149 років з Дня народження письменниці, перекладачки та культурної діячки Лесі Українки. В сучасній українській традиції вона входить до переліку найвідоміших жінок України. За словами професорки Могилянки Віри Агеєвої, Леся Українка стала культурною героїнею останньої чверті століття, що в свою чергу, містить ознаки очевидної канонізації.
Готуючи цей матеріал, я, за порадою феміністок, звернулась до Музею історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Мені сказали, що Тетяна Данилюк-Терещук, знає все про її творчість. Натомість, я отримала заперечну відповідь: “Як Тетяна Данилюк–Терещук, запевняю вас, що не “цікавлюся феміністичними акцентами у творчості Лесі Українки“, у Лесі Українки не було феміністичних досліджень”.
Чи так це насправді?
“Не думаю, що буде великим перебільшенням казати, що найважливіша причина, чому Леся Українка стала такою популярною – це розвиток в Україні гендерних студій. Це феміністки. Бо вона писала про жінок, з жіночої точки зору, і мало що не про нас”, – говорить Віра Агеєва на своїй відкритій лекції «Леся Українка як культурна героїня ХХІ століття», що проходила у Мистецькому арсеналі.
Якщо говорити про поетичну драму «Камінний господар» Лесі Українки, то тут не тільки уперше в українській літературі змальовано образ чоловіка-спокусника. Взагалі, вперше в європейській літературі історія Дон Жуана написана жінкою. За словами Віри Агеєвої, це історія Дон Жуана, який двічі подоланий жінками. У цьому трикутнику він, Долорес і Донна Анна – дуже велика спокуса говорити про те, що авторка працює із образами «нових жінок».
Письменниця Оксана Забужко у проєкті “Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі” підтримує цю думку. Вона каже, що в Радянському союзі, обговорюючи драму «Камінний господар», ніхто не звертає уваги на роль Долорес і Анни, які героя «просто розмазують по стіночці». Забужко підкреслює, що ця п’єса, зокрема, про жіночу заявку на владу.
Сама Леся Українка так визначила задум драми: «Ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї — і над Дон-Жуаном, «Лицарем волі».
Професорка літературознавства Соломія Павличко у своїй праці “Націоналізм. Сексуальність. Орієнталізм”, досліджуючи творчість Агатангела Кримського, згадує про фемінізм Лесі України.
Як пише літературознавиця, найбільше не сподобалося Лесі Українці те, як у романі “Андрій Лагоський” представлені жінки, зокрема покоївка Амалія, котру приводять до Володимира, і коханка професора Зоя. Те, що професор (і автор) називає “гріхом”, на думку Лесі Українки, зовсім не є гріхом. Гріхом вона вважає бездушне, механістичне ставлення чоловіків – героїв роману – до жінок. Нарешті, на думку Павличко, “гріх” Кримського як письменника полягає у тому, що він не хоче подивитися на відповідні ситуації з погляду жінок, що вони є лише “об’єктом” експлуатації для відповідних чоловіків, що автора не цікавлять почуття, зневажена гордість і можливі страждання цих жінок.
Соломія Павличко наголошує, що Леся Українка зі своїм почуття справедливості беззастережно стає на бік зневажених, скривджених, на бік жертв, тобто жінок. Вона підсумовує: “Певне, Ви скажете (або мовчки подумаєте) , що в моїх “враженнях” є чимало спеціально жіночого. Не раз і мені пригадався, пишучи, Ваш дотеп на жінок: “Ви маєте рацію, але мені здається інакше”; тільки ж се не таке дурне речення з боку жінки, як воно видається одразу. Бачите, мужеська “рація” в погляді на деякі справи дуже однобока, тому ми доповніємо її своєю “рацією”, може, теж однобокою, але тільки з них обох може вийти щось ціле і справедливе..От, наприклад, в погляді на Амалію і Зою Ви з Вашими героями una par (лат.- одна сторона), а я і ті жінки – altera pars (лат. – інша сторона). Отже, не забувайте відомого юридичного правила…”.
Соломія Павличко пише про те, що Леся Українка підходить до роману Кримського з феміністичного погляду, її рецепція є цікавим свідченням розвитку феміністичного дискурсу на початку нашого віку.
Крім того, Леся Українка також переосмислила християнство та вторинну роль жінки у ньому. Про це йдеться в її творах «Руфіні і Прісціллі» та «Одержимій». Адже, в ранньому християнстві є багато жінок, які пізніше були забуті і сховані істориками наративами чоловічих звершень і перемог.
Цікаво також, що Леся Українка часто вживала паралельно маскулінітиви та фемінітиви. Наприклад: «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі».
Єлизавета Кузьменко
