«Жінки часто плутають нахаб, які порушують їхні кордони та ігнорують їхні потреби, з сильними чоловіками, які нібито здатні зробити їх щасливими», – говорить психологиня, громадська діячка, ведуча програми «Тема Дня» на телеканалі Суспільне ЮА:Крим Лариса Волошина.
Аб’юзивні стосунки – це коли людина чинить фізичне, психологічне, сексуальне або економічне насильство над іншою людиною. Потрапити в них просто, а ось виборсатися буває дуже нелегко. На думку Лариси Волошиної, причина аб’юзу – хибне сприйняття жінками та чоловіками своєї гідності та справжньої сили.
«Повага» поговорила з психологинею про те, як жінці зрозуміти, що вона перебуває в аб’юзивних стосунках, як із них вийти й дати собі раду.
Відмовитися від жалю до себе
Чи можемо ми намалювати умовний портрет жінки, яка потерпає від аб’юзу? Чи потрапити в таку халепу може хто завгодно?
Потрапити у співзалежні стосунки може будь-хто. Жертвами стають чоловіки та жінки різних верств населення, з різними характерами та минулим. Сам процес входження в ці стосунки поступовий, майже непомітний. А ось продовжувати деструктивні стосунки люди змушені через економічні та майнові проблеми. Урешті-решт через критику, звинувачення, газлайтинг із боку кривдника людина втрачає контроль над власним життям. Її настрій, емоції, майбутнє й навіть уподобання залежать від нього.
Такі жінки дуже страждають. Вони відчувають нестерпний біль, зазнають сильних моральних тортур. Вони тонуть у зневазі та жалю до себе. Під час терапії перше, що вони кажуть: «Я сама в усьому винна». Це маніфестація нерозуміння власної відповідальності за своє життя. І це не схоже на бажання виборсатися.
Дуже часто жінки, які потерпають від знущань, вважають себе винними у вчиненні насильства над собою. Чому так?
Це стається, коли кривдник за допомогою пасивної агресії доводить жінку до нервового зриву. Може здатися, що жінка як істеричка кричить на нещасного милого «зайчика». Однак ніхто не знає, що водночас цей «зайчик» щось 30 разів проігнорував, розбив чи не зробив обіцяного.
Таким чином насправді людина, що здається аб’юзером, виявляється потерпілою, яку спровокували на емоції. І часто ці емоції вона видає при свідках. Розплата настає відразу – людина не витримала, викричалася, влаштувала сцену – і тепер їй соромно, тобто гірше. У цей час справжній кривдник насолоджується тим, що його жаліють оточуючі. Співчувають, бо «як же ти з такою кінченою живеш?»
Чи може жінка, живучи з кривдником, почати терапію виходу з аб’ юзу?
Неможливо лікуватися від алкоголізму, випиваючи пиво щовечора. Але продовжувати жити з кривдником жінці несвідомо допомагає оточення. Її жаліють, а вона «заряджається» цим жалем і продовжує стосунки. Так, це жахлива ситуація, жінку неможливо не пожаліти, але це руйнує її. Для людини, що перебуває в аб’юзивних стосунках, завжди притаманно плутати любов і жалість.
Перше, що треба зробити – відмовитися навіть не від аб’юзера, а від жалю до себе. Реально усвідомити, в якій ситуації ти перебуваєш, у чому його кривда, а в чому твоя відповідальність. І виходити з цих стосунків.
Жінки, що перебувають в аб’юзивних стосунках, говорять про те, що не можуть піти від кривдника, бо кохають його. Я б не використовувала слово «кохання», бо це не любов, а залежність. Солідаризація з агресором, щось на кшталт Стокгольмського синдрому. Під час терапії виявляється, що вони відчувають власну нікчемність, неспроможність до самостійного життя, тому й терплять.
Із таких стосунків виходять за допомогою психотерапевта. Це дуже серйозна робота, яка вимагає усвідомлення жінкою факту залежності, її бажання вийти з цієї ситуації та розірвати стосунки.
Якщо є фізичне насилля, треба рятуватися, переховуватися в притулках для жінок, де можна отримати допомогу спеціалістів. Це системна робота, вона налагоджена в державах Заходу. Там жінці допомагають вийти з аб’юзу та отримати компенсації від кривдника. У нашій країні, на жаль, це не так законодавча допомога, як волонтерська.
Чому він так зі мною?
Чого насправді добивається аб’юзер?
Це проживання невротичних станів. Американська психологиня Карен Горні ще в 40-х роках написала фундаментальну роботу, досліджуючи етимології неврозу. Вона найкраща у світі спеціалістка-дослідниця невротичних станів. І робить акцент на тому, що невроз виникає як невідповідність «я реального» та «я ідеального».
«Я реальне» або «презренне я» – це щось таке, чого інші в вас не бачать, але ви про це знаєте. Це конструкт, абсолютно фентезійний, нереальний, щось типу «я нероба», «я безталанна» та інше, що «страшно» показати. Воно формується зазвичай зі сторонньої оцінки в дуже ранньому дитинстві.
Ще є «ідеальне я» – те, що я хочу показати людям. Зазвичай кожна людина транслює саме «ідеальне я», щоб отримати зворотній зв’язок, і сподівається, що її бачать ідеальною. Але це людину не задовольняє, бо спрацьовує так званий «комплекс самозванця». Їй здається, що інших вводить в оману ця ідеальність, тоді як лише вона сама знає всю правду. Тобто є два фантазійних, сторонніх конструкти.
Що більша відстань між двома «я», то сильніші невротичні прояви. Це відображається по-різному. Але проживається однаково боляче – відчуттям власної нікчемності. Його притлумлюють трьома способами:
- Дехто показує свою «нікчемність» заздалегідь. Така людина обзиває себе та знецінює. Зазвичай лунає щось на кшталт «ой, із такою дурепою, як я, це завжди відбувається». Коли ти кажеш, що це не так, людина не вірить.
- Інші намагаються подобатися всім. Вони докладають величезних зусиль – на роботі, в побуті, в спорті. Але навіть коли отримують схвальні оцінки, то все одно страждають, бо з’являється відчуття самозванця.
- Третя стратегія параноїдальна – коли людина намагається нав’язати власне відчуття нікчемності іншому: «Це ти нічого не вартуєш, а я такий важливий». І ми бачимо, що аб’юзивна співзалежна пара – це коли один каже, що «ти мені все винен, без мене ти – ніхто», а інший погоджується.
Із таким неврозом треба йти до спеціаліста й формувати самоцінність. Прибрати ці конструкти, замінити їх на «справжнє я», взяти на себе відповідальність, зрозуміти свої сильні й слабкі сторони. Це припинить невротичні прояви.
Чому жінки потрапляють у співзалежність?
Частково причина цієї проблеми – соціальний тиск і стереотипні очікування людей щодо того, яким має бути щасливий шлюб, де є сильний вольовий чоловік і слабка та захищена ним жінка. Також у нашому суспільстві немає розуміння, що таке сила. Велику й негативну роль у цьому відіграла радянська система, яка знищувала сильних, мужніх та амбітних. Силу презентували як пряму жорстокість, що зовсім неправильно. Сила – це чеснота, це спокій, це повага до інших.
На жаль, через це жінки часто плутають нахаб, які порушують їхні кордони та ігнорують їхні потреби, із сильними чоловіками, які нібито здатні зробити їх щасливими.
І справді, такі чоловіки спочатку ніби роблять щось приємне, щось улаштовують супроти її волі. Жінка сприймає це як турботу, вважає, що поруч справжній чоловік, але ні – це неповага. Коли в партнера немає бажання спілкуватися, обговорювати спільні плани, коли він ігнорує ваші бажання – це аб’юз, а не сила. І від цього нерозуміння ми входимо в токсичні стосунки, де нас зневажають.
Ця проблема йде від відсутності психологічних навичок та нашого минулого. Давайте на хвилинку уявимо сильного, гонорового, амбітного чоловіка в СРСР. Як така людина могла вижити в межах тієї системи? Ніяк. Він мав коритися, мовчати, «не висовуватися», бо за будь-який прояв самогідності йому зламають життя. На роботі, в суспільстві він мав себе стримувати. А потім це виливалося в алкоголізм та насильство над слабшими членами родини. Така жахлива компенсація за завдані радянською системою приниження.
І, на жаль, ми як суспільство заражені цим приниженням. Гірше за все, що наші люди знаходять у цьому задоволення. Скільки наших громадян проговорюють із гордістю «я бідний», «мені ніхто не допомагав»? Багато хто з українців відстоює це, наче певну чесноту, сильну сторону. Нас учили й ми навчилися пишатися власною нікчемністю, безпорадністю. СРСР своєю соціальною політикою звів в абсолют ницість та духовне жебрацтство. Через це чоловіки та жінки не усвідомлюють, що таке гідність і повага. Вони не розуміють, що деструктив – це погано. У нас немає усвідомлення, що людина має бути щасливою.
Через неправильне сприйняття сили страждають не тільки чоловіки. Жінки теж бувають аб‘юзерками. Суб’єктні жінки садистують своїх нікчемних партнерів – керують ними та ухвалюють замість них рішення, дратуються, коли чоловік не може виконати обіцяного, коли не можна йому чогось довірити. Ці жінки теж переживають певний біль, бо перетворюються на те, що самі зневажають – коли чоловік демонструє таку нарочиту слабкість, жінка змушена все тягнути все на собі.
Як жінці зрозуміти, що вона перебуває в аб’юзивних стосунках?
Це теж частина роботи зі спеціалістом. Якщо жінку б’ють, критикують, маніпулюють нею, вона почувається нікчемою, не досягає того, чого хотіла, – це привід піти до психолога.
У такої жінки відчуваються невротичні прояви – і вона має їх пропрацювати. І тут є велика пастка нарватися на так званих «гуринь» та «гуру», які вчитимуть її аб’юзити інших. Це будуть ті самі токсичні стосунки, тільки навпаки. І приносити вони будуть лише страждання. Бо коли ви хочете вдарити людину, то боляче і їй, і вам.
Як на початку стосунків відрізнити взаємоповагу та турботу від так званих «прапорців», які свідчать, що щось не так?
Якщо вам пишуть посеред ночі, приходять у гості без запрошення, а ваші прохання припинити ігнорують – це небезпечно. Тут треба розрізняти ще один пласт аб’юзивних стосунків. Коли ваш партнер – банальний психопат і мучити вас йому приносить задоволення. Бо поки існуєте «презренна ви», його «презренне я» не так болить. Тому він знаходить людину, яка багато розмірковує над собою, здатна брати відповідальність, вразлива, співчутлива.
Одна з моїх клієнток розповіла цікаву історію свого розриву. У неї був хлопець, який дуже гарно залицявся до неї – влаштовував романтичні вечори, був неймовірним. Але вона захворіла, опинилася в лікарні й просила його не приходити. Він образився, почав тиснути на неї – і вона зрозуміла, що це потенційний аб’юзер.
Ще момент – хлопець жартує, він постійно жартома ображає вас, а потім питає: «Ти що, не розумієш жартів»? У такий ситуації образи та критика завуальовані. Таким чином втрачається сатисфакція – ви реагуєте й маєте дивний вигляд – вам соромно. Це теж «дзвіночок», на який варто звернути увагу. Якщо вас постійно критикують за те, що ви є, виникає питання «чому тоді ти зі мною». Відповідь «я тебе люблю» не приймається, бо якщо ти мене любиш, то любиш усі мої сторони. Якщо людина постійно вказує вам на ваші помилки й негаразди, то вона таким насолоджується.
Його немає. Що мені тепер робити?
Від чого залежить прискорення виходу з аб’юзу?
Перше – від усвідомлення травми, яку наносите близьким людям, коли скаржитеся їм. Друге – потрібно усвідомити, що це не любов, а жалість і потреба в жалості. Тобто те, чого ви хочете від свого ідеального партнера – це жалість і співчуття. Але вам потрібна любов та повага. Третє – треба припинити виправдовувати себе своїм минулим, негараздами й навіть своїм кривдником. Є тільки тут і зараз. Суб’єктність – це усвідомлення та співставлення своїх реальних можливостей із наявними завданнями, із ситуацією. Якщо є жахлива ситуація, треба почати дивитися, що я можу зробити, аби це припинити. І четверте – просити про допомогу, реальну допомогу, яка має бути контрактована. «Прийди та допоможи, бо в мене вдома кривдник», – це не контракт. «Прийди та допоможи мені зібрати речі, бо я боюся, а я зі свого боку обіцяю, що не повернуся до нього» – це вже він.
Чого не можна робити під час підготовки до розриву?
Будь-який розрив стосунків завжди болісний, здається трагедією й руйнацією. У намаганні зберегти стосунки в хід ідуть обіцянки, бажання пробачити й прохання про прощення. Прощати не можна в жодному разі, але це не означає, що ви маєте носити в серці камінь цього болю. Ви маєте просто перестати ображатися, сприйняти цю реальну людину такою, яка вона є. Якщо вона хоче вашого пробачення, то це не зараз і не про вас. Колись потім.
Часто розрив стосунків буває тимчасовим, а потім люди знову сходяться. Як правильно підготуватися, щоб ніколи не повертатися?
Щоб такого не сталося, друзі мають побути з потерпілою. Вихід із аб’юзивних стосунків нагадує програми виходу з п’янства чи наркоманії, бо це справжня залежність. Із вами має бути хтось, хто розуміє вас, ваш нестерпний пекучий біль. Друг чи подруга, яким ви зможете подзвонити або написати: «Слухай, мене аж муляє, я так хочу йому написати, бачу його номер, бо залишила собі лазівку».
Як краще пережити ці емоції? Дати їм волю чи притлумлювати?
Емоції треба переживати. Тільки не сльозами, бо людина плачем садистує себе. Можна написати лист кривднику. Є навіть правила написання такого листа. Його починають доброзичливо, а потім виписують усе, що на серці. Потрібно писати цей лист, проживаючи емоції. А потім знищити, позбутися його в будь-який прийнятний для вас спосіб.
Друге – це займатися спортом. Біг, силові вправи допоможуть випустити з тіла адреналін, агресивні зажими. Біжучи, ви ніби «вбиваєте» свою агресію в землю.
Головне – не повертатися в стосунки, не говорити нічого колишньому. Поговоріть краще з собою, живіть собою.
А якщо людина просто «лягає»?
Це питання відповідальності. Вона може лягти, полежати, а потім устане й почне піклуватися про себе. У декого взагалі немає часу на переживання, бо треба заробляти на хліб. Кожна копійка, крок, поставлена ціль, закінчена справа – це перемога. Якщо в людини є час плакати, вона плаче, але потім в один момент встає та розуміє, що треба подбати про себе.
Як мають поводитися друзі та подруги жінки, яка розірвала стосунки з аб’юзером?
Піклуватися, дзвонити, питати, як вона почувається. Так, їй тяжко, їй боляче. Але треба не жаліти, а пишатися її вчинком. Продемонструвати адекватну злість, адекватну лють на кривдника. Це необхідно, бо людина, яка виходить із таких стосунків, не може відразу «проживати» цю емоцію. Будьте прикладом. Якщо починається рецидив, не тиснути й не соромити. Казати: «Давай домовимося – спочатку ти дзвониш мені, а потім йому, якщо схочеш». Тобто вдаватися до того ж таки контрактування.
А сама не впораюся?
Чому потрапляючи в аб’юзивні стосунки, жінка втрачає контроль над своїм життям і здатність бути самостійною?
У психології є поняття суб’єктносності. Ми звикли оперувати такими категоріями, як суб’єкт чи об’єкт відносин. Суб’єктність як психологічна категорія – це здатність адекватно оцінювати та співставляти свої реальні можливості з наявною ситуацією, цілями й завданнями.
Наприклад, людина поставила собі ціль – здобути освіту. Якщо вона керує своїм життям, то складе ЗНО, подасть документи в обраний виш, оплачуватиме своє навчання. Якщо людина не керує своїм життям, то вона делегує це рішення комусь іншому. І часто ми чуємо скарги: «Я йому сказала, а він таке сказав, що я більше не хочу». Чекайте, якщо його знецінення стає вагомішим, ніж ваші бажання, то ваша суб’єктність в інших руках. Ви її віддали, але питання – навіщо ви це зробили?
Ми вже з’ясували, що вихід із аб’юзивних стосунків завжди має бути під супроводом спеціаліста. У чому полягає місія психолога?
Місія психолога наразі складна, бо не можна жаліти клієнтку. Жалість – це те, чого вона потребує для підзарядки. Якщо давати її, то клієнтка не піде від кривдника, бо отримає сили на подальше існування з аб’юзером. До наступної кризи.
На сеансах спеціаліст має демонструвати повагу. Не боятися, відверто говорити про те, що стан жінки огидний й не гідний її, що спостерігати за цим нестерпно. Треба допомагати, показувати шлях, але жінка має розуміти, що йтиме сама.
Буває, що людина вже горить тим, щоб піти, але їй бракує рішучості, їй страшно. Це не соромно, бо вихід із таких стосунків – це дуже складний процес.
Аб’юз і співзалежність – це про величезний токсичний сором, який людина постійно відчуває. Їй соромно перед усім світом за свою слабкість. Вона на сеансі отримує крила, щось вирішує, а потім стається відкат, і їй знову соромно. Психолог має допомогти людині переступити через це почуття і прийти на наступний сеанс. На цих сеансах потрібно підтримувати бажання жінки продовжувати спроби визволення.
Узагалі робота з психологом починається з трьох аспектів:
- Звільнити свою агресію
- Знайти свою самоцінність, яку ми помилково сприймаємо за щось таке, що оцінює нас позитивно та негативно. Але самооцінка – це відчуття власної цінності. Треба її повернути чи сформувати, якщо це не було сформовано впродовж життя
- Навчитися радіти життю, маленьким крокам, взяти на себе відповідальність, будувати плани
Таким чином стосунки припиняються, жінка розуміє, що хоче жити й робити те, що бажає сама, не оглядаючись на когось.
Софія Староконь,
