Було мені років 25, і я працювала кореспонденткою в газеті. Досить успішно працювала — часто мої матеріали були на передовиці. Досвідченіша за мене в кілька разів колега почала поширювати плітки: мовляв, тексти мої на першу сторінку потрапляють тільки тому, що я коханка головного редактора. Сказати, що я обурилася, — нічого не сказати. Я самотужки вступила до університету «на бюджет» омріяної спеціальності, протягом усього навчання отримувала стипендію і з другого курсу працювала за фахом. Після університету вибрала кращу для себе пропозицію основної роботи, на якій працювала, працювала і працювала. І ні, я не була коханкою шефа і навіть уявити не могла, що хтось може так подумати і говорити вголос.
Колезі я все пояснила. Але мене наздогнало. На зустрічі одногрупниць мене запитали, чи це правда. Бо в мене було фото, на якому я із декольте, в шортах, із келихом шампанського стою біля дорогої автівки шефа. То була фотосесія, яку я подарувала подрузі. Ми вигадували образи і веселились, а автівку «позичили» на годинку. Добре, що соцмережі тоді не були такими поширеними, тож про мене тільки шепотілися за спиною, а не влаштували кібербулінг.
До слатшеймінгу додалася безапеляційна фраза «під час війни»
Чому я про це згадала зараз? Бо побачила, як через фото і відео пресофіцерці прикордонників Іванні Плантовській влаштували цькування у мережі. Її обзивають усіма можливими синонімами до слова «повія» (і «повія» в цьому випадку — найпристойніше), роблять висновки про її інтелектуальні здібності, публікують один поперед одного домисли про її особисте життя, про те, як вона втрапила на посаду. Це явище називається слатшеймінг. Це такий вид секзизму — критика й осуд за сексуальну поведінку чи зовнішній вигляд людини.
Протягом майже року такі «секс-скандали» почастішали, бо до слатшеймінгу додалася безапеляційна фраза «під час війни». Тобто людину цькують за неприйнятний, на їхню суб’єктивну думку, зовнішній вигляд чи надто сексуальну, на їхній погляд, поведінку. А щоб якось пояснити свій осуд, додають: бо так не можна під час війни. Нібито під час війни навіть сексу не існує, як в СРСР. Цькують завжди здебільшого жінок. І зараз розповім чому.
Читайте також: Жінок в інтернет-медіа дискримінують у 80 разів частіше, ніж чоловіків — ІМІ
Слатшеймінг — це наслідок патріархату, який викорінити поки що не вдається. Раніше жінок жорстоко карали і навіть страчували за позашлюбний чи дошлюбний секс, демонстрацію комусь, крім чоловіка, неприкритих одягом частин тіла. У багатьох культурах це є нормою досі — і одночасно в них же уможливлюється чоловікові мати кількох дружин чи коханок. Саме патріархат змушує вважати, що жінці не належить ані її тіло, ані її сексуальність, тому розпоряджатися ними на свій розсуд вона не має права. Звідси ноги ростуть у коментарів «лярва» під фотографіями жінок, які не відповідають чиїмось моральним нормам. Хоча ці норми у кожної людини свої, і за ідеєю ідеального суспільства, не повинні нікому нав’язуватися, якщо їхня поведінка не шкодить іншим людям.
І з цього починаються подвійні стандарти
Чи зашкодили оприлюднені фото обороноздатності країни, ефективності роботи прикордонної служби чи власне виконанню службових обов’язків самою Іванною? Певно, що ні. Чи надав хтось докази того, що відпочинок жінки оплачений вкраденими грошима, заробленими на хабарництві чи з державного бюджету? Теж ні. Чи довів хтось відсутність фаховості держслужбовиці на посаді? Знову ні. Але продовжували шеймити.
Читайте також: «Дівчатка-адміністраторки»: що не так із привітаннями від сервісного центру МВС?
Прикордонна служба долучилася до скандалу і висловила офіційну позицію. А саме — засудила поведінку Іванни. Мовляв, забагато часу приділяла особистому життю (що?) і порушувала етичні норми під час війни. Обіцяють розглянути питання про подальше проходження служби і перебування на посаді Іванни. Буцімто на законних підставах. Хоча згідно з трудовим кодексом за вульгарну поведінку звільнити можна хіба що працівників, причетних до навчально-виховного процесу. Отже, якщо теоретично Іванну і звільнять, то знайдуть для цього інші підстави, використавши скандал як привід. І з цього починаються подвійні стандарти.
Жінку сексуалізують, об’єктивують, засуджують, а чоловіки… «виходять сухими з води»
У процесі перемивання кісточок, обговорення губ, вінірів і взуття дівчини оприлюднили й інформацію про нібито «спонсора» (читати — коханця) Іванни Плантовської. Знову ж таки — без підтверджень і без обґрунтування. Коханцем «представили» керівника дівчини Сергія Мула. Зазначили, що нібито під час обшуків у нього знайшли десятки мільйонів гривень і доларів, незадекларовану нерухомість в Україні і за кордоном та паспорт громадянина Колумбії.
Чи зашеймили цього пана за стосунки з підлеглою, харасмент, незаконне збагачення, корупцію? Чи написали хоч щось як про Іванну – про його сексуальну активність чи інтелектуальні здібності? Чи виступила з офіційною заявою Держприкордонслужба, пояснивши припущення про корупцію службовця, про його особисте життя і моральні норми під час війни? Питання риторичні, однак відповідь на них є і вона одна: він — чоловік. А чоловікові дозволено більше, попри всі декларації гендерної рівності. Навіть якщо доведено його «розпусне» чи «розкішне» життя, яким він, можливо, хизувався і зовсім не приховував, його не цькуватимуть, а радше навіть схвалять таку поведінку — він бо герой-коханець, «добитчик», його «вистачає на всіх».
Жінку сексуалізують, об’єктивують, засуджують, натякають на роль інтиму в просуванні на службі. Чоловіки радо це засудження підтримують. Бо тільки вони за патріархатними установками, можуть обіймати відповідальні посади, робити все, що душа і тіло бажає, і при цьому «виходити сухими із води». Дівчата, ж і жінки, які піддаються схваленій суспільством об’єктивізації в рекламі та шоу-бізнесі, наслідуючи побачене, потрапляють у пастку осуду.
Читайте також: «П’яна вишня», сексизм та об’єктивація: чи можна покарати бізнес?
Тут би жінкам об’єднатися і протидіяти цьому. Але ні. Поки що жінки теж дуже активно долучаються до слатшеймінгу — критикують представниць своєї статі за кількість інтимних партнерів, сексуальний одяг, вульгарну поведінку, обговорюють історії зваблення та кар’єрний ріст завдяки статевим актам. Психологи кажуть, що це спосіб боротьби з підсвідомим страхом потрапити під осуд самим: засуджуючи іншу, жінка ніби стає вищою від неї — розумнішою, успішнішою — просто тому, що вона, наприклад, так не одягається чи так себе не поводить.
Чому такий коментар ви не пишете під фото, на якому зображений чоловік?
Як би жінка не поводилася, слатшеймери однак знайдуть за що зацькувати. Особливо якщо ця жінка працює на відповідальній посаді, а отже до неї прикуто більше уваги, ніж до чоловіків. І питання має бути до шеймерів: що їх дратує — чужа поведінка під час війни чи власні підсвідомі установки щодо того, мають ці жінки право на сексуальність/секс/роботу/особисте життя/гроші (потрібне підкреслити), чи ні? І навіть якщо фактів неприйнятності поведінки, яка не заборонена законом, бракує, нині можна просто додати «під час війни» — як обтяжуючу обставину. Хоча насправді це маніпуляція, якою жінкам прагнуть вказати на їхнє місце, дискримінувати за гендерною ознакою, вказуючи на норми, які ніде чітко не означені. На жаль, до цього долучаються і ЗМІ, які вже не перший день майорять заголовками з оціночними судженнями, суб’єктивними висловлюваннями і примітивними цитатами користувачів соцмереж.
Якби я написала тут, як боротися з цим явищем, мені б, певно, сказали, що це не на часі. Бо в країні війна, потім розберемось. Але війна оголює багато суспільних явищ. Часто це не найприємніші речі, які хочеться знати про себе чи про суспільство, в якому ми живемо. Але я б запропонувала таки перед тим, як написати під фото незнайомої вам жінки «от шльондра», дати собі відповідь на питання: яку норму закону вона порушила? Чим конкретно вона вам особисто чи країні нашкодила? Чи маєте ви право нав’язувати їй свої норми життя? І чому такий коментар ви не пишете під фото, на якому зображений чоловік?
Юлія Фомічова
