Гадаєте, сексизм та приниження людської гідності – це лише про оголеність у рекламі та шоу-бізнесі? Зовсім ні, від нього не сховаєшся навіть у кабінетах серйозних державних установ. Якщо почитати офіційні накази, постанови та розпорядження, можна “відкопати” багато смішного й печального водночас.
Нещодавно урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко написала на своїй сторінці у фейсбук:
“Збираючись на роботу в Кабінет Міністрів знайшла поки ще чинний наказ 155 від 2010 року про затвердження вимог до зовнішнього вигляду працівників – гордість уряду Азарова. Читаю – і думаю, чи зможу відповідати таким високим вимогам з моїм трикотажним гардеробом, квіточками та рюшами? А якщо серйозно, за своєю суттю сексистський наказ має бути скасованим. Бо в моду входять не рекомендовані їм речі! Будемо працювати над цим!”.
Йдеться справді про , підписаний Міністром Кабінету Міністрів Анатолієм Толстоуховим у 2010 наказ 155 щодо дрес-коду працівників Секретаріату Урядуроці. Втім наказ і у 2018 році лишається чинним. Наказ містить такі недолугі тези, що спочатку сприймається як тонкий тролінг, але, на жаль, це не той випадок. Ось деякі з “обмежень для жіночого вбрання ділового стилю”:
не вдягати сукні, що щільно облягають фігуру;
не варто носити одяг із синтетичних тканин, які електризуються; з еластичних тканин з додатком лайкри; прозорих тканин, мережива, блискучого шовку, джинсової тканини;
не рекомендується одяг із тканин у квіточки, інші малюнки, з використанням живописних полотен, друкованих текстів, портретів людей чи зображень тварин тощо;
не варто зловживати брючними костюмами і брюками;
не рекомендується використовувати масивні та яскраві прикраси, а також рюші, волани, бахрому, пір’я, банти; в оформленні ділового костюма варто уникати численних накладних деталей.
А далі йдуть просто витримки з якого-небудь журналу “Работница”, виголошені в наказовому тоні:
“Макіяж не повинен бути надто яскравим (робити його вранці за робочим столом чи підправляти щось у присутності інших – правило поганого тону); вибір губної помади і тіней для повік повинен відповідати природному колориту жінки. Денний макіяж має бути стриманим, помірним, особливо у спекотні дні – шар тіней, тонального крему і пудри повинен бути гранично тонким, а туш – вологостійкою”.
Невідомо, який стосунок усе це має до державної служби:
“Прийнято вважати, що дорогі камені (діаманти, смарагди, сапфіри, рубіни) носять переважно заміжні жінки, дівчатам більше підходять перли, бірюза, гірський кришталь та інші оздоби з напівкоштовним камінням. Хрест не можна вважати прикрасою навіть у тому випадку, коли він виконаний ювеліром із коштовних матеріалів. На відміну від католиків, православні носять хрест на тілі під одягом. Сучасна тенденція носити хрест поверх одягу – це порушення традицій православного християнства”.
Автори наказу не просто “залізли” на приватну територію жінок – державних службовиць, але й чомусь роздають непрохані релігійні настанови та наперед визначають “планку” матеріального статусу, хто неодмінно має дозволяти собі діаманти, смарагди та рубіни.http://povaha.org.ua
“Повага” попросила прокоментувати наказ 155 щодо дрес-коду працівників Секретаріату Уряду Урядову уповноважену з питань гендерної політики Катерину Левченко:
“
Постанова Кабміну №155 від 2010 року носить сексистський і дискримінаційний характер. У ній містяться нав’язування, оціночні судження, що є неприйнятним.
Багато “рекомендацій” щодо жінок на практиці виливаються у випадки, що можна назвати “кумедними”, хоча насправді вони виглядають як домагання або приниження людської гідності.
Коли наказ №155 набув чинності, я пам’ятаю, як у Кабміні жінкам міряли висоту підборів або не пускали на роботу через одяг з малюнком у квіточку. Мої колежанки в міністерстві підпадали під ці “огляди” під смішки чоловіків. Цей наказ перетворюється на інструмент маніпулювання людьми та приниження людської гідності.
Тут вказано, що на роботу не можна приходити в трикотажних речах чи носити масивні прикраси. Однак навіть українські національні прикраси, намиста, браслети чи сережки “під скіфські”, вони доволі великі. Доведення бюрократії до абсурду ніколи не було позитивним явищем”.
На запитання: “Що з наказом робити далі?”, Катерина Левченко відповідає: “Скасувати”.
“На мою думку, цей наказ потрібно скасувати. Звісно, частково я погоджуюся, що в державних установах бажано дотримуватися ділової етики. У пляжному костюмі приходити в Кабінет Міністрів точно небажано. Але я однозначно проти окремого наказу про дрес-код. Чи мають розпорядчим документом державної структури затверджуватися ці правила? Можливо, такі речі краще прописувати в етичному кодексі державного службовця. Я проти того, щоб регуляторний акт перетворювався на інструмент маніпулювання й домагань, призводив до незручностей, принижував людську гідність. Це точно не про державну службу і не про її ефективність”.
Щоб зрозуміти, яке юридичне майбутнє у скандального наказу, “Повага” звернулся за роз’ясненням до Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”:
Державні органи мають право встановлювати певні вимоги до поведінки осіб при проходженні ними державної служби на підставі статті 8 Закону України “Про державну службу”. Згідно з цією статтею державний службовець зобов’язаний дотримуватися правил етичної поведінки, складовою якої, зокрема, є вимоги до одягу або так званий дрес-код.
Водночас варто зауважити, що право державного органу диктувати особі, у що їй одягатися на службі, має певні межі – як за змістом, так і за формою. Так, жодна з вимог стосовно одягу не може суперечити приписам законодавства, бути невизначеною чи невмотивованою, а також встановлювати стосовно державного службовця пряму або непряму дискримінацію за певними ознаками:
1) “Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад, за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою” (стаття 1 “Загальна заборона дискримінації” Протоколу №11 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод);
2) Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3 Конституції України);
3) “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками” (стаття 24 Конституції України);
4) “Державна служба здійснюється з дотриманням принципу “забезпечення рівного доступу до державної служби – заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження” (пункт 7 частини 1 статті 4 Закону України “Про державну службу”);
5) ”Під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством” (частина 3 статті 19 Закону України “Про державну службу”).
При цьому, відповідно до статті 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, непряма дискримінація – ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Таким чином, зміст та обсяг вимог та обмежень стосовно зовнішнього вигляду державного службовця має бути пропорційний меті загально суспільного блага, задля якого вони встановлені. При встановленні вимог та обмежень державним органом має бути дотриманий розумний баланс між, з одного боку, забезпеченням “належного зовнішнього вигляду” службовця задля утвердження “авторитету державної служби”, а також “позитивної репутації державних органів”, та, з іншого боку, правом людини обирати вільно на власний розсуд одяг без будь-якого тиску, заборон чи санкцій, а також забезпечений принцип недискримінації.
Натомість Рекомендації щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України містять значно більше вимог та заборон стосовно зовнішнього вигляду жінок, порівняно з чоловіками, ставлячи осіб різної статі в нерівне становище, а більшість його положень викликають серйозні сумніви щодо доцільності у справі зміцнення престижу державної служби та поваги громадян до держави.
Крім того, у професійному середовищі України, зокрема й на державній службі, існують стереотипи, які підтримують сприйняття жінки насамперед як сексуального об`єкта, а потім уже як фахівчині та експертки у своїй сфері. Вимоги Рекомендацій до жінок “виглядати жіночно” підсилюють наявні в суспільстві стереотипи щодо жіночого тіла та їхньої пасивної ролі у суспільстві у якості “прикраси” в житті чоловіків, а саме щодо обов’язку жінки бути красивою та відповідати певним стандартам “жіночності”.
У 2017 році Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок схвалив Заключні зауваження до восьмої періодичної доповіді України, нагадавши державі-учасниці про те, що “в усуненні патріархальних поглядів і дискримінаційних стереотипів провідну роль мають відігравати її посадові особи високого рівня, і рекомендує державі-учасниці: (a) Без зволікання впровадити комплексну стратегію, що передбачає активні і послідовні заходи, орієнтовані на жінок і чоловіків з усіх прошарків суспільства, з метою ліквідації дискримінаційних стереотипів і патріархальних уявлень про роль і обов’язки жінок і чоловіків в сім’ї та в суспільстві“.
Назва аналізованого документу свідчить про його “рекомендаційний характер”, який не повинен викликати будь-яких правових наслідків у разі невиконання державними службовцями. Отож, його може скасувати орган, який його видав – Міністр Кабінету Міністрів України або вищий орган – Кабінет Міністрів України.
Натотість зі змісту Рекомендацій випливає обов’язковість положень для Секретаріату Кабінету Міністрів України (“ввести у дію”, “слідкувати за дотриманням”, “контроль за виконанням”) та рекомендаційний для відвідувачів Будинку Уряду і приміщень Клубу Кабінету Міністрів.
Тому у разі, якщо недотримання Рекомендацій стане підставою для накладення на особу дисциплінарного стягнення, звільнення або іншого порушення її прав, такі Рекомендації можуть бути скасовані судом у порядку Кодексу про адміністративне судочинство України за заявою особи, права якої порушено. Аналогічне стосується розпорядження Фастівської міської ради від 01.04.2016р. №83 “Про затвердження вимог до зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників апарату ради та її виконавчих органів” та інших нормативних актів інших органів, прийнятих з урахуванням Рекомендацій.
Чекатимемо новин від Урядової уповноваженої з питань гендерної політики, Кабінету міністрів та нового Міністра Кабінету Міністрів Олександра Саєнка.
Христина Морозова
