Як, працюючи із гендерною проблематикою, відстоюючи цінності демократії, можна ефективно протидіяти дезінформації у гібридній війні. Про це говорили учасниці дискусії “Атака на цінності. Гендерна проблематика і протидія дезінформації”. Дискусію організувала кампанія проти сексизму в медіа і політиці Повага та Інститут Розвитку Регіональної Преси.
Учасниці події:
Керівниця програми досліджень та протидії дезінформації Тамта Отіашвілі.
Старша координаторка програми дослідження та протидії Тетяна Карась.
Керівниця групи з аналізу гібридних загрозу Українського кризового медіацентру Любов Цибульська.
Заступниця головного редактора StopFare Вікторія Романюк.
Аналітикиня Texty.org.ua Надія Романенко.
Модерує дискусію координаторка кампанії Повага Ірина Славінська.
Тамта Отіашвілі: Сьогодні я говоритиму про те, як українці бачать свій шлях вперед, ґрунтуючись на дослідженні громадської думки, яке проводить Національний демократичний інститут. Я так само буду говорити про те, як ці прагнення українців дуже часто зустрічаються з викликами, створеними російською дезінформацією та російськими інформаційними атаками. Так само ми говоримо про те, які рівність між жінками та чоловіками та дезінформація пов’язані між собою.
Я впевнена, що більшість країни прагне, аби Україна стала повноцінною функціонуючою демократією. Це та мета, яка об’єднує українців по всій країні. Але, на жаль, це і першочергова мета Росії – підважити ці прагнення українців. Це основна мета її інформаційних операцій.
Повноцінно існуюча демократія – це не розмитий концепт для українців, українці конкретно знають, чого вони хочуть, коли говорять про функціонуючу демократію. І для жінок, і для чоловіків рівною мірою – це справедливе правосуддя для всіх, захищені права людини та інші цінності.
З того, що я спостерігала, українцям є чим пишатися, і загалом це нація, якій є чим пишатися. Зокрема, це такі цінності як боротьба за свободу, і історія, і традиції.
І чоловіки, і жінки погоджуються з тим, що рівність чоловіків і жінок є надзвичайно важливою. Так само 2/3 українців вважають, що має бути рівне представництво жінок і чоловіків у політичному житті.
Але ж де тут роль Росії?
Росія так будує свою інформаційну політику, щоб з різних боків атакувати ці цінності. І вона має одну ключову мету – підважити прагнення українців до демократії. Це, як гра в дженго – якщо забрати одну частинку будівельного матеріалу, то вежа, звичайно, не впаде, але якщо здійснювати атаки на різні її частини та забирати багато її будівельних елементів, це змусить цю вежу впасти. І цінності – один зі шматочків цього пазлу. Чому цінності? Тому що це набагато простіша ціль для Росії, якщо порівнювати із загальними концептами прав людини і демократії.
Так само вони намагаються гратися із розмитістю цих концепцій. Якщо ми поглянемо на антигендерні наративи, що подаються Росією, то побачимо, що формулювання дуже розмиті і їхньою метою є демонізація терміну «гендер». Зокрема, це використовується, щоб налаштувати українців проти прагнення до руху на Захід, використовується твердження, що це лише те, що нав’язане Заходом. Такі наративи підсилюються внутрішніми ініціативами, які виступають проти рівності. Кінцевою метою є підважити рух України у бік Заходу і повернути Україну під вплив Росії. Такі інформаційні атаки створюють більше нестійкості у цій башті, відповідно, один неправильний рух – і ця башта впаде.
Що ми всі можемо зробити для того, щоб покращити ситуацію і переконатися у тому, що українці будуть більш стійкими до атак? Є декілька реактивних засобів, які ми можемо робити: до прикладу, ми можемо перевіряти інформацію, ми можемо її спростовувати, ми так само можемо категоризувати різні формати і атаки. Є так само деякі проактивні речі, які ми можемо робити як активні громадяни, як організації. Один з таких прикладів – це анімації. Дуже часто найпростіше і найкоротше повідомлення може пройти через перевантаження інформації і дійти до більшої кількості людей.
Важливо зазначити, що дезінформація не існує у вакуумі. Робота для розвінчування стереотипів, так само для переходу і ламання цих бар’єрів, для рівної участі жінок і чоловіків у всіх сферах, кидання виклику наявному статусу-кво – оце все працює проти дезінформації. Ми всі можемо ставити виклик стереотипам і статусу-кво, і все це ми можемо робити разом.
Любов Цибульська: Ми вже кілька років аналізуємо російські наративи, вивчаємо російську пропаганду, і вважаємо, що наратив є одним з базових елементів російської пропаганди, вивчаємо, як вони еволюціонують, вивчаємо їхню динаміку в часі.
В певний час ми зосереджували свою увагу на вивченні політичного контенту російської пропаганди,. Але згодом ми зрозуміли, що це хибний підхід, тому що, насправді, немає такої теми, яку б не використовувала російська пропаганда, яку б вона не робила своїм інструментом. І гендер є однією з таких базових тем інструменталізації російської пропаганди. Вона використовує цю тему для укріплення позицій «русского мира», для того, щоб створити образ ворога із західних країн. І використовує вона це не лише для своєї аудиторії, а й працює для західних країн, але вже трохи з іншими меседжами.
В Україні є ціла низка каналів, які пропагують подібні російські меседжі, є політичні сили, які це роблять. І тут я б хотіла згадати, з чого це все починалося. Після бурхливих 90-х і початку 2000-х Кремль зрозумів, що дуже важливо мати такий мета-наратив, важливо мати велику story, яка б створювала такий світогляд в головах людей, і щоб цей світоглядний конструкт було дуже важко зруйнувати західному світу.
Тоді вони почали активно працювати над цією концепцією «русского мира», яка базується на винятковості російської цивілізації та на традиційних цінностях, на патріархальному суспільстві.
І тут я б хотіла розказати, які ми виявили основні наративи за останні кілька років, що транслює російська пропаганда.
«Існує потужне лобі ЛГБТ, яке впливає на міжнародну політику».
«Толерантність до ЛГБТ тягне за собою легалізацію інцесту та педофілії». І цей наратив дуже сильно популярний стосовно певних країн. Це Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія.
«Захід штучно створив до 58 гендерів, нівелюючи священними ролями чоловіка та жінки».
«Дітей насильно забирають у батьків і віддають в сім’ї ЛГБТ».
«ЛГБТ-комьюніті підриває спроможність американських та європейських військових». Вони дуже часто використовують тему ЛГБТ для того, щоб висміяти ту чи іншу армію, в першу чергу — американську. Тому що в американській армії багато пропагується рівність прав усіх, багато йдеться про гендер, про трансгендерів. І для того, щоб показати слабкість американської армії, Кремль активно висміює це.
«Заохочення гендерної рівності – це полювання на відьом проти чоловіків».
«Збільшення жіночого лідерства – це знак, що Захід на межі краху».
«Захід нав’язує своїми цінностями знищення інших країн зсередини».
Безумовно, ці всі наративи не існують окремо від буденного життя, вони всі мають фізичні наслідки і фізичне виявлення. Назву кілька з них.
Відповідно до Global Gender Gap, Російська Федерація посідає 81 місце між Сальвадором та Ефіопією. Офіційна російська статистика, яка ймовірно зменшує проблему з ряду причин, наполягає на тому, що домашнє насильство відбувається приблизно в одній з десяти російських сімей.
У своїй доповіді про Росію за 2019 рік Freedom House зазначає, що ЛГБТ-спільнота піддається значній дискримінації, яка погіршилася за останнє десятиліття. А Чечня є особливо клопітним регіоном, відомим частим зникненням, тортурами та вбивством представників ЛГБТ.
Яким чином з цим можна боротися? Я думаю, є два основних треки.
Перший – name and shame. Це говорити про це, називати імена, показувати, хто відомий своїми мезогіністськими, шовіністичними виступами.
Другий – проводити освітню діяльність в аудиторіях, для того, щоб в їхню систему координат такі цінності не змогли потрапити, щоб вони виглядали дикими для них.
Вікторія Романюк: Ми працюємо з російською пропагандою вже шість років, розвінчуємо фейки, а також аналізуємо ту інформацію, яка з’являється в інформаційному просторі.
Я б хотіла поділитися презентацією, яка переважно складається з певних прикладів. Серед основних базових наративів російської пропаганди є наратив дискредитації прагнення України слідувати цінностям і рухатися в напрямку Євросоюзу, США і НАТО. Це є одним з базових наративів, і на цю тему існує дуже багато різних фейків.
Один з основних напрямків — це дискредитація Європейського Союзу, цінностей і тих демократичних прагнень, які постійно проговорюють представники ЄС і західних країн. Ця дискредитація відбувається у форматі протидії традиційним цінностям і тому, що називають російські пропагандисти так званим «збоченням Заходу», а по суті – ліберальним принципам. В особливостях побудови цього наративу проголошується, що слідством цих так званих російських традиційних цінностей є певна історія, є певні культурні традиції, а на Заході щось нове, щось неприроднє для слов’янства, для Східної Європи тощо. Ці поєднання – історичні і культурні цінності – не просто так звучать, тому що вони також вплутують різні контексти і різні приклади, починаючи до апеляції до минулого, і закінчуючи побудовою конструкцій сучасної ідентичності людини.
Хочу показати декілька прикладів таких фейків і сказати, що ми знаходимо в українському інформаційному просторі. Зокрема, була інформація, що під час параду, який відбувся у Києві у цьому році, одна кампанія виступила з ініціативою показати прапор ЛГБТ, повісивши його на Батьківщину-матір, оскільки люди не могли через COVID вийти наживо. І одразу виникла реакція на таку акцію з тим, що насправді в такий спосіб українська влада намагається змінити історичні цінності, втрутитися в якісь історичні реалії. І це як раз приклад, коли відбувається змішування історичного наративу з тими сучасними реаліями, тому що в своїй заяві «сенатор Севастополя» Катерина Алтабаєва говорить про те, що в такий спосіб Україна намагається втрутитися в історію, втрутитися в інтерпретації Другої світової війни, і це є перший крок до краху України у майбутньому.
Але ми всі прекрасно знаємо, що ці дві події абсолютно не пов’язані між собою, і керівник компанії, який зробив цю акцію, зазначив, що, з одного боку, вони таким чином хотіли проявити своє ставлення до спільноти ЛГБТ, вони абсолютно толерантні і виступають за те, щоб кожен мав право висловлювати свої якісь думки. Але, оскільки карантин, то вони таким чином вирішили створити таку акцію, і вона ніяк не пов’язана з історичними реаліями. Хоча російські ЗМІ зовсім інакше транслювали і інтерпретували ці події.
Ще один цікавий приклад, якому буквально декілька тижнів. Маємо скріншот із поста у Фейсбуці, який масово розповсюдився. Це фейк про те, що ми бачимо фотографію президентки Естонії зі своєю родиною, на якій зображується її чоловік і син. Відповідно, фото супроводжуються емоційними коментарями.
Насправді, у даному випадку це не є родина президентки Естонії, це фотографія з події, на якій нагороджували людей, які певним чином мали стосунок до протидії насильству. На цій фотографії зображений художник, митець, артист, який в такий спосіб вирішив зробити таку мистецьку акцію, це його таке мистецьке висвітлення певних думок стосовно даної проблематики. Цією акцією він хотів продемонструвати, що відчуває жінка у суспільстві, як на неї дивляться у суспільстві, скільки зайвої уваги їй приділяється, скільки, можливо, не зовсім тактовних думок відбувається в цей момент.
Чому я наводжу саме цей іноземний приклад? Тому що він надзвичайно широко розійшовся саме в українському сегменті Фейсбука. Таким чином ми бачимо, як прошивається цей наратив традиційних цінностей проти якихось незрозумілих поглядів Європи. Такі повідомлення надзвичайно активно поширюються в українському сегменті Фейсбука.
Ще один приклад про те, що нібито пані Уляна Супрун закликала частіше проводити гей-паради в Україні, і цей фейк також дуже активно розповсюдили. Дійсно, пані Уляна, яка веде цікаву сторінку на Фейсбуці і проводить певною мірою освітню роботу, опублікувала пост, який присвячувався гей-парадам в Україні, але ні до чого вона не закликала. Більше того, головним меседжем цього поста було не те, що толерантна поведінка людей має проявлятися у проведенні таких гей-парадів, а толерантна поведінка, розуміння і мудре ставлення має проявлятися у щоденному нашому житті. І ми щодня маємо реалізовувати певні такі принципи.
Яким чином протидіяти таким речам?
Серед основних методів, які вже сьогодні прозвучали, були освіта, розвиток критичного мислення, поясненні я візуалізація. Очевидно, це все правильно, і це в се має сенс, і це потрібно робити щодня на постійній основі в різних форматах, для різної цільової аудиторії. Але від себе я хотіла додати, що та дезінформація, яку ми бачимо, і ті приклади фейків, з якими ми стикаємося, мають одну велику відмінність. Вони, окрім свого абсурдного змісту, який не відмічається якоюсь логікою, є надзвичайно емоційні. Це контент, який провокує в аудиторії сміх, обурення, якісь дуже глибокі емоції. В таких повідомленнях часто немає фактажу, відсутні якісь конкретні дані. Варто лише кинути якусь обурливу фразу, яка підхоплюється аудиторією і дуже активно розноситься у Фейсбуці.
Так от, на мій погляд, коли ми змагаємося раціональним проти ірраціонального і емоційного, то, очевидно, в певній мірі ми програємо. Адже хайп і ці емоційні хвилі, які відбуваються у мережі, дуже важко стримувати. Мені здається, що варто ще думати про розвиток емоційного інтелекту, тому що на сьогодні є важливим не тільки пояснювати раціонально, працювати з фактчекінгом на рівні фактології, а також проводити роботу з аудиторією стосовно емоційної реакції та емоційних впливів на аудиторію з боку медіа та з боку соціальних мереж.
Надія Романенко: Колеги розповіли багато про типові російські наративи традиційних цінностей, сім’ї, так званої «гейропи», тому я планую зосередитися більше так такому домашньому вимірі, і не стільки на відвертих пропагандистських публікаціях, не стільки на дезінформації, скільки на маніпулятивних матеріалах, і розглянути наратив, який ми бачимо стосовно гендерних аспектів, стосовно ЛГБТ і гендерної рівності в більш українському вимірі.
Ми досліджуємо інформацію за допомогою кількісних методів, і маємо інструмент, який показує інтенсивність типових тем Російської Федерації – тих самих наративів. Серед тем, які приваблюють багато дезінформації, ми не бачимо відвертої кристалізованої теми гендеру, тому що вона не є у такому мейнстрімі, як тема фейків про війну, як тема зубожіння чи культ «Великої Вітчизняної».
Натомість вона проходить червоною ниткою, коли ми кажемо про політичну дискусію, і тема гендеру зустрічається у темі виборів, у темі висвітлення діяльності Верховної ради.
І тут основний меседж, який хотілося б донести – це ставлення в емоційних новинах, в маніпулятивних матеріалах до жінок взагалі.
Як маніпулюють про чоловіків і жінок? Як правило, це стосується чоловіка, тому що в нас в політиці переважно чоловіки. Наприклад, Зеленського можуть звинувачувати у тому, що він – другий Порошенко. Натомість, коли йдеться про критику жінки, майже завжди буде включений гендерний аспект, і дискусія піде з політичної чи професійної площини в площину особистого чи навіть фізичного.
З нашого останнього огляду дезінформації ми маємо рубрики «маніпуляція тижня», «цитата тижня». Наприклад, хочу продемонструвати, що сказали про Ірину Верещук. («Зеленский сказал «баба –да», и от партии власти за кресло мэра столицы поборется провинциалка Ирина Верещук»).
Можна по-різному ставитися до неї як до політика, але питання того, що вона є жінка, стає проблематизованим, і це саме по собі вже є приводом, щоб маніпулювати.
Схожий приклад знаходимо із прес-секретаркою Зеленського – Юлією Мендель. На сайтах українських видань – сегмент так званих «зливних бачків» — і на сайтах «русского мира» та окупованих територій ми бачимо багато новин про фейк про нібито вагітність Мендель. І широко обговорювалося у політичній площині те, що вона вагітна нібито від Зеленського.
У свій час в контексті розмов про гендер дуже приваблювала особа Юлії Тимошенко. Ми можемо говорити про політику, чи доцільно вона щось пропонує зробити, натомість говорять про те, що вона старішає чи про її зміни в зовнішності. Але всі люди старішають і всі змінюються в зовнішності.
Це такий стандарт політичного наративу, який існує щодо жінок і який ми бачимо у величезній частині матеріалів з ознаками маніпуляцій.
Текст підготувала Алла Торчанська
