Повага
Колонки Статтi

Великий поліцейський «девічнік» або як я знайшла себе

Українська асоціація представниць правоохоронних органів

Півроку тому ми з колежанками з різних підрозділів Міністерства Внутрішніх справ створили асоціацію представниць правоохоронних органів. Підготовча робота велася дуже довго й важко, працювати треба було багато, а часу не вистачало. Асоціація – це додаткове навантаження до обов’язків і задач на службі. Зустрітися ще рік тому й спрямувати нас до думки створити таку організацію в Україні нас наштовхнули канадці (проект PTAP). Зібралися ми ще рік тому – послухали Маргарет Шортер, очільницю Міжнародної асоціації жінок-поліцейських, і інтуїтивно вирішили, що це дуже необхідно й важливо для українського сектору безпеки – мати таку асоціацію.

Навіщо? Це питання я ставила собі до минулого місяця. Яка головна ціль і мета? Чим саме ми будемо допомагати жінкам в секторі безпеки? І взагалі – а яка допомога потрібна мені, жінці, яка вже третій рік працює в патрульній поліції й займає керівну посаду? Відповідей було багато, після безкінечних нарад вони були прописані у статуті Української асоціації представниць правоохоронних органів. До речі, ви можете ознайомитися з нашою діяльністю на facebook сторінці.

Але найголовнішу відповідь на своє запитання я отримала місяць тому в місті Калгарі, Канада, на 56 щорічній конференції жінок-поліцейських, яку, між тім, організувала вищезгадана Маргарет Шортер, яка рік тому приїздила в Україну й ділилася з нами досвідом. Про відповідь трохи пізніше.

Паралельна реальність – Канада
«Міжнародна конференція жінок-поліцейських»

У Канаді я була зі своїми колежанками з асоціації більше тижня. Дуже інтенсивна й насичена подорож, під час якої ми працювали в умовах зміни часових поясів. Не було можливості якісно відрефлексувати. І тільки зараз, повернувшись в Україну й відіспавшись, я розумію, що це була найбільш неймовірна подорож у моєму житті. Не тільки в моєму, у житті кожної представниці делегації.

Конференція розпочалася парадом націй. Уперше в житті я побачила таку велику кількість жінок-поліцейських, які марширують вулицею, одягнені в форму. Усміхнені, сяючі, всі ми махали людям, які прийшли привітати представниць 35 країн, що завітали до них у місто. І Україна вперше за 56 років махає у відповідь. Парад був настільки гарним, а люди навкруги настільки щирими, що я начебто повернулася в час 3 роки тому – на нашу присягу, коли я вперше вийшла на вулицю як поліціянтка. Я тоді була безмежно горда, наповнена патріотизмом і вірою в майбутнє України. На параді в Канаді я знову це відчула.

На першу сесію конференції ми вибрали тему  «Вигорання. Уроки психологічної стійкості» від  Серджіо Фальці, сержанта у відставці. Ця тема дуже близька кожній із нас. Робота в правоохоронних органах, особливо в поліції, накладає свій відбиток. Постійна виснаженість, нервова перенапруга, хронічна втома й недосипання – все це призводить до депресії, проблем зі здоров’ям і соціальної ізоляції. Для комунікації необхідна енергія, якої вже немає. Серджіо довго розповідав про статистику самогубств серед поліцейських, про відсоток поліцейських у різних країнах, які страждають на психологічне вигорання. І тут він переходить до цікавого факту – жінки страждають психологічним вигоранням на роботі вдвічі частіше, ніж чоловіки. Через декілька хвилин у залі починається жваве обговорення – чому так? Я просто сиділа, мовчала й думала.

А справді, чому так? Невже жінки морально слабші за чоловіків?! Я знаю так багато сильних жінок, одна з них – моя мама. Вони ніколи не здаються, рухаються вперед, пробивають стіни, творять революцію! Чому ж така статистика в поліції?!

Через тиждень після повернення в Київ я зрозуміла секрет емоційної стійкості, моральної витримки й фізичного здоров‘я, яке дуже сильно пов‘язане з нервовими зривами і психологічним вигоранням. Зрозуміла, бо приїхала вмотивована й морально щаслива, готова до наступних місяців нелегкої і стресової роботи.

Я провела чудове відрядження зі своїми колежанками, кожного ранку слухала виступ сильних жінок, їхні історії життя: історію Олімпійської чемпіонки з хокею  Каролін Уеллетт, історію Голови поліції Канади – Бренди Лакі, першої жінки, яка очолила цю посаду, історію Аманди Ліндхаут, канадської журналістки, яка в 2008–2009 перебувала в полоні сомалійських ісламістів.

Я зрозуміла, що можу рухатися з новими силами далі саме тому, що отримала заряд енергії, перезавантажила своє сприйняття, мала можливість подивитися на специфіку своєї професії збоку. Я зробила кілька важливих висновків завдяки цій подорожі.

Тімбілдинг по-канадійськи

Щодня, окрім навчання, ми весь вільний час проводили разом. Уявіть собі канадійський бар,

близько 200 жінок-поліцейських, які танцюють і співають разом пісню “Don’t Stop Believing”.

Сьогодні бар, завтра ввечері фуршет у музеї “YouthLink Calgary Police Interpretive Centre”, післязавтра вечірка на ранчо.

Я три роки працювала в чоловічому світі, де в мене багато друзів чоловіків, мій найкращий друг – мій хлопець. Я їм дуже довіряю, ми намагаємося розуміти один одного. Але, о Боже, як же я скучила за спілкуванням із дівчатами! Чому ми так рідко збираємося в Україні? Чоловіки постійно проводять час разом! Вони ходять на більярд, риболовлю, стрільби, в сауну. Вони виплескують емоції в чоловічій компанії і на ранок заступають на службу повністю морально оновлені. А що в цей час робить жінка? Після служби вона обов‘язково поспішає додому, адже в неї є ще «обов‘язки» вдома, які ніхто не відміняє – незалежно від того працює вона чи ні.

Та й саме по собі – бути лідеркою, працюючи жінкою у правоохоронних органах – це доволі виснажлива та одночасно важлива роль. Коли жінкам виплескувати негативні емоції? Ми накопичуємо, тримаємося, обіцяємо собі, що через тиждень буде легше, але ні, потім наступає вигорання. Після нього дуже важко відновитися, іноді на це необхідні роки.

Woman’s World

Так чому ми себе не шкодуємо? Нам необхідно профілактично не допускати жіночого вигорання на службі. Ми маємо гуртуватися, товаришувати, мати спільні хобі. Ніхто не може зрозуміти жінку краще, ніж жінка. А Українська асоціація представниць правоохоронних органів – це ідеальна платформа для розширення мережі спілкування й пошуку нових друзів!

Кожен із нас може вибрати свою перевагу, бути частиною цієї команди. Для мене ж головна допомога асоціації – це попередження вигорання на службі. Тепер, коли я це зрозуміла, я буду ініціювати й підтримувати неформальні зустрічі, спільні хобі і просто приємні розмови в компанії жінок-правоохоронців, і звісно ж, брати участь у розвитку нашої асоціації! Перша така зустріч відбудеться вже в листопаді – перші загальні збори УАППО. Звісно, до Канади нам ще дуже далеко, але я впевнена: ми організуємо дуже якісні тренінги, обговорення проблем і тімбілдінги.

Не впевнена, чи є в кожній службі інструменти, які допомагають поліцейським, але тепер знаю точно, один із найбільш ефективних інструментів для жінок ми знайшли!

Катерина Белугіна

старша лейтенантка

Схожі записи

Дівчатка, це не ваше — чому жінкам не раді у барбершопах

Життя після Трампа: профеміністичність нового президента Америки

Чотири цвяхи в труну патріархату

Дмитро Десятерик