На Київському залізничному вокзалі відбувся закритий документальний перформанс про досвід партнерок українських воїнів і ветеранів. Виставу втілив незалежний «Дикий театр» та українська режисерка і сценаристка Наталка Ворожбит за ідеєю Veteran Hub, а також за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну» та «Укрзалізниці». Документальний перформанс відбувався одночасно у трьох плацкартних вагонах на території Центрального залізничного вокзалу.
На основі реальних історій героїнь
Документальний перформанс розкриває досвід коханих воїнів через реальні історії, кожна з яких є символом сили, любові та витримки. Вони демонструють шлях дружин і партнерок, які залишаючись поза службою, несуть на собі невидимий тягар очікування, тривоги та відповідальності. Партнерки живуть між двома світами — військовим і цивільним, часто залишаючись непомітними для суспільства.
Одна з героїнь вистави, Лілія Іващик, ділиться: «Для мене це був дуже складний крок — знову пережити всі ці події та розповісти про свій досвід. Спочатку здається, що ти вже звик до своїх почуттів, навчився з ними жити, але коли починаєш говорити, знову все повертається, ніби це відбувається тільки зараз. Проте я вирішила, що не можу мовчати. Моя місія — через свою історію, яку озвучила в документальному перформансі, знову і знову нагадувати суспільству про військовополонених, бо ця проблема нікуди не зникла».
Ідея створення вистави виникла у Veteran Hub під час дослідження «Шлях коханої воїна». Це допомогло зрозуміти, як партнери/ки військових проживають війну, які виклики долають, та як їх можна підтримати у цей нелегкий час. Тому мета перформансу поставити питання гідного визнання вкладу коханих військових та ветеранів.
Читайте також: Розділити біль і допомогти: як проєкт «Почни!» підтримує жінок, які втратили рідних на війні
«Ця вистава — не лише мистецький жест, але й адвокація прав коханих військових. Ми прагнемо привернути увагу міжнародних делегацій, послів, урядовців, міжнародних організацій до важливості підтримки та визнання ролі коханих воїнів», — говорить Іванна Ватраль, менеджерка проєктів у Veteran Hub.
Створення документальної вистави — це перформанс, побудований на особистих історіях коханих воїнів, які необхідно бачити, відчувати та визнавати. Він дає можливість дізнатися про виклики й потреби коханих воїнів від них самих і стати поштовхом до соціальних змін.
«У нашій країні кожен переживає свій власний біль і трагедію, але ми не завжди це розуміємо. Ми можемо їхати в одному вагоні з людиною, навіть не підозрюючи, що вона чекає близьку людину з полону або втратила когось на війні. Я вважаю, що ці історії потрібно розповідати, щоб ми ставали ближчими одне до одного. Це дає можливість краще зрозуміти, як живуть українці сьогодні», — зазначає сценаристка вистави Наталя Ворожбит.
Емоційне занурення у досвід коханих воїнів і ветеранів
Мета вистави — створити простір для глядачів, де вони можуть глибше зрозуміти, що відчувають партнери/ки військових під час війни. Це історії про силу, витривалість, любов і особистий вибір, які дарують натхнення і нові цінності. Глядачі почули про їхнє життя та найважливіші переживання від першої особи, дізналися про цей досвід таким, який він є.
«Я дуже рада, що Дикий театр став частиною цього важливого проєкту. Ми часто намагаємося втекти від реальності, але є речі, які ми не можемо ігнорувати. Це вистава про реальність, яка болить, але яку потрібно показати. Ми всі ходимо вулицями з людьми, про чиї переживання можемо не здогадуватися. Ця вистава дає можливість побачити їхні історії, відчути їхній біль і силу», — говорить Ярослава Кравченко, натхненниця Дикого театру.
Читайте також: Як цькування дружин військових грає на руку ворожій пропаганді
Місцем проведення вистави був обраний залізничний вокзал не випадково — це символічне місце зустрічей і розставань, де щодня перетинаються сотні життів. Часто ми не помічаємо один одного у метушні, але саме тут, під час подорожі, ми можемо почути історії тих, хто поруч. Аби створити атмосферу справжньої поїздки, на вокзалі звучали оголошення, а у вагонах працювали провідниці, які подавали чай «Бойовий чай», кошти з якого направляються на придбання кейсеваків для воїнів на передовій.
Вистава привертає увагу до питання ролі партнерів/ок українських воїнів і ветеранів. Вони мають стати невіддільною частиною суспільного діалогу, а їхній досвід має бути помітним. Через цю виставу організатори прагнули привернути увагу до унікальних викликів і потреб коханих військових і ветеранів, показати їхню незамінну роль у нашій спільній боротьбі.
