Повага
Image default
Статтi

Фемінізм на барикадах: жінки та громадянський протест

Днями Повага влаштувала онлайн-дискусію про феміністичні ініціативи, нові закони й урядові програми. Разом із спікерками, котрі долучилися до обговорення, ми підсумували основні досягнення 2014–2020 років.

Юлія Міцкевич — головна редакторка Гендер.by, співорганізаторка фемгрупи Координаційної ради
Дарья Чурко — юристка феміністичної організації “Центр по продвижению прав женщин “Её права”, квір та фемактивістка
Ольга Веснянка — модераторка, правозахисниця, журналістка, співорганізаторка акцій на підтримку переслідуваних у Білорусі


Учасниці дискусії:

Ольга Веснянка: Пані Юліє, наскільки я знаю, вас у Білорусі затримували на 15 діб.

Юлія Міцкевич: Справді, мене затримали на 15 діб, але не зовсім за участь у маршах, хоча формальна причина затримки була саме в цьому. Затримували не на самому Марші, а біля офісу, пізно ввечері, і вже у процесі розмови мені сказали, що я затримана за участь у феміністичному марші як одна з організаторок «Фем групи». І ці 15 діб я отримала виключно за участь у маршах. Мені була надана якась фотографія, взята з Фейсбука, на якій навіть не було зрозуміло, де я перебуваю.

Це був дуже важливий посил, адже, окрім того, що я була арештована, я провела цей час у Жодіно –  тюрма, розташована неподалік від Мінська. До мене туди приходили представники певних органів, зокрема Департамент у боротьбі з організованої злочинністю і корупцією. Дивно, оскільки ці люди мають займатися саме цією діяльністю, а не учасниками маршів, координаційною радою та «Фем групою». Мені дуже погрожували тим, що я маю зізнатися, що «Фем група» є організацією жіночих маршів, а якщо я не зізнаюся, то маю розповісти, хто ці жінки-організаторки. Вони казали, що мені й усім нам загрожує кримінальна відповідальність від 3 до 5 років за організацію масових безладів, до яких належать і жіночі марші.

Це був найнеприємніший досвід із усього мого перебування там. Стало очевидним, що влада дуже боїться жіночої активності, будь-якого жіночого активізму. Був цікавий момент, коли до нас у камеру прийшов начальник тюрми на Окрестіні (це в Мінську, де ми перебували до суду). Нас у камері було троє: я, ще одна жінка й бабуся з Маршу пенсіонерок, який у нас також проходить. Він почав на нас голосно кричати  – мовляв, як же ми, жінки, йому вже набридли, скільки ми будемо ще ходити, що нам варто просто закінчити цю діяльність. Він казав, що неможливо на вихідні вийти з родиною в місто, бо ми то на жіночому марші, то на загальному, то на пенсійному. З одного боку, він на нас кричав, а з іншого, це був такий посил до жінок, що це ми маємо подбати про його спокій, щоб він міг спокійно вийти на вулицю зі своєю родиною, аби ніхто йому не перешкоджав.

Дарія Чурко: Я працюю в Центрі просування прав жінок. На початку всіх акцій протесту, які відбувалися після президентських виборів у Білорусі, ми були співорганізаторами Міжнародного комітету з розслідування катувань і документували історії потерпілих. А оскільки ми фем організація, то займалися жінками. Раптом нашу організацію пов’язали з «Панда док» і з організацією, яка фінансує жіночі марші. Вийшов ролик на державних каналах про те, що ми фінансуємо ці марші. Тому частині команди довелося виїхати, але ми все ще продовжуємо свою роботу й документуємо історії жінок.

Я помічаю еволюцію жіночого протесту. Спочатку це було з використанням квітів і сукні – ми жінки й нас не чіпатимуть, завдяки патріархальному суспільству, що сприймає жінок як «слабку стать». Трохи пізніше це стало еволюціонувати: ми – жінки й маємо таке ж право, як і чоловіки, і ми більше не будемо виходити з квітами у сукнях, бо нас так само затримують, ми так само зазнаємо насильства. Спочатку жінок не били, але були погрози сексуального характеру, були приниження, зокрема через те, що за гратами не видавали жіночі прокладки, а потім жінки отримували покарання за те, що в них сукні чи штани у крові.

Якщо говорити про зараз, то на жінок із дітьми простіше тиснути, оскільки вони матері, а в патріархальному суспільстві роль матері важливіша, ніж батька. Тому таку родину можуть визнати соціально небезпечною – і дають термін від 6 до 10 місяців для того, аби «виправитися». А якщо жінка не виправляється, можуть дітей забрати. І жінки тоді думають про те, як їм або убезпечити своїх дітей і при цьому продовжувати висловлювати свою громадянську позицію, або виїжджати чи припинити ці активні рухи.

Юлія Міцкевич: Наша ситуація в Білорусі насправді дуже схожа на ситуацію, яка була і, можливо, лишається в Україні — нам доводиться доводити й пояснювати значимість гендерного, феміністського аспекту жіночої участі. Як правильно зазначила Дарія, в нас відбувалася еволюція жіночої участі з патріархального дискурсу, коли жінки виходили проти насильства за своїх чоловіків, що були затримані, але потім це була фем-колона, ЛГБТ-колона на жіночому марші. Це були конкретні політичні вимоги, які збігалися з загальними і разом із тим були і власними, а жінки виступали як політичні суб’єкти. Ми пам’ятаємо ці чудові плакати, які ми тримали: «Місце жінки біля могильної плити диктатури», «Найкращі друзі жінок – це права людини», «Я готова варити борщ лише на політичній кухні» тощо.

Головна мета створення нашої фем-групи – це посилення політичної участі жінок. Ми розглядали координаційну раду як політичний орган, створений для трансформації влади, для подальших реформ у новій Білорусі, у будівництві нового демократичного суспільства. Але все просувається доволі складно. По-перше, дещо змінилася роль Координаційної ради, оскільки члени президіуму та основний склад змушений був виїхати. Але сенс у тому, що ми перебуваємо в такій ситуації, коли нам потрібно пояснювати, чому тема гендерної рівності абсолютно пов’язана з тим, що відбувається зараз. Те насильство, яке ми спостерігаємо, по багатьох факторах гендерно обумовлене. Відсутність закону про домашнє насильство також наслідок того насильства, яке ми маємо.[a1]  І те, що монополія на насильство перебуває в держави – все це взаємопов’язане і є частиною гендерної політики, яку проводить держава, точніше наразі – її відсутності. І великий виклик для нас у тому, що ми маємо доносити це до білоруського суспільства. Неможливе демократичне суспільство в сучасному світі без включення гендерного виміру, без включення комплексного підходу гендерного мейнстримінгу. Бо так не працює: неможливо – спочатку демократія, а потім гендерна рівність. Одного без іншого не існує.

Ольга Веснянка: Якою, на ваш погляд, має бути підтримка міжнародних феміністичних рухів у Білорусі, особливо в цій ситуації протестів останніх місяців?

Дарія Чурко: Певно, це продовжити визнавати, що в революції в Білорусі жіноче обличчя, і підтримувати інформаційно. Тобто говорити про те, що завдяки початку жіночих акцій революція перейшла у мирний спосіб і продовжується вже понад 100 днів.

Ольга Веснянка: В Україні під час Євромайдану говорили про жінок як про половину Майдану, увиразнюючи таким чином участь жінок і важливість їхнього внеску. Чи жінки в Білорусі усвідомлюють себе як важливу силу цих громадянських протестів?

Юлія Міцкевич: Так, у нас теж є такий образ, що в революції Білорусі жіноче обличчя і що жінки вносять дуже великий внесок. Наприклад, якщо ми подивимося на Марш пенсіонерів, то там майже 90% жінок. Але тут є й підводні камені. Все ж таки накладається відбиток патріархального суспільства й культури, у яких ми живемо. Хочу розповісти один цікавий факт.  Коли я сиділа в тюрмі, у мене були чудові співкамерниці – молоді, активні, позитивні, які називали себе феміністками. Ми з ними весь час проводили дискусії, зокрема про фемінізм, про гендерну рівність. І одного разу ми заговорили про майбутні вибори президента. А в нас була одна жінка, Ірина, яку затримали на протесті, де вона активно відштовхувала провладного журналіста, і їй навіть хотіли приписати кримінальну справу за те, що вона його ледь не побила. І ось вона сказала, що наша участь у цих протестах, звісно, важлива, але наступним президентом Білорусі має бути чоловік, бо нам потрібен, мовляв, сильний лідер, і політикою мають займатися чоловіки. Ми були дуже здивовані і звернули її увагу, що вона сидить за те, що займається політикою, і вона — жінка. Вона, своєю чергою, здивувалася й заявила, що не займається політикою, а просто виходить на протести проти Лукашенка. І це такий дуже цікавий момент, коли жінка, яка безпосередньо бере участь у політиці, адже протести – це якраз і є та політика, не має розуміння і цього взаємозв’язку в голові, що вона безпосередньо пов’язана з громадянською участю в політиці. Ми, жінки, дуже змінили ці протести, принесли новий тип лідерства. Але залишається нерозуміння того, що відбувається насправді. І якщо з цим не працювати далі й залишити все, як є, потім до нас прийдуть серйозні чоловіки і скажуть: «Дякуємо, дівчата, а тепер ми підемо далі вирішувати долю Білорусі».

Переглянути повне відео онлайн-дискусії можна за посиланням.

Схожі записи

Уповноважена з прав людини засудила слова депутатки Третьякової про «дітей низької якості»

Уривок із книги «Чоловіки про фемінізм» Майкла Кіммела та Майкла Кауфмана

Уривок із книги Йоанна Ягелло «Як дві краплі води» 16+

Залишити коментар