Чому медіа важливо змістити фокус з особи потерпілої з Кагарлика на дії поліції?

Комісія з журналістської етики (КЖЕ), як орган саморегуляції журналістів та редакцій, своїм рішенням  висловила публічний осуд «1+1» за сюжет про зґвалтування з Кагарлика. Також Комісія закликала українські медіа змістити фокус уваги з особи потерпілої на ситуацію із насильством з боку поліції. І от чому це важливо.

Передісторія

26 травня 2020 року у вечірньому випуску ТСН вийшов сюжет «Резонансна справа». Сюжет також опублікований на сайті ТСН.ua із заголовком «Як почувається зґвалтована поліцейськими дівчина: докладніше про жертву кагарлицьких копів», а також на інших медійних платформах, наприклад, на сторінці ТСН у Facebook.

У сюжеті оприлюднено особисті дані жінки, яка пережила насильство, без її згоди. Зокрема, журналісти назвали її ім’я, село, в якому вона проживає, її сімейний стан, а також оприлюднили дані про її дитину.

Журналіст «1+1», автор сюжету, показує обличчя матері потерпілої (в масці), усупереч її проханням не робити цього, і дає її пряму мову, де вона каже, що нічого не хоче коментувати. При цьому в сюжеті не подаються титри, коли показують матір, у глядача може скластися враження, що це сама потерпіла.

Окрім того журналіст опитує односельців потерпілої, щоб зібрати характеристику на неї. Велика кількість ЗМІ поширили інформацію про потерпілу з посиланням на сюжет ТСН, зокрема, ТСН.ua, «Обозреватель», «Апостроф», «Високий замок», РБК, «Газета.ua», «Вголос», сайт «24 каналу» та інші (перелік не є вичерпним).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зґвалтування у Кагарлику: як журналісти/ки порушили межі приватності потерпілої

Також матеріали з персональними даними потерпілої та навіть її фото із сторінки у Facebook були оприлюднені журналістами інших видань. Наприклад, сайт видання «КП в Україні» спочатку поширив великий матеріал із подробицями про потерпілу та її фото, але згодом, після резонансу, обличчя на фото було заблюрене. Проте матеріал містить цитати із допису на сторінці Facebook адвоката потерпілої, де в деталях розповідаються подробиці того, що відбулося у поліцейському відділку, як знущалися над потерпілою, а також деталі її сімейного стану.

Чому медіа важливо змістити фокус уваги з особи потерпілої  з Кагарлика на дії поліції?

Світлана Остапа, голова наглядової ради UA: Суспільне мовлення, заступниця шеф-редактора «Детектор медіа», членкиня КЖЕ говорить про те, що медіа і журналісти в гонитві за рейтингами забувають, що мають дотримуватися професійних стандартів.

“Майже у кожній країні є медіа, які висвітлюють суспільно важливі теми, які цікавлять їх аудиторію, і так звана «жовта преса», яка полює на сенсації, також цікаві її аудиторії. Але і перші, і другі чітко розуміють, коли можна втручатися в приватне життя людини. Навіть є виписані рекомендації, де зазначено, що приватність охороняється, а втручання у приватність виправдане лише тоді, коли це становить справжній суспільний інтерес. Наприклад, політики і держслужбовці мають трохи менше приватності, ніж звичайні люди”, – говорить медіаекспертка.  

У ситуації з жертвою зґвалтування, на думку Світлани Остапи, низка українських ЗМІ вчинила нерозумно, порушила професійні стандарти і зашкодила жінці та її дитині.

“Думаю, у кожному медіа, яке це зробило, мають відбутися обговорення цього кейсу, а також рішення Комісії з журналістської етики. Щоб в подальшому вони не робили таких жахливих помилок”, – додала Остапа.

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA, членкиня КЖЕ, акцентує увагу на тому, що жінки, які піддаються сексуальному насильству, пережили жахливий досвід і знаходяться у дуже вразливому стані, й зрозуміло, що вони уникають публічності. Своїм надмірним інтересом, копирсанням у подробицях, смакуванням деталей щодо особи потерпілої медіа призводять до повторної травматизації жінки.

“На жаль, тортури і насильство (в т.ч. сексуальне) у відділках поліції досі лишаються системною невирішеною проблемою, зокрема і через те, що потерпілі бояться про це говорити. Ця мужня жінка наважилася, звернулася до лікарів і вимагає розслідування. Але скільки інших жінок, які пережили подібне, наважаться повідомити про це компетентним органам, якщо будуть знати, що з іншого боку за ними ганятимуться телекамери? Замість того, щоб повторно ґвалтувати потерпілих своїми матеріалами, журналістам краще було б зосередитися на підозрюваних і причинах багаторічного насильства та тортур у відділках поліції”, – сказала голова Центру прав людини ZMINA.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли соромно відкривати стрічки

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», членкиня Комісії журналістської етики, теж обурюється низкою матеріалів про потерпілу.

«Я ніколи не розуміла і не приймала подібні методи роботи окремих журналістів, коли вони в погоні за ефемерною сенсацією фактично переслідують людей, які пережили трагедію чи насилля. Не буду повторювати тези рішення Комісії журналістської етики, там вказано на основні проблеми висвітлення справи про насильство в Кагарлицькому відділку поліції. Хочу звернути увагу на інше. Я дуже рада, що знайшлося чимало журналістів, які в цій ситуації виступили з критикою подібних методів роботи колег. Бачу в цьому позитивний сигнал, що все-таки саморегуляція можлива, якщо небайдужих колег у професії стане більше. Тому закликаю колег бути небайдужими».

Комісія з журналістської етики висловила публічний осуд «1+1» за сюжет про зґвалтування з Кагарлика

Комісія журналістської етики проаналізувала сюжет ТСН і дійшла висновку, що цей журналістський матеріал містить порушення статті 3 (журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини) та статті 18 (журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних з дітьми) Кодексу етики українського журналіста.

Ці ж статті Кодексу порушили й інші ЗМІ, які поширили інформацію ТСН або давали власні матеріали, в яких розкривалися персональні дані потерпілої.

Комісія вважає за необхідне нагадати, що згідно з Цивільним кодексом України (ч.5 ст.296) ім’я потерпілого чи потерпілої може бути оприлюднене лише за його/її згодою. Виняток становлять лише ті справи, в яких до особи існує суспільний інтерес. У даному випадку потерпіла такої згоди не надавала, і її особа не є такою, що може викликати суспільний інтерес. Тому підстав для оприлюднення персональних даних немає.

Комісія також засуджує факти збирання інформації про потерпілу в знайомих та односельчан, вважає їх неприйнятними і такими, що завдають додаткової травми потерпілій. Будь-яка характеристика (навіть негативна) потерпілої не може бути виправданням насильства з боку поліцейських.

Натомість Комісія наголошує, що суспільний інтерес становить факт насильства з боку поліцейських, у тому числі зґвалтування, як форми сексуального насильства. Комісія солідаризується із заявою Моніторингової місії ООН з прав людини щодо необхідності «вжити швидких та ефективних заходів для зміни культури поліції, яка, очевидно, все ще вважає жорстоке поводження прийнятним».

У зв’язку із цим Комісія закликає українські медіа змістити фокус уваги з особи потерпілої на ситуацію із насильством з боку поліції, у тому числі зґвалтування, як форми сексуального насильства, приділяти належну увагу висвітленню таких неприйнятних фактів в системі правоохоронних органів, їх розслідуванню та питанням реформи поліції. Саме ці питання мають надзвичайний суспільний інтерес, а не деталі про особу потерпілої.

Комісія також звертає увагу, що поширення надто великої кількості подробиць про злочин (хто б їх не озвучував, навіть адвокат потерпілої), є невиправданим та неетичним, оскільки такі подробиці можуть завдавати додаткової травми постраждалій та її сім’ї. Відтак ми звертаємо увагу журналістів, що питання адвокатської етики і адвокатської відповідальності регулюється Законом України «Про адвокатуру». Той факт, що адвокат висвітлює інформацію, яка йде на шкоду його підопічній, не означає, що журналісти і ЗМІ не будуть відповідати окремо за розповсюдження такої інформації.

Комісія зверталася до керівництва новинної служби «1+1» – ТСН – з проханням надати пояснення щодо сюжету, але поки що не отримала відповіді.

Що рекомендує Комісія українським медіа, які висвітлюючи злочини щодо сексуального насильства:

  • Стежити за досягненням балансу між суспільним інтересом та недоторканістю приватного життя постраждалих від насильства;
  • Стежити за тим, щоб оприлюднені матеріали не дозволяли опосередковано визначити людину, яка пережила насильство, за допомогою комплексу оприлюднених даних.
  • Пам’ятати, що навіть розрізнені дані, оприлюднені різними ЗМІ, у комплексі можуть вказувати на конкретну особу; Поважати гідність постраждалих та їхніх сімей;
  • Вживати коректну термінологію, зокрема не вживати слово «жертва», а «жінка/чоловік, що пережили насильство», «постраждалі», «потерпілі»;
  • Уникати надмірної деталізації злочину; уникати потурання, заохочення, співчуття чи навіть сприяння злочинній поведінці.

 

Єлизавета Кузьменко, членкиня Комісії з журналістської етики, голова ГО “Асоціація “Жінки в медіа” спеціально для сайту Повага

 

Схожі повідомлення

«Титан»: на перетині радикального фемінізму й соціокультурної провокації

Домагання у потягах: що пропонують активістки та на що готова «Укрзалізниця»?

#Майже_доросла: Що б я сказала собі в чотирнадцять?