Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Авторка коміксу “Медіакомікс” про скетчі, карикатури, комік-стріпи і свободу слова
Статтi

Авторка коміксу “Медіакомікс” про скетчі, карикатури, комік-стріпи і свободу слова

Оксана Васьків-Кукул – художниця, дизайнерка, авторка блогу «Медіакомікс». Вона створила візуальну «одежину» для сайту «Повага» та для проекту «Спитай жінку». Говоримо про роботу авторів коміксів, політичну та соціальну карикатуру в Україні та світі.  А також про виклики, що стоять перед художниками «стріпів» – використання сексистських образів та інших легко прочитуваних стереотипних зображень.

vaskiv-kukul1

– Ти – творчиня візуального для проекту «Спитай жінку», твої ж роботи стали новою одежиною для сайту «Повага». Наскільки для тебе близькими є ідеї гендерної рівності?

Для мене ці ідеї були близькими завжди, але коли я тільки почала малювати комік-стріпи, то зрозуміла, наскільки широким може бути коло цих ідей.

Паралельно з малюванням я увесь час досліджую мистецтво коміксу, відкриваю для себе нових авторів. На мене дуже вплинула творчість сучасної американської коміксистки Елісон Бехдель. Так званий «тест Бехдель», за яким визначають рівень гендерної упередженості у сценаріях і прозових творах придумала саме вона.

Тому я зараз постійно звертаю увагу на те, як зображується жінка і сім’я в українській рекламі, у книжках, які я читаю своїй дитині. Ми потрохи виборсуємося зі стереотипів, але попереду ще багато роботи.

gljanec

– Що видно на цю тему в Швеції, де ти тепер знаходишся?

В Швеції з гендерною рівністю все ок. Це одна з найпрогресивніших країн в цьому плані. Тут на законодавчому рівні декрет розділений між батьком і матір’ю, чоловіків заохочують брати частину відпустки по догляду за дитиною на себе. Тати самі гуляють з візочками і малими дітьми. Це звичайне явище. Дуже багато жінок на адміністративних посадах і в політиці.

Єдине, чого шведи поки не подолали – це різниця зарплат. Роботодавці все ще неохоче беруть жінок на високооплачувані посади. Чоловіки все-таки заробляють трохи більше. Але перше, що ти чуєш, потрапивши до Швеції – це equality. Вони декларують саме equality як найбільшу цінність свого суспільства.

– Ти регулярно відгукуєшся на низку дражливих подій і сюжетів, які оминають увагу тих, хто творить карикатури для українських медіа. Як ти добираєш теми, як звертаєш увагу на «невидиме»?

Я живу в соцмережах. Це смішно, але це так. Мені близькі ті теми, які активно обговорюються, але також близькі ті люди, які активно обговорюють новини.

druzyna deputata

Карикатуристам, які творять для українських медіа, очевидно, близькі українські політики. Я не дуже люблю політичну карикатуру, бо в нашій країні вона зациклена на персоналіях, тоді як для мене показником високого рівня є польська карикатура, яка показує глибокі соціальні проблеми і конфлікти через побутові сценки та діалоги. Обличчя політиків в медіа – це те, що завжди лежить зверху, його найпростіше взяти і висміяти, мені ж цікавіше, коли копають «вглиб суспільства».

Медіакомікс – це карикатури про українські медіа, але також і про те, як сприймають і обговорюють новини ті, для кого і працюють журналісти – тобто ми з вами.

– «Медіакомікс» створює візуальне не тільки про війну. Далі я процитую умовного коментатора під статтею на УП: «Хіба можна малювати веселковий прапор над ВР, поки в країні війна»?

Малювати можна. Якщо багато людей проговорюють, пишуть і малюють якісь прогресивні ідеї, вони обов’язково здійснюються. Так було з Євромайданом і так буде з реформами. Потрібно постійно це повторювати, потрібно мати зухвалість підняти одного разу той прапор над якоюсь держустановою.

101010

Є така дуже поширена спекуляція, що «суспільство ще не готове». Я вважаю, що наше суспільство готове до райдужних прапорів, нехай ними зараз рясніє тільки віртуальний простір, але процес пішов.

– Коли іде розмова про права людини, часто звучить ідея, що не всі права варто захищати, бо є низка прав «не на часі». Мовляв, незахищені права жінок в армії не на часі, дитяча кімната у Верховній раді не на часі тощо. Як ти до цього концепту в принципі ставишся?

Не може бути більш важливих і менш важливих прав. Люди є рівні у своїх правах. «Не на часі» це такий маніпулятивний штамп, який застосовують для підміни понять. Мені дуже сумно, коли про це говорять в українських медіа. Значить, потрібно розбудовувати альтернативну платформу і говорити, що все якраз дуже навіть «на часі».

– Які твої цінності? Чи видно їх у скетчах «Медіакомікс»? Наскільки це (не)заангажований проект?

Медіакомікс не належить жодному медіа, це персональний блог художника, і я сама не є журналісткою. Тому дозволяю собі бути заангажованою у певні теми і висловлювати на сторінках блогу власні симпатії. Читач голосує лайком і коментарем.

Мені вже закидали «відбілювання» деяких політичних партій, деякі політичні партії зверталися до мене із замовленням і отримали відмову. У мене є певні принципи щодо політики блогу. Я не малюю на замовлення, а малюю тільки те, що вважаю цікавим, і медіа можуть абсолютно безкоштовно публікувати ці роботи на своїх сторінках. Я прошу тільки про посилання на блог.

Не знаю, чи можна це назвати цінністю, але я схильна до самоцензури. Простими словами –  стараюсь «не спошлити» карикатуру. Наприклад, я свідома того, що деякі малюнки можуть образити почуття віруючих або послідовників «традиційних цінностей», як це було з прапором над Верховною Радою. Іноді застосовую ненормативну лексику там, де вона вписується функціонально. Але водночас я не використовую  візуальний штамп, яким грішать наші карикатуристи – образ проститутки.

Межа вульгарного і смішного доволі тонка. Для того, щоб зрозуміти, як не треба жартувати, достатньо подивитися наше телебачення. Там гумор доволі примітивний, розрахований на дуже «усередненого» глядача, хоча насправді наше суспільство здатне оцінити і інтелектуальний гумор, і якісний культурний продукт. Внаслідок змін, які відбулися в нашій державі, суспільство пішло вперед, телебачення більше не здатне задовольнити його потреби.

Для мене цінністю є те, що люди стали більше читати, цікавитися літературою, як піднялися наші видавництва. З такою динамікою скоро в Україні будуть читати, перекладати і видавати більше коміксів. Я вірю в це.

А для художника-карикатуриста основна цінність – це вдала візуальна метафора, а її не так легко спіймати.

– Слово – чи то пак скетч – то є гострая криця? Чи можуть картинки змінити світ чи бодай Україну?

Свобода рисунка така ж важлива, як і свобода слова. Є такі країни, як Іран, де сьогодні карикатуристів засуджують до нереальних термінів ув’язнення за критику влади. Тому потрібно цінувати цю свободу, мати сміливість малювати, реагувати, рефлектувати.

Я б хотіла, щоб в Україні видавали більше коміксів. Щоб перекладали відомі. Але процес видавництва коміксів трохи відрізняється від видання книжок. У тих країнах, де вони популярні, на високому рівні розвинута друкована преса. Газети друкують комік-стріпи в кожному номері, журнали замовляють ілюстрації. Таким чином аудиторія вже знайома з творчістю того чи іншого художника, і коли виходить графічний роман, його купують, бо вже сформоване певне коло шанувальників і зацікавлених людей.

Малюнок – це найшвидший спосіб донесення інформації, здатний пояснити те, що не завжди хочеться читати. В нас багато говорять про кризу медіа, зокрема, друкованих. На мою скромну думку, редакції недооцінюють карикатуристів. Я не говорю зараз про карикатури, які малюються на замовлення до певних статей. Коли видання публікує комік-стріп регулярно, у кожному номері, зростає довіра до нього, і збільшується читацька аудиторія. Це нормальна практика закордонних видань, але це також і ринок.

Комікси та карикатури вже давно змінили світ, спонукали нас говорити на табуйовані та дражливі теми, але також навчили розказувати про повсякденне цікавою і доступною мовою. Змінити Україну можна шляхом перекладу зарубіжних коміксів і заохочення наших художників до малювання історій, а також до співпраці з письменниками і сценаристами.

Але не треба ставити перед собою якихось ідеологічних завдань. Це не обов’язково має бути героїчний епос, який виховує патріотичні почуття. Наприклад я вже давно шукаю звичайну міську історію кохання. Може, хтось прочитає цю статтю і допоможе мені її знайти.

Ірина Славінська

Схожі записи

Жінки-привиди

Ніка Новікова

76 синців: у Дніпрі померла жінка, яка потерпала від домашнього насильства

Декрет для чоловіків як тренд

Вікторія Кобиляцька