долучилися до такого способу одруження: друзі, родичі. До речі, посадять і того, хто здійснив обряд одруження – ніке – над неповнолітньою. За таке його можуть позбавити волі від 2,5 до 5 років.
Аби убезпечити самих дівчат та пояснити їм їхні права, у Киргизстані фонд «Відкрита лінія» запустив мобільний додаток «Ластівки: Весна в Бішкеку» – це гра, під час якої на прикладі життя двох подруг пояснюють: як поводитися, якщо тебе викрали, що робити, якщо це спіткало знайому тобі дівчину чи жінку, до кого звертатися, які ти маєш права. У грі також є понад двадцять заміток-підказок, що допоможуть підтримати дівчину, яка пережила ала качуу, а потім упоратися з цькуванням, бо на неї може чекати й таке.
Пояснюють там також і те, що навіть якщо над дівчиною здійснили мусульманський обряд одруження ніке і вдягли їй на голову символічну білу хустку, це не рахується, якщо це не було добровільно. Свою волю дівчина мала б засвідчити сама. Більше того, в очах держави ніке не має сили, він не є офіційним шлюбом, а скоріше доповненням до нього. Як і не гарантує нічого самій жінці. Тож після проведення лише ніке її можуть просто вигнати з дому чоловіка – її ніхто не зможе захистити, жінка безправна. В додатку наголошують: ніке проводять після реєстрації шлюбу у РАЦСі, про що має бути відповідний документ.
Додаток завантажили понад 50 тисяч разів, середня його оцінка на основі майже 3 тисяч відгуків – 4,8.
Лакмусовий папірець для суспільства
Тим часом після загибелі Айзади Канатбекової в країні знову підняли питання про те, щоб Статтю 175 КК «Про викрадення людини з метою укладення шлюбу» об’єднати зі статтею 170 “Викрадення людини”. Про це заявив заступник начальника Академії МВС Бакит Дубанаєв.
За його словами, немає різниці, кого викрадають: дівчину, дитину чи бізнесмена. Крадуть людину. Проте за статтею 175 до суду доходить лише 3% справ. Мовляв, сторони між собою потім домовляються, тому у працівників правоохоронних органів таке халатне ставлення до цих справ.
Бюбюсара Рискулова каже, що самими законами ситуації не виправиш.
«Нетерпимість до явища має бути серед самого населення. Так, десь понад 40 правоохоронців покарали за халатне ставлення в роботі до викрадення жінок, десь половина з них позбулися посад. Але про цю проблему варто говорити. Про резонансні випадки, як із Айзадою. Так, викрадач помер, але є ще його друзі – а це четверо людей. Тож і реакція міліції має бути відповідною, як і реакція суспільства – це теж буде превентивним заходом. Таким собі лакмусовим папірцем. Бо якщо не покарають одних, то хто потім звернеться?»
Суд над викрадачами Айзади триває. Справу про вбивство закрили через смерть самого підозрюваного в убивстві. Судитимуть тепер співучасників викрадення дівчини: друзів чоловіка та таксиста. Держкомітет нацбезпеки Киргизької Республіки розслідує справу щодо халатності правоохоронців під час пошуку дівчини.
Тим часом 11 квітня, через 4 дні після вбивства Айзади і через 3 дні після масових протестів через це в Бішкеку, в одному з районів Киргизстану троє чоловіків викрали з метою одруження 18-річну дівчину. Заявив про це її батько. Два місяці їх тримали під вартою. А 22 червня суд випустив усіх трьох викрадачів на волю.
Бо не побачив у їхніх діях складу злочину.
Ірина Небесна
