Українці не асоціюють жінок із політичним життям, а, скоріше, із сімейним. Саме такі результати нещодавніх досліджень Національного Демократичного Інституту. Утім, це не заважає виборцям голосувати за жінок-кандидаток. Українці навіть готові сприймати жінку в політиці як рівноправного гравця. Імовірно, цей процес прискорили нещодавня революція та теперішня війна в Україні, давши жінкам можливість яскравіше себе проявляти й розвиватися в «чоловічих» ролях. Про те, як сприймають жінок у політиці та як ширше залучати до неї жінок, розповіли громадські активісти, зібравшись всередині березня на подію в Mediahub.
На минулорічних місцевих виборах закон змушував, аби в партійних списках було не менше 30% представників однієї статі. «Ми дослідили реєстри десятьох популярних політичних партій від сільського до обласного рівнів і виявили, що, загалом, у цих списках жінок було більше 30%», – розповідає Олена Єна, керівниця програми «Жінки – лідери» Національного Демократичного Інституту.
На думку пані Олени, партії мають розуміти, що залучення жінок – це розумна стратегія. По-перше, саме завдяки жінкам можна отримати велику кількість голосів. По-друге, вони здатні забезпечити щільніший зв’язок із виборцями, адже в уявленні українців жінка тісніше пов’язана з побутом. А побут – це саме те, що хвилює виборців. І передовсім виборців-жінок, а їх в Україні більше.
«Дуже цікаво: у травні 2015 року ми проводили дослідження, згідно з яким 41% українців уважали, що жінок у парламенті має бути від 40 до 50 %, – продовжує Олена Єна. – Під час аналогічного опитування в грудні таких людей уже було 47%. Тобто майже половина населення хоче, щоб державою керували і жінки, й чоловіки».
Експеримент, проведений Національним Демократичним Інститутом, показав, як голосують за жінку на місцевих виборах. Респондентам перелічили такі критерії: чесність кандидата, програма, досвід, освіта, вік, стать. Потім запитали, на що виборці звертають увагу, коли визначають, за кого голосуватимуть. Відповідь «стать» набрала зовсім мало голосів. Виявилося, що менше 2% українців зважають на стать, голосуючи на виборах. Результати цього експерименту вирішили перевірити. Респондентам показували дві групи фотографій. Одним – лише жінок, іншим – лише чоловіків. Ці фотографії були максимально наближені одна до іншої за різними характеристиками (вік, освіта, приблизний вигляд людини). Повідомили, що ці кандидати мають юридичну освіту, а їхня політична програма базується на боротьбі з корупцією. Респонденти, які брали участь у експерименті, не знали, що насправді це дослідження з гендерних питань. Результати, отримані Інститутом, яскраво засвідчили, що немає жодної різниці у ставленні до статі кандидата.
Оксана Романюк та Кирило Лукеренко
Утім, реальність інша: наразі в українському парламенті лише 12% жінок. Тобто суспільство готове голосувати за жінок, але, попри це, їх у парламенті мало. Оксана Романюк, медіаекспертка, виконавчий директор Інституту масової інформації, пояснює причини такого дисонансу: «Одна з причин – це самоцензура жінок. А ще – небажання політичних партій залучати їх до себе в команду». Утім, на думку експертки, значну роль у дискримінації жінок відіграють медіа. «ЗМІ надають жінкам-політикам мало простору для висловлювання й відносно рідко залучають жінок як експерток», – пояснює Оксана Романюк. За даними дослідження ІМІ, у загальнонаціональних Інтернет-ЗМІ представленість жінок як героїнь публікацій становить 23%, як експерток – лише 10%. У загальнонаціональній друкованій пресі жінки є героїнями матеріалів у 24%, а експертками вони виступають у 23% матеріалів.
«У нас є ідея створити базу даних експертів та експерток, – говорить Оксана Романюк. – Ми вирішили робити такі списки 50 на 50 %, аби не дискримінувати жодну частину населення. Це значно покращить якість журналістських матеріалів».
Як залучати жінок до політики?
«Ми дізналися, що тільки 2% виборців зважають на стать людини, коли голосують, натомість більше уваги звертають на чесність кандидата та саму програму. Це наштовхує на кілька висновків. По-перше, варто далі працювати з законодавством і продовжувати роботу щодо квотування. По-друге, варто працювати безпосередньо з потенційними кандидатками. Адже самоцензура, несприйняття себе в політиці часто стримують жінку від того, аби вона спробувала свої сили у виборчій боротьбі», – говорить Інна Борзило, виконавчий директор ГО “Центр UA”.
Інна Борзило та Олена Єна
На думку Інни Борзило, варто також працювати з партіями. Дуже важливо спростити доступ жінок до фінансових ресурсів партії, оскільки усвідомлення відсутності власного капіталу стримує від участі у виборах. «Жінок треба переконувати в тому, що варто брати на себе відповідальність, адже при владі вони можуть бути набагато кориснішими. Про це свідчать результати досліджень руху “Чесно”: у середньому жінка подає на 4 проекти законів більше, ніж колега-чоловік». Тобто жінки в парламенті продуктивніші за чоловіків, але все одно залишаються в меншості.
Депутатка Світлана Заліщук уважає, що економічний чинник найпотужніше впливає на політичне недопредставництво жінок у політиці. Ідеться про той час, який жінки присвячують веденню господарства, натомість його можна було б присвятити саморозвитку. Зі зростанням середнього класу ця проблема послаблюється.
«Україна перебуває в третині країн Ради Європи, які не досягають 20% політичної репрезентативності жінок у політиці. А світ уже говорить про рівність. Найефективнішим методом вирішення проблем гендерної нерівності є введення квот у виборчу систему на рівні Конституції або на рівні партійних статутів. Водночас на законодавчому рівні мають бути введені санкції. Думаю, медіа можуть суттєво проявляти санкції також у вигляді позитивних чи негативних рейтингів. Це також буде поштовхом для зрушення в цій сфері», – підсумувала Світлана Заліщук.
Ірина Скіп
