Я вже багато років у своїх текстах піднімаю різні соціальні проблеми. Найчастіше – через призму власного досвіду. Іноді приходять у коментарі ті, хто каже: «Ви все брешете, нема такого». Їм часто відповідають інші: «Якщо з вами цього не сталося, це не означає, що цього не було». З цього й почну: я ніколи не була безробітною просто тому, що в мене є діти. Так, були певні обмеження через вагітність чи тому, що діти дуже маленькі. Але пропозицій роботи завжди вистачало – я практично не пробула в декретній відпустці жодного дня. З обома дітьми.
Інколи відмовляли, коли дізнавалися, що з дітьми мені практично ніхто не допомагає. Інколи я відмовлялася сама, бо реально оцінювала свої можливості. Але я не ображалася, бо замість цих пропозицій у мене з’являлися інші проєкти, над якими я здебільшого працювала віддалено, без відриву від свого материнства. Я справді щаслива, що колись обрала такий фах, який нині не потребує сидіння в офісі. Але знаю, що більшість українських жінок такої розкоші не мають. І мені їх дуже хочеться обійняти.
Нещодавно ми з колегами відзняли соціальне відео про дискримінацію працюючих мам. Суть його полягала в тому, що материнство дає багато додаткових навичок, а тому наявність дітей не повинна бути перепоною для роботодавців. Відгуки на цей ролик продемонстрували, що проблема більша, ніж нам здавалося.
На співбесідах жінок часто запитують, чи не планують вони народжувати. Чи заміжні вони. Чи мають дітей. Скільки дітям років. Натомість жінки чують: «Ми не можемо вас узяти, бо ви схильні до народження дітей, а ми не готові відпустити вас у декрет». «А, у вас маленькі діти, ви не будете вилазити з лікарняних». І навіть: «Ви мабуть втратили всі свої знання і навички, поки були у відпустці по догляду за дитиною?»
Навіть якщо жінку беруть на роботу, часто їй платять менше, аніж колегам іншої статі чи з іншим сімейним складом, призначають на нижчу посаду, зокрема й через те, що в неї є діти.
Так, не всі мами мають допомогу інших родичів, аби на 100% віддатися роботі. Багато дошкільнят часто хворіє. З нинішніми карантинними обмеженнями при найменшому кашлі дитину в садочок можуть не прийняти. Якщо вихователі й приймуть дитину, то її маму «заклюють» інші мами, які вважатимуть вашу дитину загрозою для всієї групи. В мене було безліч випадків, коли педіатр вважав дитину здоровою з залишковим після застуди чи взагалі алергічним кашлем, але батьки безбожно цькували, а помічниця виховательки просила дитину не водити в садочок, бо та чхнула – і їй довелося мити іграшки. Я заплатила свою ціну за те, щоб налагодити роботу. Але як бути тим мамам, у яких немає такої можливості?
Цього року моя старша дитина пішла до першого класу. Вона ще не може сама лишатися вдома й долати дорогу додому, а зі школи її треба забрати в розпал робочого дня. Я сама займаюся дітьми. І я можу це зробити. Але хочу з розумінням обійняти інших. Тих, кому це не вдається. Бо знову ж таки, чула історії, де мами звільняються чи беруть другу «декретну» відпустку, бо в них дитина йде до першого класу.
Що лишається жінці, яка має дитину? Відмовитися від кар’єрних амбіцій і стати фінансово залежною від чоловіка на досить тривалий період. І від цього сумно.
У нашій країні великі компанії витрачають десятки мільйонів на благодійність. На дуже різні проєкти. Однак рідко трапляються приклади, коли для працівниць із дітьми є бонуси, а не обмеження. Отак просто на етапі оголошення вакансії: візьмемо жінку з дітьми, надамо гнучкий графік роботи, оплатимо няню в разі хвороби дитини чи оголошення карантину, маємо дитячу кімнату при офісі, де за дітьми наглядають аніматори/вихователі/няні. Моя думка може здатися дещо утопічною, але хочеться хоч якогось кроку назустріч. Ще свіжим у пам’яті лишився випадок, коли вдалося «вибити» дитячий куточок в одній крутій компанії, хоча проти нього грудьми (в прямому значенні слова) стали інші працівниці цієї компанії. Вони до хрипоти доводили, що жінкам із дітьми місце вдома, а не на роботі. Я сперечалася з ними, а потім зайшла в кабінет директора й заплакала від безсилля щось довести.
Попри те, що деякі чоловіки стають усе більш включеними у життя дітей, я не знаю випадків, коли б їх питали на співбесіді: «У вас є діти?», «Плануєте?», «Ви одружений, а отже, скоро розмножитесь, тому ми відмовляємо вам у вакансії». А ще чоловіки не відмовляються від роботи, бо в них дошкільнятко часто хворіє. Бо оголосили карантин. Бо дитина пішла в перший клас. А якщо і роблять це, то дуже рідко. Хоча, в принципі, право на працю й гідну її оплату має кожен і кожна.
Юлія Фомічова
