Артистка і борчиня: Жозефіну Бейкер вшанують у французькому Пантеоні

У розпал Другої світової війни на краю величезної пустелі Сахари на сцену вийшла Жозефіна Бейкер. Її тлом було небо опівночі, увінчане зірками. Захоплений натовп бійців та бійчинь союзників, які перебували в Північній Африці, зібрався, щоб насолодитися виступом всесвітньовідомої естрадної артистки.

На їхнє велике задоволення, Бейкер заспівала одну з найвідоміших своїх пісень «J’ai Deux amours» або «У мене два кохання». Першим була її рідна країна – США, де Бейкер народилася й виросла, а другим – її новий дім у Парижі.

Через 75 років після визначного виступу одна з цих двох країн вирішила нагородити співачку відзнакою найвищого рівня. Еммануель Макрон оголосив, що 30 листопада 2021 року Бейкер вшанують у Пантеоні в Парижі. Поховання в Пантеоні – це виняткова честь, призначена лише для найвизначніших національних героїв Франції, серед яких Жан-Жак Руссо, Віктор Гюго та Марія Кюрі, пише The Conversation.

Місце останнього спочинку героїні

Пантеон черпає натхнення від Стародавньої Греції. Назва походить безпосередньо від давньогрецьких слів pan і theos, що означають «все» і «боги» відповідно, та описує священне місце останнього спочинку. Привілей поховання у великому склепі надається лише тим визначним людям, які «сформували національну ідентичність Франції». Його має схвалити президент країни.

Бейкер стане шостою жінкою, першою естрадною артисткою й першою темношкірою жінкою, відзначеною в паризькому мавзолеї. А також однією з небагатьох вшанованих осіб, які народилися не у Франції.

Це вшанування стало можливим частково завдяки петиції за ініціативи сім’ї Бейкер та її шанувальників і шанувальниці, які за останні два роки зібрали понад 37 тисяч підписів. Хоча Бейкер померла 1975 року й похована в Монако, петиція доводить, що Бейкер заслуговує місця в Пантеоні.

Заява Єлисейського палацу, офіційної резиденції президента Франції, підтверджує, що Бейкер – «втілення французького духу». У заяві згадані її невтомні зусилля на користь французького опору протягом Другої світової війни, а також її артистизм та відданість боротьбі з расизмом. У заяві говориться, що з цих причин Бейкер «заслуговує на визнання від своєї батьківщини».

Жозефіна Бейкер — співачка, танцівниця й борчиня руху опору

Народившись 1906 року в Сент-Луїсі, штат Міссурі, Бейкер у 19 років переїхала до Парижа. Зіткнувшись із расизмом, сегрегацією та гнобленням у США, вона дивилася на Францію як на прихисток свободи та нових починань.

Вона досягла величезного успіху у французьких кабаре та музичних залах і, за чутками, на початку 1930-х років заробляла більше грошей, ніж будь-хто на паризькій сцені. Коли 1939 року вибухнула війна, Бейкер, не вагаючись, виступила проти нацистської тиранії. Незабаром після вторгнення німців у Францію Жак Абти, голова французької військової контррозвідки, запитав, чи вона офіційно приєднається до опору. У відповідь Бейкер ударила себе в груди стиснутим кулаком, промовивши: «Капітане, я готова віддати своє життя Франції!»

Під час Другої світової війни Бейкер служила французькому опору всіма можливими способами. Зокрема вона прихистила бельгійських біженців, біженок, бійчинь та бійців опору у своїй резиденції, Шато де Міланд. Однак незабаром після цього нацистські окупанти прийшли до її будинку, запідозривши її в накопиченні зброї. Хоча Бейкер зуміла вмовити офіцерів не обшукувати її шато, вона зрозуміла, що її дні в окупованій Франції добігають кінця.

Гастрольна шпигунка

Її подорож з прибічниками та прибічницями руху опору продовжилася за кордоном під виглядом європейського туру в супроводі Абти, який видавав себе за її помічника. Під час подорожі Бейкер отримувала численні запрошення на розкішні дипломатичні вечори. Вона відвідувала кожен захід, прислухаючись до інформації, яка могла б допомогти опору.

Жозефіна передавала всю інформацію Вільним французьким силам, прикріплюючи записки до свого одягу та пишучи повідомлення з використанням невидимих чорнил на нотах.

Як не дивно, у жовтні 1942 року в Португалії повідомили про смерть Бейкер. Газетні заголовки по всьому світу оплакували співачку та артистку, що, як припускали, померла від туберкульозу в злиднях. Навіть Ленгстон Г’юз, американський поет і драматург, написав щирий некролог про Бейкер у газеті Chicago Defender.

Але хоча Бейкер справді була тяжко хвора, вона все ще була живою й перебувала в Марокко. На початку 1941 року Бейкер вирушила до Північної Африки, де зіткнулася з серйозними ускладненнями після екстреної гістеректомії.

Жозефіна Бейкер: «Я занадто зайнята, щоб померти»

Жозефіна одужала у приватній клініці в Касабланці, де перебувала з червня 1941 року по грудень 1942 року – і весь час використовувала це місце для зустрічей французького опору. Коли Бейкер почула звістку про свою передчасну смерть, вона, як повідомляється, відповіла: «Я занадто зайнята, щоб померти».

Жозефіна справді була зайнята. Коли вона не вербувала нових учасників та учасниць руху опору й не передавала секретні повідомлення, співачка виступала для військ союзників, що розташовувалися на півночі Африки. Її метою було підняти бойовий дух військ, незалежно від кольору шкіри. Співачка відмовилася від оплати за ці вистави. І хоча Жозефіна все ще була слабкою через хворобу, її голос ніколи не зривався на фальш.

За всі ці зусилля Бейкер була призначена лейтенанткою групи Auxiliaire Feminine, жіночого додаткового загону військово-повітряних сил у Франції. Вона також була нагороджена орденом Почесного легіону, Воєнним хрестом та медаллю Опору.

Після закінчення війни в 1945 році Бейкер повернулася додому у Францію. Однак вона також часто відвідувала США, де активно боролася за громадянські права темношкірих американок та американців.

Гідна статусу героїні

Мисткиня, естрадна артистка, борчиня руху опору та активістка проти расизму – вчинки Жозефіни Бейкер роблять її справді гідною статусу героїні. Гарольд Круз, дослідник афроамериканських студій, був серед глядачів на її концерті тієї зоряної ночі на півночі Африки, перебуваючи там разом із союзними військами. Під враженням від її виступу Круз написав:

«Те, що вона співає, що вкладає в слова, виражає мовою тіла, танцювальними рухами й пантомімою, – це мистецтво такої величності та індивідуальності, якого не передаси словами. Це треба побачити».

З увічненням пам’яті про Бейкер у найшанованішому місці поховання у Франції бажання Круза справді може здійснитися. Багато шанувальників та шанувальниць зійдуться, щоб ще раз відзначити та висловити своє захоплення цією незламною людиною та всім, що вона зробила для мистецтва та культури, а також для Франції.

Клер Черч, The Conversation

Переклад: Олександра Безкревна

Схожі повідомлення

До 35% експерток: У жодному ЗМІ немає гендерного балансу — «Вокс Україна»

Уявний вирок: як карають за сексуальні домагання в Україні

«Сиди тихенько, не смій радіти життю»: історія жінки, яка виховує сина з інвалідністю