Згідно з результатами опитування Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, під час війни 68% чоловіків в Україні переживають стрес, але не звертаються по професійну психологічну допомогу.
Фахівці та учасники проєкту з розвитку відповідального батьківства «ТатоХаб» розповідають для NV про те, як повномасштабне вторгнення вплинуло на психоемоційний стан чоловіків та їхнє уявлення про батьківство.
Війна змінила українських чоловіків
Із майбутньою дружиною Аллою Олександр познайомився в період, коли ще проходив реабілітацію після АТО.
«Нас із дружиною познайомили друзі на вечірці. Після цього ми почали спілкуватись і зрозуміли, що закохуємося одне в одного. Я тоді ще проходив реабілітацію і моя майбутня дружина дуже мене підтримувала», — згадує він.
На момент знайомства у Алли було вже двоє дітей від першого шлюбу — повнолітня донька і неповнолітній син. У подружжя народився спільний син — Сашко, якому зараз 4 роки.
Збудувати гарні стосунки було непросто, зізнається Олександр. Народження спільної дитини стало ще одним випробуванням для подружжя і старших дітей.
«Для мене взагалі батьківство — це було щось нове, неусвідомлене, тоді як для дружини це був уже третій досвід. Але ми дуже хотіли спільну дитину, тому це стало радістю і великим щастям, а також і викликом, бо дружині під час пологів діагностували серйозне захворювання і поряд із батьківством наша родина ще й вела боротьбу за здоров’я дружини», — розповів Олександр.
Так, переживаючи народження першої спільної дитини та боротьбу з недугою дружини, сім’я Олександра зустріла початок повномасштабного вторгнення. У той момент, зізнається чоловік, відчував власну безпорадність і страх втратити рідних.
«Мені здається, немає жодної людини, на яку б не вплинула війна. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми продовжували власну боротьбу з недугою дружини. Її хвороба, маленький син, а ще й усе те, що відбувалося навколо, нарощувало відчуття невизначеності, безпорадності, невпевненості в завтрашньому дні. У перші місяці був великий страх за життя наших дітей і рідних, ми не знали, чи долетять до нас ракети. Найгірше те, що ти ніяк на це не можеш вплинути. Зараз уже ми почуваємося спокійніше, але почуття невизначеності однак залишається і тривожить. Хочеться, щоб діти жили у мирній та безпечній країні», — поділився Олександр.
Майже кожен третій чоловік перебував у стані постійних переживань
Стан Олександра знайомий багатьом українським чоловікам. Згідно з результатами опитування, проведеного за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, та посольства Великої Британії в Україні в липні 2022 року, майже кожен третій чоловік перебував у стані постійних переживань: розчарування, пригніченого настрою або вразливості. Загалом 68% чоловіків переживають стрес.
Читайте також: Марина Бардіна: Ми маємо бути відкритішими до потреб наших громадян і громадянок
Більше половини (53%) чоловіків, які звернулися по психологічну допомогу, мали емоційні проблеми, а п’ята частина (26%) — тривожні розлади, депресію, проблеми неконтрольованого гніву, розладів настрою; окрім того, проблеми в романтичних стосунках. Близько 17% чоловіків були занепокоєні питаннями працевлаштування, а 12% — проблемами залежності. Близько 12% мали проблеми, пов’язані з війною, — страх мобілізації, розлуки з коханою людиною, втрати життєвих орієнтирів. З питаннями домашнього насильства і суїцидальних намірів до психологів звертається менше чоловіків, але все одно їх частка суттєва — 10% і 8% відповідно.
Ситуацію ускладнює те, що загалом 90% чоловіків в Україні не зверталися по жодну психологічну підтримку, а 96% опитаних у віці 18−65 років заявили, що чоловіки не мають потреби в психологічній підтримці та мають вирішувати свої проблеми самостійно.
Це свідчить про те, що українські чоловіки об’єктивно потребують психологічної підтримки, але через гендерні стереотипи й упередження не ідентифікують для себе таку необхідність.
«Потреба у психологічній підтримці чоловіків як важливому елементі запобігання гендерно зумовленому насильству була очевидною ще до повномасштабної війни. Війна лише збільшила психологічне навантаження на населення, особливо на чоловіків. Важливо розуміти, що своєчасна психологічна підтримка може допомогти чоловікові не перейти межу, запобігти конфліктам і насильницькій поведінці. Дуже важливо, щоб чоловіки довіряли надавачу послуг, відчували позитивні зміни та ділилися своїм досвідом з іншими чоловіками, які ще не наважилися звернутися по допомогу», — зауважив заступник Представника UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, Павло Замостьян.
Одна з найпоширеніших проблем, із якими до звертаються чоловіки, — розлука чоловіків з родиною
Однією з локацій, де чоловіки отримують психологічну підтримку, є Всеукраїнська мережа просторів «ТатоХаб», які діють у 13 містах. Проєкт реалізує UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, за підтримки Уряду Швеції, він націлений на популяризацію відповідального батьківства. З початку повномасштабної війни фахівці хабів, крім допомоги з розвитку батьківських компетенцій, надають психологічну підтримку родинам, сприяють інтеграції в життя громади внутрішньо переміщених осіб та адаптації ветеранів війни. Не менш важливим напрямом роботи просторів є запобігання домашньому насильству, рівень якого в умовах війни зростає.
Відмінною рисою проєкту «ТатоХаб» є те, що професійні психологи переважно чоловіки і самі батьки. Вони працюють із чоловіками за принципом рівний рівному, надаючи психологічну підтримку з позиції людини, якій близькі проблеми, що спіткають інших у стосунках із дружиною, з дітьми.
«Одна з найпоширеніших проблем, із якими до нас звертаються чоловіки, — розлука чоловіків з родиною, — каже психолог «ТатоХаб.Київ» Володимир Галащук. — Нещодавно я надавав допомогу родині ветерана, син якого змалечку мав глибоку емоційну прив’язаність до тата, але коли чоловік повернувся з фронту — взагалі перестав його сприймати. Довелося докласти чимало зусиль, аби допомогти батьку і його маленькому синові віднайти емоційний зв’язок», — розповів психолог.
Він радить чоловікам, які опинилися на відстані від дітей, записувати для них відео, розповідати казки і не обов’язково вже відомі — можна придумувати власні. Також спілкуватися телефоном або читати книги вголос — усе це допомагає зберігати емоційний зв’язок попри кілометри, що розділяють рідних.
«Але тут і від стосунків із дружиною багато залежить — чи буде вона допомагати вибудовувати зв’язок між дитиною і батьком на відстані. Дитина буде орієнтуватися на маму, як вона слухає тата по відео, наскільки для неї це важливо. І це вже спільна родинна робота зі створення і підтримки взаємозв’язку на відстані. Усі мають працювати на це», — каже психолог.
Володимир Галащук сам ветеран АТО та повномасштабної війни. Він підкреслює: ветеран така сама людина, як і всі інші, і проблеми має такі ж, як у цивільних татів: може гніватися, втрачати контроль над емоціями, тиснути, бути пригніченим, відчувати провину.
«Але правда і в тому, що третина чоловіків, які повертаються з фронту, страждають на ПТСР і потребують професійної психологічної допомоги», — сказав Галащук.
Ключовий вектор — усвідомлене батьківство
Сьогодні складно і ветеранам, і цивільним чоловікам, які так само відчувають величезний тиск, працюючи в тилу.
Констянтин, який продовжує працювати юристом, відверто зізнається, що виховуючи з дружиною 4-річного сина, живе з думкою про те, що його можуть забрати з родини до війська, і через це відчуває постійний тиск.
За його словами, малий Назар фанатіє від виготовлення прапорів — родина має вдома прапори майже всіх країн і навіть острівних племен, зроблені руками сина.
«Малий дуже життєрадісний, але водночас украй емоційний — як сміятися, то до гикання, як плакати — то вже „до ригачки“. Муштрує нас із дружиною — перевіряє часом на міцність», — відверто ділиться Костянтин.
Як і для Олександра, народження сина для нього стало непростим випробуванням — через ускладнення після пологів дружина два тижні провела в пологовому, а Костянтин мусив сам дбати про новонародженого сина. Тут, зізнається чоловік, у пригоді стала «ТатоШкола».
Читайте також: Санна Марін розповіла про успішні стратегії досягнення гендерної рівності
«ТатоШкола» допомагає будувати і зміцнювати партнерські стосунки в родині
«ТатоШкола» — це одна з програм, яку реалізує проєкт «ТатоХаб». Вона допомагає чоловікам долати гендерні стереотипи на шляху до відповідального батьківства. Програма допомагає будувати і зміцнювати партнерські стосунки в родині, сприяє внутрішнім перетворенням учасників — вони навчаються принципів ненасильницької комунікації, дізнаються про нові моделі поведінки, що допомагають не тиснути, спільно знаходити компромісні рішення.
«ТатоШкола — це як навчально-терапевтична група для чоловіків. Ми збираємось офлайн або онлайн. Наша аудиторія — тати, зацікавлені у розвитку своїх батьківських компетенцій. У групах ми ділимося досвідом, іноді сперечаємося і спільно знаходимо рішення, підтримуємо один одного. Це такий колегіальний простір, у якому учасники підтримують один одного. Навіть я, як психолог, не завжди можу дати таку підтримку, як хлопці один одному. Разом вони знаходять плюси в татівстві, фокусуються на моментах, які роблять їх щасливими, приносять задоволення», — розповів психолог проєкту «ТатоХаб» і ментор «ТатоШколи» Дмитро Медведєв.
Серед модулів «ТатоШколи» — «Бути татом», «Партнерські стосунки», «Психологія дитини у віці від народження до 10 років», «Психологія дитини у віці від 10 до 20 років».
«Буває, що чоловіки приносять свої теми, піднімають проблеми, які для них є невідкладними, і тоді ми гнучко включаємо це в програму — працюємо з тим, що для них саме зараз актуально», — додає Дмитро Медведєв.
Часто чоловіки не звертаються по професійну допомогу, адже не вміють довіряти
Окремо «ТатоХаби» відіграють важливу роль як неформальні осередки, які об’єднують місцевих жителів громад, ВПО, татів-ветеранів навколо теми свідомого батьківства. Фахівці проєкту проводять індивідуальні та групові консультації, надаючи необхідну психологічну допомогу батькам.
«Татівство — це одна з таких зон, у яких оживають і проявляються найкращі емоції чоловіка, він розкривається, „розморожується“ з дитиною. Я спостерігаю дуже позитивні, гарні речі. Люди, які приходять до мене на індивідуальні консультації, вони хочуть щось змінювати, ставати кращими у своїй родині — для близьких: дружини, дитини. Проте, на жаль, водночас досі ще є велика проблема з довірою. Часто чоловіки не звертаються по професійну допомогу, адже не вміють довіряти», — каже психолог проєкту «ТатоХаб.Полтава» і ментор «ТатоШколи» Дмитро Медведєв.
Аби залучити до простору й інших татусів, які потребують підтримки, але бояться сказати про це вголос, психолог мотивує учасників своїх груп ставати інфлюенсерами.
«Я чоловікам „підсаджую“ ідею про те, що вони інфлюенсери, вони вже молодці, адже вміють довіряти. І зараз „ТатоХаб“ став таким місцем, де ми можемо зібратися, безпечно поговорити про всі свої проблеми», — каже він.
Дмитро підкреслює, що психотерапія допомагає людині зазирнути вглиб себе, знайти свій біль і вилікувати його, виправитися там, де ти сам до себе невиправдано жорстокий, відновити гармонію.
«Психея — це душа, вона у кожного індивідуальна. Проте, щоб працювати з собою, знаходити вихід із кризових станів, потрібна професійна допомога, підтримка. Добре, коли людина має її від дружини, мами, наставника, священника, але інколи такої людини поруч немає — завжди можна звернутися до психотерапевта», — сказав психолог.
Ішов, не очікуючи нічого, просто, щоб підтримати свого друга
Частіше на заняття в «ТатоХаб» татів приводять їхні друзі і знайомі, набагато рідше — дружини чи подруги, діляться спостереженнями психологи проєкту.
Ветеран Олександр згадує, що потрапив у «ТатоХаб», прийшовши зі своїм кумом.
«Так я вперше потрапив на школу батьківства. Йшов, не очікуючи нічого, просто, щоб підтримати свого друга. У середовищі, у якому я виріс, якось не прийнято було звертатися по допомогу до психолога, якщо ти комусь про це сказав би, то тебе б назвали „хворим на голову“. Більшість людей у моєму оточенні ігнорували можливості проконсультуватись у психолога. Під час заходу психологиня розповіла про те, як батьки можуть краще розуміти своїх дітей, як допомагати їм і як підтримувати, і я збагнув, що це круто, важливо, потрібно. Нашим батькам у свій час такого ніхто не пояснював. А ми ж хочемо бути найкращими батьками своїм дітям», — зізнається він.
Чоловік каже, що завдяки регулярній участі у заняттях, він почав краще розуміти, як виховувати та налагоджувати контакт із дітьми.
«Використовували з дружиною поради психолога саме у комунікації зі старшими дітьми, і це дуже допомогло, бо зараз у нас набагато кращі й довірливіші стосунки з ними, аніж було раніше. Стосунки змінилися на краще. Навчився більше слухати дітей, поважати їхню думку, допомагати їм розбиратися з проблемами, пропонувати шляхи вирішення, давати альтернативи», — каже Олександр.
Аби виховати дитину, треба виховати себе
Олександр зізнається, що після занять у «ТатоШколі» стало простіше і з молодшим.
«Молодший син дуже відчуває перепади настрою мого чи дружини. Якщо ми роздратовані чи засмучені чимось, то і він поводиться відповідно. Тоді ми намагаємося переключати його увагу на щось інше, учимо пісеньки англійською мовою, граємо в „лего“. Тепер чітко розумію: аби виховати дитину, треба виховати себе. А це величезна робота, бо батьки — це перший приклад поведінки для дитини. Ми ростемо і розвиваємося разом із нашими дітьми», — каже Олександр.
Додає, що його участь у проєкті гаряче підтримали також старші члени родини.
«Теща мені сказала: шкода, що в наш час такого не було, ми виховували дітей так, як нас наші батьки. І часом це було неправильно», — поділився він.
За словами Костянтина, участь у проєкті «ТатоХаб» допомогла йому зблизитися із сином і навчитися спокійно реагувати на стресові ситуації.
«Став більше розмовляти із сином — можна сказати, я відкрився своїй дитині. Став терплячішим щодо цих дитячих моментів і коли щось відбувається — я спокійніше реагую. Навчився, що йти заспокоювати дитину треба лише тоді, коли ти заспокоїв себе. Усі поради, які отримав у проєкті, виявилися дуже доречними та своєчасними», — розповів чоловік.
Відповідальне батьківство — один із інструментів подолання демографічної кризи
Дослідження показують, що існує взаємозв’язок між якістю сімейних та партнерських стосунків і рішеннями щодо народження дітей: пари з вищим рівнем задоволеності стосунками частіше планують і народжують бажану кількість дітей, хоча цей зв’язок є комплексним і залежить від багатьох додаткових факторів, включно з економічними умовами та доступністю підтримки.
В українському контексті на ситуацію також впливають негативні демографічні тренди останнього десятиріччя. Приміром, у 2021 році коефіцієнт народжуваності становив 1.16 дітей на жінку при нормі в 2.1 для відтворення населення, а в 2024 році він критично знизився до 0.9, за оцінкою Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, що фактично робить Україну країною з одним із найнижчих рівнів народжуваності у світі.
Ускладнюють ситуацію також міграційні тренди — за різними оцінками за кордон виїхало від 5 до 6.7 млн осіб, значну частину яких становлять жінки працездатного віку з дітьми. Та навіть в умовах такої демографічної кризи ми далекі від максимально ефективного використання наявного людського капіталу. Адже народження дітей продовжує супроводжуватися частковим або повним припиненням професійної діяльності — зараз серед жінок 25−44 років лише 51.5% жінок із дітьми у віці 3−5 років є працевлаштованими при 71,1% за відсутності дітей. І це не завжди можна компенсувати, адже, як показали дослідження лауреатки Нобелівської премії з економіки 2023 року Клаудії Голдін, народження дитини є основним фактором розриву в доходах між чоловіками та жінками, адже матері несуть диспропорційні кар’єрні втрати порівняно з батьками.
Рівномірно ділять обов’язки 20% опитаних родин
Зважаючи на ці обставини підтримка родин, популяризація принципів відповідального батьківства та розвиток гендерної рівності вкрай важливі для подолання демографічних викликів, адже формуванню свідомого батьківства сприяє модель сім’ї, у якій обоє батьків мають змогу працювати. Це має численні позитивні довгострокові наслідки. Зокрема, вищий фінансовий дохід родини збільшує шанси дитини на доступ до якісної освіти.
Тому забезпечення умов, що дозволяють обидвом партнерам поєднувати професійну діяльність і виховання дитини, має стати пріоритетом для українського уряду.
Наприклад, у Швеції система підтримки відповідального батьківства, яку реалізують від 1970-х років, передбачає підтримку жінок на ринку праці, їхню перекваліфікацію, гнучкі графіки роботи, заохочення чоловіків до відпустки з догляду за дитиною, а також просування ідей залученого татівства та викорінення шкідливих стереотипів.
У цьому питанні Україна теж рухається у правильному напрямі. Згідно з дослідженням UNFPA, якщо у 2020 році в Україні у 75% родин із дітьми до 3 років доглядала тільки мати, а батько працював, то у 2023 році така ситуація була вже тільки в 60% родин. Рівномірно ділили обов’язки 20% опитаних родин, тоді як у 2020 році їх було лише 10%. У порівнянні з 2020 роком суттєво збільшилася участь татів у догляді за дитиною до 3 років: готуванні, купанні, зміні підгузків. Також суттєво збільшилась участь татів у догляді за дітьми всіх вікових категорій: у щоденному догляді, зокрема за хворими дітьми, купівлі товарів для дітей, доставці в садочок і школу, навчанні, гулянні, спілкуванні тощо.