У червні 2021 року в Кривому Розі вчитель хореографії зґвалтував свою ученицю на випускному вечорі. Провадження у цій справді закривали сім разів. Тож адвокатки «ЮрФем» Тамара Бугаєць та Ірина Моргун через затягування розслідування та дискримінацію постраждалої подали заяву до Європейського суду з прав людини.
Тиск на постраждалу та затягування справи
Злочин був вчинений у ніч з 18 на 19 червня. Уже 20 червня мати потерпілої звернулась із заявою до поліції.
Адвокатка Тамара Бугаєць також пригадує, що представники поліції карного розшуку та ювенальної превенції застосовували до дівчини психологічний тиск.
«Її та матір розвели по різних кабінетах. У кабінет, де була неповнолітня, постійно заходили нові співробітники поліції та ставили запитання про кількість актів, пози, чи подобалось це потерпілій тощо. При цьому один співробітник відділення поліції стояв над неповнолітньою потерпілою, одну ногу поставив на стілець та «нависав», коли ставив питання. Один із працівників поліції зазначив, що можливо неповнолітня потерпіла та підозрюваний зіграють весілля у майбутньому», — коментує адвокатка Тамара Бугаєць.
«Ми стукали всюди, куди могли, аби звернути увагу держави на очевидне свавілля»
Як повідомили адвокатки, справа фактично зайшла в глухий кут — провадження закривали сім разів. Уперше — 31 серпня 2021 року, через два місяці після зґвалтування. Через кілька днів постанову про закриття скасували, але згодом слідчий закрив справу ще кілька разів. І знову такі постанови були скасовані.
«Після закриття справи ми ініціювали подання скарги на бездіяльність слідчих, бо жодні процесуальні дії та рішення, окрім систематичного закриття справи, не вживалися. Також ми клопотали про призначення повторної судово-психологічної експертизи комунікативної діяльності потерпілої, оскільки перша експертиза була проведена неналежно, з використанням антинаукових методів та віктимізації потерпілої», — розповіла Ірина Моргун, яка долучилася захисту потерпілої в листопаді 2022 року.
За словами адвокатки, вони подавали величезну кількість скарг і заяв слідству, прокуратурі різних рівнів, уповноваженому Верховної Ради з прав людини тощо. Однак і скаргу, і клопотання відхилили.
«Ми стукали всюди, куди могли, аби звернути увагу держави на очевидне свавілля, на очевидне нічогонеробіння у справі. Сумно, що на державному рівні нам так і не вдалося достукатися хоча б до якогось органу. Тому, власне, ми й вирішили, що варто вже звертатися до ЄСПЛ, оскільки інструменти на національному рівні не працювали взагалі. Відправною точкою для нас стала остання постанова про закриття справи, яка була винесена слідством у травні 2024 року. Це була сьома постанова про закриття. Очевидним було те, що використання інструменту оскарження цієї постанови в суді не спрацює, не буде ефективним для нас. Таким чином, національні механізми ми вичерпали», — додала юристка.
Україна порушила відразу чотири статті Європейської конвенції з прав людини
Через затягування розслідування та дискримінацію постраждалої її захисниці подали заяву до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Зокрема, захисниці поскаржилися на порушення Україною одразу чотирьох статей Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ):
- невиправдані затримки розслідування — близько трьох років, справа закривалася сім разів, а після третього — слідство зупинилося (стаття 3 «Заборона катування»);
- потерпіла розповідала про пережите не менше 10 разів, її піддали віктимізації та втручанню в приватне життя, зокрема, кілька разів допитували сусідів/-ок дівчини, розпитуючи їх про її особисте життя (стаття 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя»);
- кривднику не вручили ні підозри, ні обвинувального акту, до судового розгляду справа не дійшла (стаття 13 «Право на ефективний засіб правового захисту»);
- упереджене ставлення до потерпілої через її стать від самого початку розслідування (стаття 14 «Заборона дискримінації»).
«Попри те, що заявниця була дитиною, застосовувалися підходи, які не є адаптованими, чутливими та орієнтованими на дитину. Вказівки прокурорів та план розслідування містили абсурдні питання та дії, які не впливають на кваліфікацію злочину зґвалтування: опір кривднику, минулі статеві відносини, сліди сперми на білизні, слідчий експеримент, одночасний допит із кривдником, свідками. Було очевидним, що слідство з перших днів сконцентрувалося не на дослідженні добровільності згоди потерпілої, а на виправданні дій кривдника», — наголосила Ірина Моргун.
