Повага
Image default
Статтi

«А як із чоловіками спати, то не боляче?»: Що робити з насильством в акушерстві й гінекології

ООН визнає гінекологічну агресію порушенням прав людини. Ця проблема широко розповсюджена, жінки – її жертви в багатьох країнах, однак вона досі потребує більшої уваги та комплексного підходу.

«Повага» поспілкувалася з експертками, щоб з’ясувати, чому існує це явище та як із ним боротися.

Що таке акушерське й гінекологічне насильство?

Будь-що, зроблене медичним працівником проти волі жінки, є насиллям, включаючи:

  • дії, про які не спитали згоди жінки;
  • дії, про наслідки яких надали неповну чи неправдиву інформацію;
  • дії, які вчинили попри сказане жінкою «ні»; 
  • емоційний тиск на жінку з метою схилити її до певного рішення; 
  • спричинення фізичних страждань через зайві медичні втручання;
  • спричинення емоційних страждань через неповажне ставлення.

Та акушерське насильство не обмежується лише пологами: велика кількість жінок повідомляють про слатшеймінг, репродуктивний тиск, газлайтинг, словесне приниження і проведення процедур без згоди під час відвідування жіночої консультації. 

«Не вигадуй дурниць, раніше взагалі в полі народжували»: Історії жінок, які це пережили 

Акушерське та гінекологічне насилля: історії жінок, які це пережили

«Коли мені було 18, під час огляду з дзеркалом мені зробили дуже боляче, і в мене пішла кров. Я заплакала й попросила лікарку зупинитися, але вона відповіла «заспокойся, воно не більше, ніж чоловічий придаток». Там також були присутні інтерни – ніхто не запитував мого дозволу, через що мені було дуже неприємно. Я почувалася зґвалтованою  й вийшла з кабінету в сльозах»

Юлія, 21 рік

«У мене брали мазок на флору і зробили боляче, та коли я про це повідомила, лікарка зневажливо відповіла: «А як із чоловіками спати, то не боляче?»

Владислава, 20 років

«Під час пологів мене обкололи без дозволу, розріз теж робили без дозволу. Тиснули на живіт і дитину виштовхували ліктем, щоб було швидше. Тоді був вечір неділі й ніхто не хотів працювати»

Вікторія, 28 років

«Гінекологиня порадила припинити користуватися контрацептивами, тому що я вже й так мало не старонароджуюча. Мені тоді було 20»

Марія, 24 роки

«Під час обстеження лікарка сказала мені, що мені пощастило, бо я туга, а чоловікам таке подобається»

Ольга, 20 років

«У мене брали цитологічний мазок. Це було дуже боляче, і в мене пішла кров, проте лікарка сказала, що це нормально. Пізніше виявилося, що вона залишила всередині мене шматочок марлі»

Дарія, 26 років

«Коли мені було 17, я була на своєму першому прийомі в гінеколога. Під час обстеження він прокоментував мої «дуже великі статеві губи», а також сказав, що мені варто «бути охайнішою й поголитися»

Анна, 25 років

«Кажу, що мені неприємно, на що лікарка відповідає: «А ноги розсувати було приємно?»

Анастасія, 22 роки

«Коли мене зашивали після пологів, — це було наживо, без знеболюючих – то зашивали аж п’ять розривів. Зараз я розумію, що розриви з’явилися через їхню некомпетентність: мене агресивно тримали, силою тиснули на живіт, а розкриття було неповне».

Марія, 28 років

«Я просила знеболююче, але мені відповіли, щоб я не вигадувала дурниць – раніше взагалі в полі народжували, можу потерпіти»

Аліна, 25 років

«Ти молодець, що відбилася. Ти себе захистила»

Анастасія Багаліка розповіла, як їй довелося пережити акушерське насилля в пологовому будинку

«Пологи були легкі, природні, я навіть, здається, жодного разу не крикнула. Мене й Діанку оглянули, все було чудово, й нас лишили відпочивати. А далі, власне, й сталося те, про що я довго не хотіла говорити. До нас зайшла якась нова no name лікарка, яку я до того не бачила. Не вітаючись, не представляючись, зі словами «що тут у нас», вона зірвала простирадло й всадила в мене руку по лікоть. І, знаєте, коли 5 років потому я пишу «всадила руку по лікоть», я анітрохи не перебільшую. Я не просто кричала. Спочатку я навіть запитала якого біса й хто ви взагалі така. А потім почала відбиватися ногами. Виявляється, після пологів у мене було ще чимало сили. І я била, несамовито, розуміючи, що я себе захищаю в такий спосіб. А вона верещала, що у мене післяпологовий психоз, і що якщо я не припиню, то буде кровотеча. Ясна річ, що буде після руки по лікоть у вагіні! А потім я закричала, що зараз викличу поліцію просто в пологовий. І вона пішла геть. А мене кинулися жаліти й приводити до тями медсестри.

Я тоді не викликала поліцію. І спробувала якомога швидше ту історію забути. А коли згадувала, то з безсиллям і люттю. А сьогодні перший раз згадала, похвалила себе й подумала: «Ти молодець, що відбилася. Ти себе захистила». 

Анастасія Багаліка, пост у фейсбуку

«Лікарі вважають себе досвідченішими й розумнішими»

причина радше в тому, що Лікарі вважають себе досвідченішими й розумнішими, а жінка в їхніх очах не здатна оцінити всі медичні нюанси та знаходиться на нижчому рівні

«В Україні вважають, що цей тип насильства існує через спадщину Радянського союзу або маленькі зарплати лікарів. Насправді залишки Радянського союзу лише погіршують і поширюють насилля, але не є його причиною. Акушерське насильство є навіть у тих країнах, де ніколи не було СРСР і лікарі мають велику зарплатню. Тому причина радше в тому, що лікарі вважають себе досвідченішими й розумнішими, а жінка в їхніх очах не здатна оцінити всі медичні нюанси та перебуває на нижчому рівні», — вважає Анна Петровська, голова організації «Природні права Україна».

Оскільки акушерське насильство гендерно обумовлене, спрямоване проти жінок і зачіпає сферу репродуктивних прав, можна стверджувати, що це результат подальшого існування патріархальної культури та стійких гендерних стереотипів у нашому суспільстві. Гендерна нерівність, яка лежить в основі акушерського насильства, закладена в динамічній взаємодії патріархату та мізогінії. Ці фактори переплітаються між собою й можуть пояснити той факт, що акушерському насиллю приділяється так мало уваги. 

Патріархальні моделі жіночності призвели до нездатності сприймати й розпізнавати насилля

Згідно з доповіддю ООН, жінки, які потерпали від акушерського та гінекологічного насильства, часто бояться говорити про це через страх, табуйованість та стигматизацію.

Згідно з доповіддю ООН, жінки, які потерпали від акушерського та гінекологічного насильства, часто бояться говорити про це через страх, табуйованість, стигматизацію та через думки, що це лише поодинокий випадок. Пасивне сприйняття суспільством жорстокого поводження пов’язане з соціально-культурними очікуваннями, що лежать в основі патріархату. Інтерналізовані патріархальні моделі жіночності, тобто слухняності та покірності, призвели до нездатності сприймати й розпізнавати насилля — не лише акушерське, а й насилля як таке.

Щоб знизити рівень насильства, доповідь надає цілий список конкретних кроків і рекомендує їх державам. Крім того, в доповіді йдеться про необхідність запровадити дієві механізми для можливості заявити про випадки акушерського насильства й отримати грошову компенсацію за порушення своїх прав. На жаль, в Україні акушерське та гінекологічне насилля дуже розповсюджене, а ось із грошовими компенсаціями все складно.

«Жінки не отримують матеріальної компенсації в разі акушерського чи гінекологічного насилля. Це можливо лише судовим шляхом, однак лише 4% заяв про таке насилля доходять до суду. І це тільки ті випадки, які закінчилися смертю породіллі. Як варіант вирішення цієї проблеми в Україні може бути запровадження страхової медицини — тоді кожна жінка зможе отримувати компенсацію у випадку шкоди з боку лікарів. Також нам необхідно запровадити механізми реальної відповідальності лікарів за порушення протоколу, а не міфічної відповідальності, яка залишає жінок наодинці з травмою. Нам потрібне постійне підвищення кваліфікації працівників, навчання їх прав жінок і того, як комунікувати зі своїми пацієнтами», — переконана Анна Петровська.

Вона також додає, що в 2015, а також у 2018-2019 роках організація «Природні права» проводила онлайн-опитування породіль із різних областей України.

«Якщо порівнювати ці два дослідження, можна побачити, що ситуація з акушерським і гінекологічним насильством за ці 4 роки майже не змінилася: щось покращилося, щось погіршилося, але в середньому показники майже ті самі. До того ж, в Україні також є проблема корупції, тобто неформальних платежів лікарям. Від жінок часто вимагають благодійних внесків та придбання ліків, потрібних для пологів, аргументуючи це тим, що їх немає в наявності»,— зазначає Петровська.

#Годімовчати: Як давати відсіч лікарям?

«Природні права — це умови, на які заслуговує кожна жінка. Дуже важливо не мовчати, коли відбуваються такі речі, як акушерське чи гінекологічне насильство. Боротися з цим можна лише двома шляхами: обізнаністю та вибором свого лікаря. Жінки повинні скаржитися, телефонувати на гарячі лінії, а також самостійно обирати свого гінеколога, поширювати контакти лікарів і корисну інформацію серед інших жінок, об’єднуватися в спільноти. Вирішити проблему акушерського насильства зможе лише розголос. Це явище не зникне саме по собі», — вважає Ольга Виноградна, КСТ–терапевтка й лікарка відновної медицини.

Щоб запобігти акушерському насильству, передусім слід ознайомитися з протоколами пологів, щоб знати свої права. Задля вирішення проблем, пов’язаних із акушерським насильством в Україні, громадська організація «Природні права Україна» створила інформаційну збірку. Тут ви також можете ознайомитися з видами акушерського насильства й правилами профілактики травмуючих пологів.

Ви завжди можете сказати «ні»

Поради від Уляни Супрун

Колишня в. о. міністерки охорони здоров’я України Уляна Супрун дає такі поради щодо запобігання акушерському та гінекологічному насильству: 

  • Знайте свої права та повідомте про них людині, яка супроводжуватиме вас. Якщо ваші права порушують, фіксуйте це будь-яким чином. 
  • Напишіть лист головному лікарю, аби підтвердити свої права. Якщо виникнуть проблеми з лікарями або акушерами, можете посилатися на відповідь головного лікаря. 
  • Ви завжди можете сказати «ні». Жодні звинувачення, тиск, зайві медичні маніпуляції та ігнорування ваших прав не можуть мати місце. Межі авторитетності та авторитарності лікаря у 21 столітті визначаються медичними протоколами, а не звичками, набутими від старших колег.

До речі

Чотири роки тому Україна долучилася до світового руху проти акушерського насильства «Революція троянд». За хештегами #StopObstetricViolence й #годімовчати можна знайти історії жінок, які постраждали від насилля, а також поділитися своєю історією.

Юлія Береза,

зображення: vice.com, nytimes.com, qz.com, npr.org

Схожі записи

«Супер-мама» – роль, вигідна державі, не завжди корисна для дитини і часто шкідлива для самої матері

Зоя Казанжи: «Вільна людина може собі дозволити таку поведінку, яку хоче»

Як це, коли вся влада зосереджена в руках жінок? Приклад українського села