Автор Левчина Вероніка 
Дар’я Петрожицька — українська акторка театру і кіно, співачка та телеведуча, чиє ім’я сьогодні звучить знайомо майже кожному, хто хоч раз вмикав український серіал. Народилася 31 травня 1991 року в Чернігові, вона виросла в атмосфері, де запах гриму і шепіт куліс були звичайнішими за шкільні дзвінки. Заслужена артистка України з 2021 року, фіналістка «Голосу країни», героїня серіалу «Папік» і постійна учасниця театральних постановок на Липках — її кар’єра нагадує довгий, звивистий шлях стежкою, де кожен поворот відкриває нову грань таланту.
Її історія — це не просто список ролей. Це розповідь про дівчину з творчої родини, яка втратила батька в підлітковому віці, пережила особисті драми і все одно залишилася на сцені, коли країна потребувала світла і сміху. Сьогодні Дар’я поєднує роботу в театрі, зйомки в серіалах, ведення телешоу і стосунки на відстані з нареченим у Німеччині. І робить це з тією самою легкістю, з якою колись грала Русалку водяну чи Дуняшу в «Вишневому саду».
Дитинство в Чернігові: коли театр став другою домівкою
Чернігів початку дев’яностих. Невелике місто з тихими вулицями Масанів, де Дар’я провела перші сімнадцять років. Батько, Сергій Гончар, заслужений артист України, грав у місцевому драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Мати, Олена, поєднувала балет і акторську гру. Дідусь режисував, бабуся стояла на сцені. У такій родині дитина просто не могла вирости байдужою до мистецтва.
Літні канікули у бабусі перетворювалися на справжню театральну школу. Дар’я спостерігала, як батько сам виготовляв реквізит, як готувався до ролей до глибокої ночі. Він був тим актором, який «пропрацьовував» персонажа до дрібниць, і донька запам’ятала це на все життя. Коли Сергію було лише сорок три, інсульт забрав його. Дівчинці виповнилося шістнадцять. Ця втрата стала одним із найважчих моментів. Мати важко переживала горе, стосунки між ними ускладнилися, і Дар’я рано відчула відповідальність за молодшу сестру Анастасію.
Школа №35 у Чернігові, звичайні уроки, але в голові вже жили зовсім інші образи. Вона співала, танцювала, мріяла про сцену, хоча довго не вірила, що акторство стане професією. Лише ближче до випускного зрозуміла: іншого шляху немає.
Університет Карпенка-Карого і перші кроки на професійній сцені
У 2008 році Дар’я вступає до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Творча майстерня народного артиста Олега Шаварського. Чотири роки навчання, де теорія змішується з нічними репетиціями, а перші ролі в студентських виставах вже дають відчуття справжньої сцени.
Пізніше вона зізнавалася, що деякий час думала: можливо, її взяли «по блату», бо викладачі знали родину. Але ця думка швидко розвіялася. Талант і працьовитість швидко довели своє. У 2012 році диплом у руках, і вже того ж року вона починає працювати в Київському академічному театрі юного глядача на Липках.
Театр на Липках став для неї другим домом на довгі роки. Тут з’явилися ролі, які сформували акторську палітру: Дуняша у «Вишневому саду», Русалка водяна в «Лісовій пісні», Софія в «Меланхолійному вальсі», Марія Антонівна в «Ревізорі». Кожна вистава — окрема історія. У «Сильних слабких жінках» вона грала Светку, у «Серцеїдках» — П’єретту, у «Третьому зайвому» — Рейчел. Репертуар театру дозволяв переходити від казки до драми, від комедії до глибокої психології, і Дар’я використовувала цю можливість сповна.
Прорив у кіно: «Папік» і народження зірки
До 2019 року Дар’я вже мала кілька епізодів у серіалах — «Жіночий лікар-2», «Кафе на Садовій», «Останній бій», «Пес-4». Але справжнім вибухом стала роль Лізи в комедії «Папік» від студії «Квартал 95». Ліза — сучасна, трохи наївна, але дуже жива дівчина, яка опиняється в абсурдних ситуаціях поруч із героєм Станіслава Боклана. Серіал швидко став хітом. Глядачі закохалися в хімію між персонажами, у природність гри, у той легкий гумор, який не намагається бути надто розумним.
Після «Папіка» все змінилося. Дзвінки від кастинг-директорів, пропозиції головних ролей, інтерв’ю. У 2021 році вийшов другий сезон, і Ліза знову з’явилася на екранах. Паралельно Дар’я знімалася в «Нічному швидкому», «Місті закоханих», «Братах по крові». Кожна роль додавала нових фарб: то ніжна і вразлива, то різка і сильна, то комічна до сліз.
Окремо варто згадати серіали воєнного і післявоєнного часу. У 2023 році — «Встигнути до 30», де вона зіграла Іру, і «Табун», де Катерина — військова. У 2024-му — головні ролі в «Якщо чесно» (Інга) та «Дві сестри» (Олександра). «Будиночок на щастя» став майже постійним проєктом, де вона з’являлася в кількох сезонах. А попереду вже чекають «Бісова пательня» (2025) і навіть «Емілі в Emily» (2027).
Музика, «Голос країни» і телебачення
Співати Дар’я вміла з дитинства, хоч і не мала спеціальної музичної освіти. У 2020 році вона потрапила до десятого сезону «Голосу країни». Сліпі прослуховування з піснею «Голубка» Vivienne Mort, далі — «Ой, ходить сон», дуети, суперфінал. Її голос — теплий, глибокий, з тією особливою українською інтонацією, яка чіпляє. Фінал став одним із найяскравіших моментів сезону.
Паралельно вона брала участь у «Танцях з зірками», де танцювала в парі з Ігорем Гелуненком, але проєкт довелося залишити через COVID-19. А в 2025 році Дар’я стала ведучою оновленого шоу «Я люблю Україну» на каналі ТЕТ. Це вже зовсім інша роль — не грати, а вести, тримати увагу залу, імпровізувати. І знову вона впоралася з тією ж природністю, яка завжди вирізняла її на сцені.
Особисте життя: два Олексії і любов на відстані
Перший шлюб стався дуже рано. У двадцять років Дар’я вийшла заміж за однокурсника Олексія Петрожицького. П’ять років разом, спільне життя в Києві, робота в театрі. У цьому шлюбі вона пережила викидень на третьому місяці вагітності — момент, про який пізніше говорила відкрито і болісно. Розлучення відбулося без гучних скандалів, але з глибоким внутрішнім слідом. Прізвище вона залишила.
Нове кохання прийшло в 2021 році під час відпочинку в Єгипті. Олексій — фінансовий аналітик із Харкова, який уже багато років живе в Німеччині. Він не знав, що перед ним популярна акторка. Стосунки розвивалися природно, без зайвого пафосу. Улітку 2023-го він зробив пропозицію. Заручини відбулися, але весілля поки відкладається — відстань і робота не дозволяють поспішати. Пара бачиться рідко, інколи місяцями, але підтримує зв’язок. Дар’я залишається в Україні, знімається, працює, а Олексій — у Німеччині. Вони вже познайомилися з батьками один одного, і це додає відчуття міцності.
Цікаві факти про Дар’ю Петрожицьку
- Зріст акторки близько 170–171 см, вага зазвичай коливається в межах 53–55 кг. Вона відкрито говорить, що любить солодке, і не соромиться цього.
- Боїться комах — і ця фобія іноді стає приводом для жартів у її соцмережах.
- Ніколи не показує обличчя нареченого в Instagram. Для неї особисте залишається особистим.
- У дитинстві батько сам робив реквізит для вистав, і Дар’я вважає його одним із найкращих українських акторів за глибиною пропрацьованості ролей.
- Після початку повномасштабної війни деякий час жила в Німеччині з нареченим, але повернулася в Україну і продовжила працювати.
- У театрі на Липках вона вже понад десять років, хоча через завантаженість кінозйомками з’являється на сцені рідше.
- Знак зодіаку — Близнюки, і це, за її словами, добре пояснює любов до змін і багатозадачності.
Ці деталі роблять образ живою людиною, а не лише «зіркою з екрана».
Сучасність і нові горизонти
Станом на 2026 рік Дар’я Петрожицька залишається однією з найзатребуваніших акторок українського телебачення. Серіали «Будиночок на щастя», «Дві сестри», нові проєкти на кшталт «Бісова пательня» тримають її в центрі уваги. Паралельно вона з’являється в кулінарних і розважальних шоу, зокрема в «Своїй тарілці», де показує зовсім інший, домашній бік особистості.
Її Instagram з сотнями тисяч підписників — це суміш робочих кадрів, рідкісних особистих моментів і підтримки українських ініціатив. Вона не кричить про патріотизм, але своїми діями — залишаючись у країні, знімаючись у локальних проєктах, підтримуючи колег — показує, що культура також є фронтом.
Театральна школа, кіно, музика, телебачення — усе це зливається в одну історію про жінку, яка вміє бути різною. То ніжною Лізою з «Папіка», то різкою військовою з «Табуна», то ведучою, яка вміє розсмішити зал, то просто Дар’єю, яка сумує за нареченим і готує вечерю після зйомок. І саме ця багатогранність робить її близькою тисячам глядачів.
Шлях від чернігівських Масанів до київських знімальних майданчиків і театральних підмостків виявився довгим, часом болісним, але завжди чесним. І поки Дар’я Петрожицька продовжує грати, співати і розповідати історії, український екран залишається яскравішим і теплішим.