Повага
Image default
Статтi

«Дякую за твій подвиг!»: Що чоловіки кажуть про дружин, які виїхали за кордон

Чоловіки, які через обмеження воєнного часу не мали можливості виїхати з країни зі своїми сім’ями, та чоловіки, які пішли воювати, почали публічно говорити про дружин, які змушені були рятуватися від війни разом із дітьми. Про це пише проєкт «По той бік гендеру».

Із-поміж іншого, наголошується, що про жінок справді говорять нечасто у контексті похвали та гордості. Переважно вони самі розповідають про те, що вдалося зробити, облаштовуючи побут за кордоном, або про проблеми, з якими стикнулися в чужій країні. Жінки розповідають про пережите. Жінки вислуховують критику, бо виїхали, бо досі не повернулися, бо (вставте ваш варіант). Однак обидва досвіди – важливі і їх варто озвучувати та проговорювати.

Піклування про батьків та дітей, загалом родину, виховання, – це те, чого суспільство чекає від жінки, тим паче під час війни. Тому не дивно, що цю працю нечасто помічають та гідно цінують. Тож показово, що про неї публічно висловлюються люди, яких читають, і до яких дослухаються сотні-тисячі українців.

Понад 4 млн українців і українок досі перебувають за кордоном, з них 90% – жінки та діти 

Про свою дружину першим у фейсбуку написав журналіст, а тепер боєць ЗСУ Дмитро Крапивенко:

«За півроку в армії я, скажу чесно, не зробив нічого значного чи видатного. А вона… вивезла дітей з Києва, який щільно бомбили і обстрілювали. Західний напрям був заблокований, манівцями, через мільйон блокпостів з двома дорослими дітьми і двома кицьками! Три доби до польського кордону. Швидко знайшла престижну добре оплачувану роботу. Відшукати комфортне житло в переповненому біженцями Любліні – дикий квест, але тобі і це під силу. Дозвілля, спортивний гурток для молодшого, а заким і школа, приробіток для старшої – все це зробила ти, я міг тільки мугикнути щось схвальне в телефон. Пишаюся тобою. Дякую тобі за твій подвиг!», — пише Крапивенко.

Цей допис перепостив письменник і тепер також боєць ЗСУ Артем Чапай, відомий як автор книги «Тато в декреті». Принагідно він написав і про свою дружину.

«Сама, сама відповідальна за ще два дитячих і одне собаче життя, поки я звитяжного не роблю ні**я (до уваги замполітів: матюк — цитата класика). Виїхати, знайти житло, знайти роботу, а ще школа німецька і паралельно українська, стоматологи й ветеринари. Але хто про жінок говорить, да?», — зауважує Артем Чапай. 

В одному зі своїх подкастів про життя під час війни психолог Володмир Станчишин пояснював, що різниця досвідів, які отримують чоловік, який залишився в Україні, та дружина, яка виїхала за кордон із дітьми, надзвичайно різниться. Тому їх варто проговорювати, аби не втрачати емоційного зв’язку. На прикладі своєї родини він розповідав, як складно було облаштувати життя наново йому і з якими викликами стикалася його дружина: курси німецької мови, оформлення документів, дитсадки для дітей, спілкування з іноземцями, аби пояснити їм ситуацію в нашій країні, та навіть занурення в історію та культуру країни, в якій ти тепер вимушено живеш, – все це потребує ресурсу.

Ірина Небесна, 

для По той бік гендеру 

Схожі записи

Репродуктивний тиск: як розпізнати й де шукати захисту?

Євгенія Цебрій

Топменеджера Apple звільнили після жарту про великі груди

У Києві відкрився Третій Український Жіночий Конгрес