У квітні громадська активістка і політична коментаторка Джему Грін відвідала Київ. За своє життя пані Грін очолювала кілька гучних кампаній у Сполучених Штатах. У 2000-2005, вона була президентом кампанії Rock the Vote і в результаті її зусиль кількість молодих виборців у Штатах зросла в рази. Останнім часом зусилля Джему спрямовані на досягнення гендерної рівності в американському суспільств, вона працює радницею Гіларі Клінтон і бере активну участь у різних медійних проектах. «Повага» зустрілась із пані Грін для того, аби поспілкуватися про ще одну кампанію, яку вона ініціювала, – Name it, change it («Назви це, зміни це») – і дізнатися яких результатів активісти зуміли досягнути за цей проміжок часу.
Коли ви розпочали вашу кампанію? Що було на її початку і що відбувається зараз? Які зміни сталися за цей час?
Ми розпочали звертати увагу на сексистські висловлювання щодо жінок-кандидаток на різні політичні посади у 2008. Тоді й насправді у медіа та з вуст політичних діячів лунало чимало таких коментарів, бо саме в цей рік за право стати кандидатом у Президенти від демократів в перший раз змагалась жінка, а потім республіканці вперше висунули жінку, Сару Пейлін, на посаду віце-президента. Отже, у медіа було одразу дві можливості нападати на жінок, що балотувались. Причому громадськість особливо не обурювалась через принизливі висловлювання щодо жінок. Так, були певні феміністські організації, які вважали таку поведінку неприпустимою, але значної реакції в медіа це не спостерігалося.
Отже після виборчої кампанії 2008 року кілька феміністських організації і активістів зібрались і зійшлись у спільній думці – сексизм проти жінок-кандидатів є не лише бар’єром, що заважає перемогти у виборах, він є перешкодою навіть тоді, коли жінки приймають рішення, чи варто їм взагалі брати участь у політичних процесах, адже вони не хочуть ані самі потрапляти під вогонь сексистьських нападок, ані підставляти під нього свої родини. Тому і виникла кампанія «Name it, сhange it», партнерство, яке склалося до 2010 року у співпраці з низкою організацій, що прагнули збільшити кількість жінок у політиці. Серед них – She should run («Вона мусить балотуватися») і Political parity («Політичний паритет»), група, яка виступає за рівну представленність жінок і чоловіків в органах влади. Об’єднавшись, ми розробили кампанію, націлену на збільшення розуміння проблеми у суспільстві. Нашим головним інструментом був освітній – розтлумачувати людям, що таке насправді сексизм, вказувати на нього і казати: «ось це і є сексизм». Цей принцип і ліг в основу назви кампанії – «Name it, change it» або «назви це, зміни це».
Спочатку ми шукали способи, як виявити випадки сексизму та вказати на них. Ми багато користувались відео, робили різноманітні добірки, які демонстрували випадки сексизму наочно в усій його брутальності. Коли це просто один випадок, такі нападки можуть здаватися кумедними, і люди можуть реагувати на них сміхом, як це часто ставалося. А от коли ви дивитесь кілька відео принизливих коментарів щодо жінок підряд – сюжет за сюжетом, це вже не здається смішним. Нашою задачею було залучення у процес громадськості, щоб люди самі бачили і фіксували випадки сексизму і звертали на них увагу відповідних організацій за допомогою соціальних мереж.
З тих пір у громадському сприйнятті відбулась значна зміна ставлення до цього явища, Я можу сказати, що випадки сексизму стали траплятися рідше, хоча й не зникли зовсім.
Буквально нещодавно у Техасі, звідки я родом, представник однієї консалтингової фірми, яка допомагає у просуванні кандидатів та зборі коштів на їхні кампанії, зареєструвала політичний комітет під назвою «Boats ‘N Hoes PAC» (авт. – «Човни і мотики», використання цих слів у такому сполученні має яскраво зневажливу конотацію). І в цьому передвиборчому циклі ми бачимо зовсім інакший рівень реакції на політичні процеси. На назву цього комітету відреагували не лише демократи, які виставили жінку змагатися за пост губернатора, а й республіканці, котрі співпрацюють із цією фірмою. Навіть вони вже визнали таке рішенні помилковим! А прокурор штату назвав цю назву гідною осуду. (Після 16 днів існування діяльність цього комітету була заборонена у зв’язку з полемічною назвою – авт.). І це величезні зміни. Думаю, у 2008 такі дії могли б мати місце і точно не викликали б осуду жодної з політичних сторін. А сьогодні всі визнають, що це неприпустимо. І я думаю, це гарний знак. Він показує шлях, який ми пройшли від того, що взагалі не помічали проблеми сексизму, до того, що його прояви викликають таку ж реакцію як і прояви расизму.
Як ви змогли задіяти звичайних людей в кампанію та змусити реагувати їх?
Переважно через соціальні мережі. Через хештег #notbuyingit (не купуємо це). І особливо через великі події, такі як Супер кубок з американського футболу. В США Супер кубок є найбільшою спортивною подією року і однією з найпопулярніших для телеперегляду. У матчах Суперкубку завжди багато рекламних пауз, і реклама там коштує просто астрономічні суми грошей. На жаль, більша частина рекламного контенту є дуже принизливою щодо жінок. І група ентузіастів придумала кампанію #notbuyingit для того, аби розпочати діалог з громадськістю в соцмережах під час перегляду Супер кубку. Якщо рекламні ролики, що транслювалися під час ігор, містили принизливі вирази чи стереотипи щодо жінок, відбувалися просто вибухи у соціальних мережах. Люди писали напряму конкретним кампаніям чи фірмам, які зробили таку рекламу, і за допомогою цього хештегу пояснювали, що ми цього не купуємо. Адже хештег #notbuyingit – це скорочена форма слогану нашої кампанії: «сексизм продає, але ми цього не купуємо». І на мій погляд ця акція під час Супер кубку залучила найбільшу кількість людей і просунула ідею боротьби із сексизмом. Взагалі, подібні події – це дуже добра можливість залучити людей, котрі не є активістами і не борються з проблемою щодня. Плюс, соціальні мережі – це інструмент, який дозволяє громадськості приєднатися до акції дуже легко.
Як щодо самих жінок-політиків? Що заважає їм активно реагувати на прояви сексизму?
Ми провели дослідження як саме з політичної точки зору сексистські нападки впливають на жінок-політиків, і як на них треба реагувати. До цього більшість кандидаток і діячок вважали, що найкращий спосіб реакції на такі висловлювання – ігнорування або зміна предмету розмови так, щоб проскочити небезпечну ділянку. Але дослідження показало, що така поведінка впливає не лише на жінок, які беруть участь у політичних кампаніях, а й на виборців, адже вони сприймають ігнорування сексистських коментарів жінками-політиками, як прояв слабкості і нездатність відповісти та захистити себе. Звідси загальний висновок: якщо випадок трапляється, необхідно гідно відповідати на нього – це частина необхідних зусиль для перемоги на виборах. Звісно, не можна робити свою реакцію на сексизм єдиним стовпом, на якому тримається уся виборча кампанія. Але якщо таке сталося, треба відповісти на нападки дуже чітко і прямо, щоб коли жінка-політик повернулась у розмові свого основного меседжу, вона не втратила рівня довіри свого виборця.
Отже, якщо підсумувати і вичленити найважливіші риси всієї кампанії Name it – change it, що це було?
В першу чергу соціальні мережі, потім використання надзвичайно популярної телевізійної події і вживання хештегу. Крім цього, у 2011 світ побачила дуже важлива документальна стрічка «Miss Representation». Вона теж внесла вагомий внесок у роз’яснення, що таке сексизм, який вплив він має, як жінок найчастіше зображують у медіа, як це відбивається на молодих дівчатах. У цій стрічці є дівчата-підлітки, які обговорюють зображення, котрі вони бачать у журналах та з екранів телевізорів, поведінку улюблених зірок-музикантів.
Отже, найважливішим була комбінація акції під час гучної спортивної події, документальної стрічки і всіх відеодоказів, яких назбиралось так багато під час виборчої кампанії 2008 року. Ми вишукували ці відео, збирали, компілювали і відкривали для перегляду, щоб громадськість знала про них і не забувала про ці факти. І знову ж, соціальні мережі. Не думаю, що кампанія мала б успіх без них.
Чи вам відомі приклади сексизму проти чоловіків? Чи вони мають місце в США?
Сексизм існує завжди і скрізь і може стосуватися будь-кого. Чоловікам вказують на те, що вони мусять бути сильними і не можуть показувати свою емоційність. Наприклад, у нас є дуже впливовий політичний лідер, голова Палати представників Конгресу США. Часто він починає плакати під час виступів – або розказуючи історію зі свого життя, або говорячи про якісь гострі теми. І можна побачити багато випадків, коли медійники сміються з нього. До цього часу спроб розібратися як виглядає сексизм проти чоловіків не було багато. А нещодавно автор Дженіфер Сібіл Ньюсон закінчила роботу над проектом, де аналізується, що таке сексизм проти чоловіків. Він має назву «The Mask You Live In» («Маска, в якій ти живеш»).
Якщо сексизм однаково зачіпає чоловіків і жінок, чому він стає на заваді жінкам, коли вони прагнуть іти у політику і не створює таких же перешкод чоловікам?
Я не думаю, що ситуація рівна. Навіть якщо поглянути на ЗМІ, більшість високих посад в них займають чоловіки, тобто саме вони контролюють суспільний діалог. В США 97% керівництва у медіа – це чоловіки. І хоча так, є випадки сексизму проти чоловіків, суспільство має дозволити чоловікам виявляти свої емоції, і вчити хлопчиків бути чуйними, ми ще й досі живемо в суспільстві, де владні позиції в переважній більшості займають чоловіки. І вони часто не справляються на 100% представляючи інтереси жінок і створюють навколо них сексистську культуру. Так, є проблема, яку варто розглядати з обох сторін, але доки в нас немає рівного, на 50% представництва жінок у владі, в медіа, на керівних посадах в бізнесі, ми не можемо вести розмову про рівні умови.
Ви вже трохи ознайомились із ситуацією в Україні, а також знаєте багато про інші країни. І напевно, в кожній вам казали, що у нас, в нашому середовищі, ситуація унікальна, бо це результат розвитку суспільства і місцевих традицій. Ви можете стверджувати, що сексизм – явище універсальне, незалежне від країни і культури. Чи десь, в певній ситуації він має право на життя, як частина історичної спадщини?
Я вірю, що сексизм і патріархальний уклад дуже тісно пов’язані. І в суспільствах, де довго панували патріархальні погляди, жінкам набагато складніше просуватися наверх і отримувати високі позиції у владі. Але я не думаю, що ця ситуація є частиною людської природної поведінки. Адже якщо ми заглибимось у дуже далеке минуле, то побачимо і приклади матріархального укладу. Є багато країн, де, незважаючи на в чомусь схожі історичні умови, ситуація з рівною представленністю набагато краща ніж в США, або в Україні. І ці країни процвітають. Так, з багатьох причин за останні багато сторіч владу отримували переважно чоловіки, часто захоплюючи її насильницьким способом. І, звісно, те, що жінки виношували і виношують дітей, а також інші фізичні розбіжності багато в чому робило таку ситуацію можливою. Але я не думаю, що існує хоч якась історична причина, яка виправдовує те, що в наші дні половина населення країни усунута від лідерства, влади і прийняття рішень.
