Одного разу, бажаючи зняти своє упередження щодо одного психологічного клубу для жінок, я цей клуб відвідала. У результаті дві години спостерігала, як опорна фігура перетворюється на владну через експертність, використання подружнього (закреслено) уразливого стану, згадуючи особисті історії клієнток, які вони самі тут попередньо й розповідали. Відсилка до якогось гуру на Ютубі теж не забарилася.
Так, і жінки теж
У багатьох не те що є усвідомлена мета виростити слабких жінок, але за інерцією так стається – автоматизм надто потужний. Тож на рейки поживи від культу недосконалості жінок стають і вони самі.
А власне, чи багато шансів чинити інакше, не самовідтворювати гетто, яке патріархальна культура міцно тримає, обмежуючи ролі жінок? Виходить, ув’язненим найлегше реалізуватися в місці утримання.
Хоча деяких перегинів усе ж не пояснити. Коли, наприклад, важливі активності з йоги чи східних танців перетворюються на обов’язкове прокачування якоїсь жіночності в межах наче якогось проєкту підтримки для жіноцтва. Або ініціатива, яка проводить такі консультації та надає послуги, все ж чомусь вирішує не тільки зробити жінку об’єктом, чим є маніфест, а ще й використати стереотипні «жіночі» хитрощі. Нащо для себе хитрити? А якщо не для себе, то чи це про підтримку?
Чи натрапляли ви на можливості прокачування чоловіковості? Або кицькості? Собачності? Чому факту належності до біологічної групи недостатньо тільки жінкам?
Читайте також: Барбі у світі реальних жінок: феміністична постмодерністська сатира
Магічні практики — проблема чи рішення?
В умовах повномасштабної війни відзначається сплеск запиту на розклади таро, тлумачення давніх передбачень Ванги чи Календаря Майя тощо. Магічне мислення як регресія на дитячий рівень, віра у велике — справедливість як карму — тримає на плаву в умовах загрози. Коли немає об’єктивних умов контролювати дійсність, психіка шукає хоч ілюзорних. Їй головне – вижити. І якщо країна живе в повномасштабному вторгненні 16 місяців, то подвійні стандарти та вузька можливість щось вирішувати формують тривогу у жінок від народження.
Про суперечливість, а інколи і взаємовиключність вимог до жіноцтва чудово переповіла у відео «Будь леді, казали вони» (Be Lady They Said) політикиня та акторка Синтія Ніксон, також відома завдяки серіалу «Секс у великому місті». У фільмі «Барбі» алюзію на нього можна впізнати в монолозі Глорії.
Ми й за цю страшну війну спостерігаємо, як невідомо, за що дістанеться: чи за те, що жінка вивезла дітей, чи за те, що залишилася.
Припиніть звинувачувати себе, оволодійте мистецтвом феншуй і почніть винуватити в усьому меблі
Головоломка користі чи шкоди енергопрактик, навіть зроблених жінками для жінок, криється в кінцевій меті: який буде довготривалий ефект? Чи це формує віру в себе, чи знову в зовнішні сили? Тому варто згадати таке поняття, як локус-контроль — локалізація причин поведінки, подій. Якщо переважає приписування причин зовнішнім силам, говорять про зовнішній локус-контроль, і відповідно, якщо внутрішнім — внутрішній.
Винесення локус-контролю за поле терапевтичного процесу, переведення його в зовнішнє (в астрал, чакри, енергії) – це зручна можливість зняти відповідальність і з клієнтки, і, головне, зі спеціаліст_ки: що ж ви хотіли, у вас така аура, карма. Припиніть звинувачувати себе чи інших, оволодійте мистецтвом феншуй і почніть винуватити в усьому меблі. Ніби від техніки виконання терапевтичного пасодоблю залежить, чи піднімуть вам зарплатню. І якщо її таки не підняли, значить недостатньо прогріті нижні чакри. Пояснення безпрограшне. Бо псевдоявища ніколи не будуть доступні впливу, а значить – змінам.
Хибні зв’язки можуть тільки збігтися в часі, а не спровокувати бажані наслідки. Хоча на механізмі підтвердженого упередження, коли ми з усього потоку дійсності вихоплюємо тільки ті ситуації, які підтверджують нам нашу ідею, і будується теорія астрологічних\ нейро/ведичних практик, що працюватиме на підкріплення ілюзій. Але помітити себе в реальності це скоріше завадить.
Бути перманентно усвідомленою та відповідальною неможливо. Адже й фізіологічно у нас багато спущено на автоматизм. Якщо, приміром, ми дихали б тільки коли це усвідомлювали, то тривали б ці обидва процеси недовго. Але ступінь крінжу з усіма цими практиками легко перевіряється, як будь-який сексизм, — віддзеркаленням.
І те, що не існує такого ринку спецпропозицій для енергії чоловіків, вказує на його живлення саме на жіночій соціалізації бути чиєюсь, культивуванні залежності.
Читайте також: «Чоловік-берегиня» і «дихання простатою»: як блогерка кепкує зі стереотипів
До чого тут СРСР?
Вибір без вибору був «прекрасною» парадигмою «країни рад». Де за кожну та кожного держава ухвалювала рішення – від виду ковбаси на обід до потрапляння у «вороги народу». Оскільки союз мав тільки вивіску партисипативності (співучасті), а за суттю був глибоко патерналістським, коли невелика група на вершині ієрархії вирішувала все за всіх. Звісно, і зараз є охочі позбутися будь-якої відповідальності за своє життя й повернутися в часи тотального дефіциту, а отже і відсутності проблем із вибором. Але парадокс у тому, що при всій наче непривабливості відповідальності саме вона дає відчуття внутрішньої опори, того самого контролю, а разом із тим — поваги та гідності людини, яка відчуває свій вплив.
Найпідступніше в патріархальній системі — що вона задає рамку, ніби жінки — об’єкт опіки, і від цього мають тішитися, пасивно чекати, плекаючи скромність та, у кращому разі, отримуючи ілюзію впливу. А на ділі вони якраз стають зручним об’єктом, на який можна повісити чужу відповідальність за будь-що: зґвалтування, забруднення мікропластиком, існування покидьків тощо.
Читайте також: Як приклад російських матерів розвінчує міф про материнські інстинкти
Водночас у гру вступає маркетинг — продавати разом із гарним пакуванням начебто рішення, перед цим самотужки створивши проблему інфантилізації жіноцтва. Ніби це з жінками щось не так, вони потребують постійного покращення, курсів, навчань, а не дискримінаційна система має бути знищена в корені.
Власне, якщо десь і треба мати зовнішній фокус та контроль, тобто шукати причини поза особистістю, то це в уважному вивченні суспільного устрою, де досі більш нормальним є те, що чоловік б’є жінку, ніж якщо жінки обходяться без чоловіка, щоб створити сім’ю.
Ольга Костіна
