Україна займає 143 місце у світі за кількістю жінок, включених у процес ухвалення рішень на державному рівні. Минулорічні вибори до місцевих органів влади стали пілотною спробою для України запровадити європейську норму щодо 30-відсоткового представництва жінок у списках кандидатів. Однак результати виборів свідчили про неготовність партій до цього. Пише Марія Педоренко, спеціально для УП.Життя.
За даними Комітету виборців України, кількість депутаток в обласних та місцевих радах у середньому не перевищила й 17%.
У Верховній Раді депутаток зараз найбільше, ніж за усі скликання – 51. Утім це тільки 12% від загальної кількості народних обранців.
Лише раз за історію незалежної України жінка очолювала уряд.
У Конституційному суді 8 суддів, серед них лише одна жінка.
Усе це при тому, що українське суспільство демонструє сприятливі для досягнення ґендерної рівності настрої. Проведене в листопаді 2015 року опитування соціологічної групи “Рейтинг” показало, що 81% респондентів вважає за потрібне присутність жінок на впливових посадах у державній владі.
Разом з тим серед 51% опитуваних панує думка, що українські можновладці не дослухаються до думок і потреб жінок.
Українське суспільство демонструє сприятливі для досягнення гендерної рівності настрої
Західний досвід, безумовно, є для України прикладом для наслідування. Втім, така ситуація не є сталою для усіх країн Європейського Союзу.
Середній Індекс ґендерної рівності, який вимірює досягнення країн з точки зору статевого рівноправ’я, в ЄС на сьогодні складає 53 із 100 – тобто рівність жінок і чоловіків забезпечена приблизно наполовину.
Найвищий, але не абсолютний показник має Швеція (74,2), найгірший в Румунії (33,7). Немає паритету і в Європарламенті: 276 жінок серед 751 депутата, що становить 37%. Середній показник представництва жінок в національних законодавчих органах країн ЄС складає 28%.
Для збільшення присутності жінок у політиці Євросоюз практикує запровадження квот − добровільно з боку партій або затвердженого на законодавчому рівні.
КВОТИ VS СЕКСИЗМ
В Україні квотування запроваджено тимчасово, але одразу після його ухвалення в політичних колах почалася дискусія щодо доцільності таких змін в законодавстві.
Народна депутатка Світлана Заліщук входить до парламентської міжфракційної групи “Рівні можливості”, яка опікується питаннями гендерної рівності.
За її словами, у відповідних дискусіях часто звучить аргумент про штучність квотування та пасивність жінок, які не хочуть брати участь у політичному житті.
Натомість очільник партії “Самопоміч”, міський голова Львова Андрій Садовий каже, що під час виборчої кампанії 2015 року в деяких містах було важко знайти чоловіків, які б вступили до партії, тоді як ініціативу проявили переважно жінки.
Андрій Садовий, фото: Анна Чуданова
Фракція “Самопомочі” єдина на сьогодні в парламенті дотримується 30-відсоткового представництва жінок. Їх вісім з 26 представників партії, які пройшли до Верховної Ради у жовтні 2014 року.
− Кращих працівників за жінок важко знайти. Це зовсім інша відповідальність, зовсім інша логіка. Коли є в політиці поєднання мудрих жінок і мудрих чоловіків – це щастя і радість для цієї країни, − каже Садовий.
Завдяки квотній системі членом Європарламенту свого часу стала лідерка політичної групи “зелених”, німкеня Ребекка Гармс.
За її словами, 50-відсоткову квоту для жінок у Німеччині було запроваджено ще у 1980-х роках. Водночас в політикумі з’явився термін “квотні жінки“.
Він означав, що такі депутатки не мають підтримки і реальними гравцями на політичній арені все одно лишаються чоловіки.
− Але вони помилилися. Політичний пейзаж в Німеччині змінився цілком. І політики, які називали мене “квотною жінкою”, врешті-решт також запровадили цю систему у себе в партіях, − наголошує Ребекка Гармс.
Ребекка Гармс, Фото Роман Скрипник
Окрім дискусії щодо доцільності нововведення, система квотування зустрілася також із проблемою сприйняття ґендерної політики у парламенті.
Світлана Заліщук відзначає, що деякі її колеги продовжують жити патріархальними цінностями. Не минає і без проявів сексизму відносно тих депутаток, які активно підтримують гендерний паритет.
− Траплялися намагання деяких чоловіків зіграти на цій темі. Було кілька неприємних ситуацій, − розповідає вона. − Але багато тут залежить від того, як жінки відстоюють своє право та думку. Треба вміти поставити людину на місце, і рефлексувати не в рамках “чоловік-жінка”, а в рамках “правда-неправда”.
Депутатка вважає, що на формування теперішньої ситуації з рівністю в Україні вплинули історичний і культурний аспект.
Зокрема, перехідні демократія та економіка, а також низький добробут населення. Це змушувало жінок присвячувати весь свій час домашньому господарству, доглядом за дітьми та городом.
Вони фізично не мали часу на будь-яку іншу діяльність.
Олена Остапчук з житомирської обласної молодіжної громадської організації “Паритет” вже більше 10 років займається ґендерною освітою.
Та недавно вона сама потрапила в показову для України ситуацію. Перебуваючи у відрядженні, жінка не змогла особисто відвести до лікарні свого сина, який мав високу температуру. З дитиною тоді приїхав батько, але у медичній допомозі було відмовлено.
− Лікарка не хотіла його госпіталізувати з татом – тільки з мамою чи бабусею, − каже вона. – Мовляв, у лікарні немає окремих чоловічих палат.
Експертка вважає це шаблонним мисленням медпрацівниці, але в тій ситуації проводити лікнеп з гендерної рівності було не найкращим рішенням.
− Вона могла просто розізлитися і не надати допомоги моїй дитині через те, що я її виховую і розповідаю про стереотипи, − пояснює Олена Остапчук. Зрештою, того дня з малюком залишилася бабуся.
Корінь гендерних проблем, на її думку, треба шукати на перетині української ментальності та низької обізнаності. Значний вплив на ці фактори, зокрема, мають медіа та сучасний політикум.
Втім, Олена Остапчук зазначає, що не кожен з людей, які стикаються з сексизмом чи гендерною дискримінацією, розуміє, що саме це було.
У випадку з її чоловіком медустанова порушила конституційне правило опіки над дитиною. З іншого боку, людина не завжди може дати відсіч навіть коли розуміє, що її дискримінують. І навіть коли ця людина є експертом з питань гендеру, як Олена Остапчук.
ПОТЕНЦІАЛ НЕ ДОРІВНЮЄ ПРИБУТОК
Активістка львівської “Феміністичної майстерні” Марта Пересада наголошує на тому, що суспільство скорочує можливості жінок і чоловіків, постійно нав’язуючи їм певні ролі.
При прийнятті жінок на роботу практично обов’язковими є питання “Ви одружені?”, “А коли ви збираєтеся народжувати?”.
− Люди дозволяють собі систематично ставити такі запитання, − каже вона. – Мовляв, якщо жінка піде в декрет, роботодавцю це буде невигідно.
Фото: Феміністична майстерня
Нинішній рівень соціальних виплат активістка саркастично називає “неймовірною пожертвою”. Втім, доволі часто роботодавці не хочуть зробити навіть такий невеликий внесок.
Певну вину за таку ситуацію Марта Пересада покладає на органи влади.
Складною є наразі ситуація і з оплатою праці. За словами представниці Уповноваженого Верховної Ради з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності Оксани Філіпішиної, в державному секторі жінки в середньому отримують на 24% менше, ніж чоловіки – незалежно від професійної підготовки.
− В нас є постійне порушення прав працівників, яке зачіпає все населення, − наголошує Марта Пересада.
Оксана Філіпішина, фото оmbudsman.gov.ua
Активістка називає цю проблему системною: роботодавці часом свідомо пропонують низьку заробітну плату лише жінкам, тому що чоловік на таку не погодиться.
Олена Остапчук в цьому контексті говорить про втрату потенціалу – більше половини українок на сьогодні мають вищу освіту, але до провідних ролей у суспільстві доходить лише третина:
− Постає логічне запитання, наскільки ефективно держава витрачає кошти? Якщо в освіту дівчат вкладається багато, тоді куди розсіюється цей потенціал?
ЗМІНИТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ
Ще одне болюче місце – трудове законодавство.
Українська Гельсінська спілка з прав людини вважає його патерналістським.
− Певні положення не захищають жінок. По-перше, вони знижують їх конкурентоздатність на ринку праці. По-друге, формують в суспільстві уявлення про жінок як про об’єкт для зовнішньої опіки, − йдеться в минулорічному звіті організації.
На думку Марти Пересади, забороняючи жінкам обирати певні професії як потенційно небезпечні для їхнього здоров’я, законодавство не залишає українкам можливості праці на легальних умовах.
− Дуже багато жінок працюють в хімічній, важкій промисловості. Звичайно, їх набагато менше за чоловіків, але все ж це велика кількість людей, яка задіяні напівофіційно, − наголошує учасниця “Феміністичної майстерні”.
− Мене завжди дивує, що приписуючи чоловікам образ сильної статі (хоча вони зроблені з того самого біологічного тіста), ми жбурляємо їх у небезпеку, − говорить Олена Остапчук. − Не робимо умови праці комфортнішими та безпечнішими, а просто кидаємо туди одну зі статей.
Експертка вважає, що прогрес у ґендерному питанні автоматично буде виграшним для всіх. Тієї ж думки і Світлана Заліщук.
Каже, що країна з гендерним балансом може вирішити безліч соціальних проблем, зокрема через збільшення кількості робочих рук. Як приклад вона наводить результати дослідження Глобального інституту американської консалтингової компанії McKinsey: якби жінки досягли рівності на ринку праці, світовий ВВП виріс би на 26%.
Швеція для досягнення теперішнього рівня гендерної політики потребувала більш ніж 60 років.
Світлана Заліщук вважає, що Україні для суттєвих змін треба буде значно менше часу.
− Все залежить від політичного лідерства, від людей, які пропонують суспільству рухатися швидше та впевненіше в цьому напрямку. В нас в парламенті є багато таких лідерів, особливо серед жінок, які переймаються цими проблемами, − наголошує вона.
