Image default
Статтi Це зробила вона

«Червоне вино корисне для вашого травлення!» – як наукова журналістка розвіює міфи від «британських вчених»

Дарія Озернанаукова журналістка, біологиня, ведуча радіопрограми «Британські вчені» на UA: Українське радіо. Вона розповіла Повазі про те, чому обрала біологію та яка від неї користь у повсякденному житті, як співпрацює з екс-міністеркою охорони здоров’я Уляною Супрун та чому не «біологізувати гендер» – не виходить.

Про навчання на біологиню, бойкот від рідних та великий бізнес

Навчалася на біології в Києво-Могилянській академії. Хотіла бути лікарем, але вирішила, що краще –класична освіта у столиці. Під час навчання в аспірантурі зрозуміла, що треба кидати.

Коли написала дисертацію, стало очевидно, що мене просто не хочуть випускати на захист. Тримати незахищених аспірантів дуже вигідно. Їм не потрібно платити стипендію чи зарплату. Вони – як кріпаки по суті. Зрештою таки пішла.

За це рідні оголосили мені бойкот. Адже мати кандидатку наук – престижно, а менеджерку з продажів – не дуже.

Згодом пішла працювати у великий бізнес, у відділ контролю якості. Швидко побачила негативні аспекти цієї сфери. У нашій фірмі царювало родичання: посади передавали від родичів до родичів. Співробітники потайки зустрічалися між собою, чоловіки обговорювали борделі в регіонах, які відвідують під час відряджень. Готелі їм одразу бронювали біля стрип-клубів, щоб вони мали розваги вечорами.

Зрештою, коли пішла в декрет, моя посада лишилася вільною. Але створили паралельну, практично з тими ж обов’язками, на яку поза конкурсом, без оголошення вакансії, взяли людину. Цікаво, що це був молодий батько, у якого щойно народилася дитина, і він радісно їздив у відрядження. Йому одразу видали машину, хоча мені «за посадою не передбачалося».

Вертатися на ту роботу не хотілося, зарплати не вистачило би на няню чи на новий велосипед. Пізніше відчула, що запах ламінату та кавамашини викликає в мене щось схоже на посттравматичний синдром.

Про декрет та «яжематерів»

Довго була в декреті. На собі відчула всі нюанси репродуктивної праці. Тож коли тепер читаю про те, що замість декрету краще обирати кар’єру, розумію, що все не так однозначно. Сидіти вдома з дитиною 4 роки, доглядати її, варити борщі та кашки було значно важче, ніж працювати в офісі. Це складна щоденна робота. Тому прикро, коли її знецінюють, вважають другосортним вибором для жінки.

Образ успішної жінки-лідерки нічим не кращий за образ успішної матері. Проте це дуже різні площини.

Мені би відверто не хотілося, аби ширилися насмішки над «овуляшками» та «яжматерями», які сидять у парках та смішно спілкуються на форумах. Так, вони бувають смішні, але водночас виконують дуже важку роботу, яка не поступається фаховістю будь-якій іншій. І до цієї роботи також придатні не всі.

Про декрет та роботу мрії

Поки була у відпустці по догляду за дитиною, у мені визрівало бажання писати про науку та життя. Про те, як наукові знання можна використати в нашій буденності. Про те, що це не просто британські вчені щось десь роблять, а важлива частина нашого життя.

Думала, як зробити так, щоб важлива інформація про здоров’я приносила найбільше користі широкій аудиторії. Хотіла говорити про харчування, спорт, сон, розвиток дітей.

Спершу думала робити сайт англійською та українською мовами з короткими текстами. Але зависла на питаннях, що це має бути за сайт, де його хостити. До того ж, розуміла, що не вмію кодити. А хто мені писатиме? У мене ж немає грошей платити гонорари… А якщо вони писатимуть погано?

Зрештою, цю ідею не втілила. Зате згодом почала вести блог на Медіумі. Писала про те, що мені подобалося. Почали з’являтися читачі.

Рік вела цей блог. Пішла від чоловіка, повернулася зі Швейцарії, де жила майже півтора роки та після 4 років відсутності соціального життя знову опинилася в Києві. Без знайомих, зі втраченими соціальними зв’язками, без грошей, з дитиною, яку треба водити в садочок. На цьому тлі різко постало питання заробляння на життя.

Почала писати для Еспресо та Ногибоги. Потім, завдяки рекомендаціям і вірі друзів у мене, – для ВВС. Переклала дві книжки для видавництва «Наш Формат». Згодом мене порадили Ірині Славінській, і ми започаткували проект «ФізКультура» на Радіо Культура.

Зрештою, завдяки зв’язкам, друзям, людям, які в мене повірили, які довіряли та читали мене, роблю те, що мріяла. Ось і я знайшла роботу за блатом .

Пишу, говорю про науку, здоров’я та про те, як ці знання інтегрувати у своє життя. За два роки, що цим займаюся, моє життя також змінилося на краще. Бо всю цю інформацію я застосовую, і вона справді корисна.

Про користь біології в повсякденному житті

У п’ятому класі батьки перевели мене з однієї школи в іншу. Прямо посеред навчального року. Вирішили, що попередня школа не дуже добра. В ній ми, наприклад, не вчили біології у 5 класі. А в новій школі вчили. Тож мені довелося наздоганяти. Підручник тоді видавався мені страшенно дурним. Я переписувала конспекти, нічого не могла зрозуміти й поміж ділом зненавиділа біологію, як мені здавалося, на все життя.

Якось питаю потім у своєї сусідки: «Ларіска, нащо мені здалася клята біологія?»

Вона каже: «Даша, ти глупа, як їжачок. От буде в тебе дитина, буде в неї біологія, і ти зможеш пояснити їй усе».

Це виявилося правдою. Минули роки, і тепер я можу пояснити своїй дитині теорію великого вибуху, розказати про життєвий цикл зірок. Чому змінюється місяць, чому сніг білий. Вчора, наприклад, син запитав мене, як розвивається серце. І я розповіла йому, зі знанням справи!

Про математику та няню-астрофізика

Скажімо, математика в школі потрібна не для того, щоби знати, як видобувати дискримінант, а щоб учитися абстрактних понять, уявляти те, чого раніше не уявляв. Бачити складові, непомітні на перший погляд. Це дуже розвиває мозок, до того ж, усе може знадобитися.

Зараз усі хочуть бути програмістами. Аби тестувати, математика не потрібна. А от щоб кодити – дуже навіть. Хлопцям і дівчатам потрібна математика, аби вони могли ставати програмістами. Фізика ж потрібна, аби спілкуватися з маленькими дітьми.

Дивуюся, що частіше шукають нянь із медичною підготовкою. Я от вважаю, що краща няня – астрофізик за освітою. Бо ця людина знає, про що поговорити з дитиною. Може здивувати її, захопити. А до медсестри, в разі чого, можна поїхати в поліклініку.

Про популяризацію науки

Про людей, які говорять про політику, не кажуть, що вони популяризатори політики.  У нас немає популяризаторів економіки. Є економічні журналісти, політичні журналісти. Тому люди, які «популяризують науку» – це не піарники науки, як можна подумати. Вони її пояснюють людською мовою, цікавою мовою, роблять доступною, пояснюють користь.

Є великий пласт знань, про який ми не говоримо зазвичай. Бо завжди є чергова зрада, таблоїдні новини, які витісняють усе інше.  А ще ж відео з котиком!

Але наука, зокрема теми, що стосуються здоров’я, дуже цікаві. Вони нейтральні, у них практично відсутня зрада, ці теми захоплюють і дивують. А ще –  змінюють життя на краще.

До того ж, наука – чудова нейтральна тема для смол-токів. Це недооцінена, дуже цікава галузь, якої бракує нашому інформаційному простору.

Зараз чимало людей, які копають наукові теми, пишуть про них. Усіх вважаю колегами, бо всі ми длубаємо одну скелю. Хочу, аби таких людей було більше. Конкуренції в нас немає – і навряд чи буде. Країна величезна, а напрям досить новий і важливий.

Про роботу з колишньою міністеркою охорони здоров’я Уляною Супрун

З Уляною Супрун працює прекрасна молода професійна комунікаційна команда. До неї входять молоді і принципові журналісти, менеджери охорони здоров’я. Я також є частиною команди.

Ми всі писали на теми, які задавала пані Уляна. Пости, які стосувалися реформ, історичні або світоглядні, повністю належать їй, команда ж лише доводила тексти до публікації. Усі медичні пости вона ретельно перевіряє й задає напрямок. Це не просто власна думка, це доказова медицина.

Мій напрям – саме медичні поради. Довгі лонгріди, які пані Уляна потім перевіряла, допрацьовувала, тестила лінки. Це була велика робота.

Скажімо, написати пост про користь та випадки алергії на полуницю – це день інтенсивної роботи. Після нього почуваєшся задоволеною, але виснаженою. Десь як після спортзалу.

Про те, як важко говорити про здоров’я

В усіх розвинених країнах світу виділяється бюджет на пропаганду здорового способу життя. Зараз іде інформаційна боротьба між системами охорони здоров’я, які представляють державу, та клініками й корпораціями, яким для підживлення бізнесу потрібні клієнти-покупці-хворі.

Державі потрібні здорові громадяни, які не беруть лікарняних. Вона не зацікавлення у збільшенні кількості людей із інвалідністю, яких утримуватиме здорове населення.

Статті про депресію та грип з’являються в серйозних виданнях не тому, що це популярне чтиво. А тому, що з цими проблемами потрібно давати раду. Адже, наприклад, лікування клінічної депресії обходиться службі здоров’я Англії в 65 млн. фунтів на рік.

Тому здоров’я залежить не стільки від впливу Чорнобильської катастрофи, не від зубожіння, а від нашого способу життя. Ми просто маємо знати, що варто робити, а чого – ні. Є маса речей, відмова від яких одразу якісно змінить стан людини. Наприклад, паління, засмага.

Зараз люди справді хочуть читати про здоров’я, попит досить високий. Інша річ, що вони не хочуть виконувати рекомендацій.

Існує установка: «кто не курит и не пьет, тот здоровеньким умрет». Вона випускає важливий нюанс: можна прожити життя в доброму фізичному стані та померти відносно здоровим, а можна спершу довго мучитися, а потім померти хворим.

У нас про людей кажуть: ну, відмучилася. Насправді треба не мучитися, а вести посильно здоровий спосіб життя, щоб віджити, а не відмучитися.

Про проект «ФікКультура» на Радіо Культура та ліниві міські дупи

Цей проект тривав рік. Ми створювали трихвилинні блоги з вузьких питань. Наприклад: чим снідати, що робити, якщо безсоння? Чи треба вакцинуватися дорослим людям?

Старалися давати стислі поради, а не просторікувати про чудодійні засоби. Говорили про те, як сформувати систему здорового способу життя, будучи лінивою міською дупою.

На місці свого слухача, наприклад, я уявляла не усміхнену красуню з Інстаграма, яка почергово піднімає то гантельки, то смузі. А таку затуркану людину, в якої діти, робота, затори, життя у спальному районі. А треба ще зберігати здоров’я та не вбиватися ані біля плити, ані в спортзалі.

Саме з такими людьми я говорила про те, як додати піклування про здоров’я у щоденний розклад і вижити. Бо люди часто починають із низького старту, а потім цей інтенсивний ЗОЖ настільки їх виснажує, що вони кажуть: ну його в баню, краще буду з зайвими кілограмами, зате з цілими нервами.

Зараз «ФізКультура» закінчилася. Проте йде в повторах на Українському радіо та радіо Культура. Бо, скажімо, в пабліку колишньої міністерки Уляни Супрун часто ставлять запитання, які піднімалися в радіопрограмі. Отже, є запит.

Про що говорять британські вчені

Зараз ми запустили новий проект для радіо. Він виходить у межах «КультураЛайв». Називається: «Британські вчені». У програмі я розповідаю про новини науки. Але це не просто собі новини.

Українські медіа часто пишуть якісь круті новини – наприклад, британські вчені довели, що банани щезнуть. Або – що червоне вино корисне для здоров’я кишківника.

А тоді я беру й пояснюю, що ж насправді довели британські вчені та яка важлива наукова новина ховається за поганим гугл-перекладом озвученої «гарячої новини». Поради щодо здоров’я в цій програмі також є. Також ми запрошуємо на ефіри українських науковців та популяризаторів науки, які фахово пояснюють такі речі, як астрономічні явища, про які співає гурт Muse, та біологічні основи виразу «сезонне загострення». У нас є класні спеціалісти і спеціалістки, їх має бути більше в медіа.

Про лептонного бога та секс в академії наук

У нас є рівень експертності «професор». Людина-професор може верзти будь-що. Про лептонного бога, про несилову взаємодію.  Професор може радити гомеопатію та лікувати рак кухонною сіллю. Усі довірятимуть.

Людина, яка не має наукового ступеня, не вважається експертом. Хоча наукове звання в Україні часто отримують не завдяки науковим заслугам. Є справді складні й вартісні праці, а є цілком профановані, коли робота пишеться за один рік та одразу захищається.

Гендерної дискримінації в наукових колах не зустрічала. Більшість наукових співробітників в Україні – жінки. Можливо, це пов’язано з тим, що наукою частіше займаються люди, які мають сторонню фінансову підтримку. Бо оплата такої праці досить низька.

Натомість знаю два випадки, коли дівчата дуже легко захищалися, а згодом виходили заміж за своїх наукових керівників. У нас поширене залицяння. Секс в академії наук є, але про це не говорять. Хоча це поширений шлях до отримання диплома.

Люди вважають це за нормальне. Хоча – це питання професійної етики та особистої моралі. Якщо ти спиш із науковим керівником чи керівницею, треба обирати: наука або секс.

Пам’ятаю історію, коли студентка біофаку на 4 курсі приходила в нашу лабораторію й закохано дивилася на завлаба і свого ж викладача, згодом у них почалися стосунки. Університет вона закінчувала, проживаючи в нього.

Суспільство нерідко це схвалює. Вийшла заміж за викладача – престижно, молодець. Одружився з молодою гарною студенткою – статусно, так тримати.

Дуже багато хлопців в університетах отримують добрі оцінки лише тому, що вони хлопці, а зрілі викладачки мають до них сентимент. У них зринають змішані відчуття: чи то як до молодого коханця, чи то як до сина. Тож вони беруть їх під своє крильце. А це вже проявляється по-різному.

Чоловіки ж нерідко навпаки сахаються студенток, аби ніхто нічого не подумав.

Зрештою, як на мене, особисте не повинне змішуватися з професійним. Це тільки шкодить.

Про користь поганого досвіду та крики під час оргазму

Зараз існує багато фахівців, які чогось досягли й тепер діляться власним досвідом перемоги. Майже всі вони переконані, що їхній метод працює. А якщо не працює – то це ви просто мало стараєтеся.

Насправді одиничний досвід не релевантний. Бо для того, аби сказати, що метод працює, потрібно зібрати широку вибірку та все перевірити, розглянути випадки або дослідити всі доступні дослідження на цю тему і проаналізувати їх. Це називається метааналіз.

Але саме він допомагає з’ясувати, що, наприклад, Омега-3 не лікує серце, не зменшує смертність, коли є купа суперечливих даних.

Те, що людина перевірила на власному досвіді, називається кейс стаді. З такими даними працюють лікарі. Скажімо, у практиці був пацієнт із сильною алкогольною залежністю та аритмією. Йому призначили регулярний біг по 5 кілометрів на день. Пацієнтові справді покращало. Отже, ми знаємо, що такий метод, можливо, спрацює. Тож можна пробувати. Але також ми знаємо, що є вірогідність не повторити цей результат в 100% зі 100.

Тому немає сенсу екстраполювати свій вдалий результат на всіх. Треба, навпаки, ділитися не хорошим, а поганим досвідом. Саме він здатний врятувати людину, дати змогу впізнати себе та свої негаразди. Відчути, що таке трапляється з багатьма, і інші справляються.

Але поки що це не поширене явище. Особливо табуйована тема психічного здоров’я. Не в останню чергу це пов’язане з тим образом божевільної людини, який сформував кінематограф.

Він узагалі створив чимало міфів. Наприклад, жінки вважають, що під час пологів треба кричати – і кричать. Хоча насправді, це не допомагає. Навіть навпаки: кричати не бажано, адже це забирає сили. Треба дихати.

Коли народжувала, саме це я й робила. Інші жінки в цей час кричали, а я лежала й думала: як, ну як їм це вдається?

Тут як із оргазмом: усе індивідуально. Але важливо поводитися природно, а не так, як було в фільмі чи в чиїйсь розповіді. У фільмах під час оргазму жінки часто кричать, у реальному житті можуть ледве дихати. Чоловіки, спостерігаючи, часом не вірять у справжність переживань партнерки.

Так телевізор виступає переконливішим експертом, ніж практика.

Про феміністичний дискурс жінки-жертви

Мені не подобається бачити себе в образі «жінки-жертви», яку всі щемлять, домагаються, гноблять. Не визнають її експертності. А ще в неї місячні, діти, і їй скрізь менше платять. Тому вона все життя мусить доводити, що крута. Але цим самим ніби визнає, що вона «апріорі  знедолена».

Але який сенс щось доводити, коли можна просто досягати своїх цілей, не зважаючи на стереотипи? Усі люди мають свої виклики. Окрім того, що я народилася дівчинкою, мене ще багато чого визначає. Місячні – це не трагедія. Як у жінок, так і в чоловіків, окрім складнощів, є свої суперсили.

Вважаю, що жінка може стати на чолі країни, уряду, кампанії не тому, що вона потребує особливого ставлення і квот, а тому, що вона крута фахівчиня. Жінки здатні керувати світом, тому що вони – люди.

Чоловіки своєю чергою теж потребують підтримки. Вони також знаходяться в певній соціальній та гормональній пастці. Адже їхня гормональна система працює інакше, вони часто ведуть інший спосіб життя, по-своєму опановують емоції, і це вбиває їх навіть швидше, ніж жінок. Тому до людей будь-якої статі варто ставитися передусім, як до людей.

Про біологію та гендер

Коли пишу про відмінності статей на біологічному рівні, з одного боку люди наполягають, що жодних відмінностей бути не повинно.  «Давайте не біологізувати гендер.»

З іншого боку, розумієте, це неможливо. Бо все залежить від мозку. Коли людина говорить, що вона гендер-флюїд, то це не її особиста позиція чи переконання. Вона справді почувається гендер-флюїдом, адже так влаштований її мозок.

Я сама залюбки би обрала собі сексуальну орієнтацію та жила би з жінкою. Довкола так багато чудових жінок із прокачаними софт-скілами. Ось і подруга каже: чому ти на мені не женишся, ти так добре вариш борщ та каву! І, погодьтеся, все було би чудово: кліторний оргазм, налагоджений побут, спільне виховання дітей. Все зручно та вигідно.

Але, попри всі переваги, чомусь усе одно хочеться чоловіка. Попри всі складнощі, конкуренцію, їхню емоційну ригідність.

Людям необхідно пояснювати, що за кожним нашим вибором стоїть щось більше, ніж ми звикли думати. Наш вибір,  серед іншого, визначають особливості мозку й генетика. Тому ми не можемо обрати чи змінити орієнтацію, як би нас не заохочували.

Що варто почитати, подивитися, на що підписатися

Передусім – усі пости Уляни Супрун зібрані на одному сайті разом із мемами. Дуже зручно шукати і зберігати.

Є класні ресурси: «Мікроб і я». Це авторський проект молодих науковців. Його започаткувала Олена Левінська, мікробіологиня, мама, красуня, прекрасна людина. Там публікують розгорнуті матеріали, присвячені здоров’ю та бактеріям у нашому житті. Публікують інтерв’ю з експертами. Скажімо, з ортодонтами: навіщо вирівнювати зуби? Дуже хороші матеріали. Як на мене, це унікальний ресурс.

Раджу також читати гінекологинь Наталію Лелюх, Вікторію Бугро. Щойно з’являються новинки в медичному світі, вони про них зазвичай пишуть. Навіть якщо ти просто день у день читаєш таку інформацію, вона вже стає частиною життя.

Звісно, слухати ФізКультуру в повторах.

Також є класний проект Pink Noise News, його започаткував Дмитро Ісаєв із колегами. Вони теж пишуть про наукові новинки, переказуючи цікаві наукові статті, важливі для повсякденного життя. Про біг, читання, важливість відпочинку, сприйняття інформації.

Для спортсменів є ресурс Ногибоги. 

Щопонеділка на РадіоКультурі в ранковому ефірі о 9.20 – Британські вчені. Фаново про науку. Це розважальний проект із 25 кадром корисної інформації. Так, як про це говорили би в черзі на ринку чи в перукарні. Але з користю – і лише перевірена інформація.

Познайомитись особисто з Дарією Озерною можна буде під час наукової вечірки 11 жовтня, яку влаштовує Повага. Деталі – згодом, стежте за нашими повідомленнями в соціальних мережах.

Вероніка Новікова

Фото – Дарії Озерної

Схожі записи

Прямий ефір: Медійний марафон «Чому гендерна рівніть важлива для України»

admin

Парламентські слухання: Гендер без ЛГБТ

admin

Знаєте, в чому проблема?

admin

Залишити коментар