Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Гендерночутлива журналістика: як редакціям формувати політику рівності
Статтi

Гендерночутлива журналістика: як редакціям формувати політику рівності

Тренінг жінки в медіа

Що таке гендерночутливі індикатори, що робити, коли спікери/-ки категорично проти фемінітивів, і навіщо редакціям гендерна політика? Про це говорили на онлайн-тренінгу «Гендерно чутлива журналістика: від репортажу до редакційних принципів», який відвідало 80 журналістів і журналісток, пише сайт Жінки в медіа.

Суспільство, яке прагне до гендерної рівності, є більш конкурентоздатним. Про це під час вступного слова заявив представник Нацради з питань телебачення та радіомовлення, медіаюрист Олександр Бурмагін. У такому суспільстві не виникає питань до статі, коли робота виконується професійно. І жінки, й чоловіки можуть штурмувати позиції ворога, керувати підрозділами та збивати ворожі безпілотники.

«Є дослідження, які показують пряму кореляцію між рівнем дотримання прав людини, і рівнем економічного розвитку, сталості та стійкості суспільства», — сказав Олександр.

73% медійниць у світі зазнавали онлайн-насильства під час роботи

Ключову роль у формуванні суспільства, де немає сексизму, стереотипів та інших дискримінаційних проявів, грають медіа. Саме тому редакціям важливо дотримуватися стандартів, прийняти і застосовувати гендерну політику.

Штефані Ґрюссінґер, виконувачка обов’язків керівниці бюро ЮНЕСКО в Україні

Однак, на шляху до становлення гендерної рівності може виникати багато перепон. Наприклад, переслідування чи цькування журналісток. Штефані Ґрюссінґер, виконувачка обов’язків керівниці бюро ЮНЕСКО в Україні, наголосила на важливості боротьби з онлайн-насильством стосовно журналісток. Дослідження організації виявило, що 73% медійниць у світі зазнавали онлайн-насильства під час роботи. 

За словами Штефані, ЮНЕСКО розробила рекомендації щодо подальших дій у випадку кібернасильства, які вже незабаром будуть опубліковані українською мовою.


Читайте також: Ірина Земляна: Моя історія добре лягала на російську пропаганду – журналістка, активістка, тренерка з безпеки


Гендерна рівність в медіа існує в двох площинах: в роботі самої редакції, і в контенті

Щоб досягти рівності між жінками й чоловіками, Україні потрібно 134 роки. Про це сказала голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко, посилаючись на дані Всесвітнього економічного форуму. Але для того, щоб до цього дійти, слід кожного дня робити хоча б маленьку дію.

Ліза Кузьменко

Дослідження Інституту масової інформації показало, що 24 з 50 досліджених медіа досі використовують в матеріалах елементи мови ворожнечі, сексизму, дискримінації та стереотипізації. Саме тому редакціям важливо знати про гендерні індикатори й опиратися на них. Фактично — це маркери, орієнтири, знаючи які, простіше уникнути недоречних висловлювань і акцентів.

«Гендерна рівність в медіа існує в двох площинах: в роботі самої редакції, і в контенті. Варто звертати увагу на те, хто приймає рішення в редакції, чи однакова оплата праці жінкам і чоловікам за однаковий обсяг роботи тощо. В контенті варто дивитися, кого запрошуємо коментувати ту чи іншу тему: експертів чи експерток», — розповідає Ліза Кузьменко.

Це є основою гендерночутливих індикаторів, що були розроблені ЮНЕСКО для медійного контенту, та які «Жінки в медіа» переклали і адаптували під українську дійсність.


Читайте також: Жінки очолюють редакції, але власниками медіа переважно є чоловіки — дослідження


Справжньою помічницею в роботі редакції на шляху до впровадження гендерної рівності може стати гендерна політика, шаблон якої раніше розробили Комісія з журналістської етики та «Жінки в медіа» за підтримки Урядової уповноваженої з гендерної політики. 

«Часто говорять про те, що складно провести моніторинг контенту, адже  на це потрібні ресурси. Але можна взяти короткий період, наприклад, тиждень. І подивитися: в яких розділах пишемо про жінок, чи даємо їм можливість прямої мови, скільки пишемо про насильство і вразливі категорії населення, чи даємо інформацію про шелтери чи гарячі лінії», — пояснює експертка.

«Я вірю в гендерну рівність»

Ліза Кузьменко висловила розуміння, що у регіональних медіа одній людині доводиться виконувати одночасно обов’язки декількох людей. До цього додаються вимкнення світла, мобілізація працівників, обстріли і ще багато чого. Але варто з чогось починати. Не одразу все буде ідеально, але принаймні маленькі кроки завжди можна зробити. Наприклад, подивитися чи є можливість поєднання роботи і материнства для працівниць медіа, чи є можливість взяти дитину на роботу тощо.


Читайте також: Анастасія Багаліка, Інна Варениця та Ольга Булковська про материнство, роботу і втому


Прикладом гендерночутливої журналістики голова ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко назвала випадок на ток-шоу, коли політикиня Юлія Тимошенко почала говорити про слабкість жінок, ведучий Павло Казарін відповів: «Я вірю в гендерну рівність». Це хороший приклад, коли журналіст не залишає без уваги стереотипні судження. Тобто, герої й героїні публікацій, експерти й експертки можуть говорити різні речі, які будуть суперечити гендерній політиці. Але чи транслювати це на загал — залежить від медіа.

До того ж, важливо постійно оновлювати знання. Варто користуватися безкоштовними можливостями, які надає громадський сектор чи міжнародні організації. Навіть пройдений тренінг — це вже крок до гендерної рівності.

Підказка, рамка і відмазка

Медіаексперт, креативний директор Львівського медіафоруму Отар Довженко говорив про важливість редполітики загалом і гендерної політики зокрема. Він наголосив на тому, що вона має бути спільною для всієї редакції, не надто великою за обсягом, але чіткою і адаптованою під потреби конкретного медіа. В різних медіа цей документ може називатися по різному: правила, стандарти тощо. Незмінним залишається лиш те, що цю політику має розробити колектив, а не власник чи засновник. Написанням основи редполітики має займатися одна людина, а вносити пропозиції й уточнення — усі працівники й працівниці медіа.

Отар Довженко

Важливо, щоб редакційна політика була не тільки для редактора, а й для всієї команди.

 «Чим більше люди братимуть участь в обговоренні, тим менше буде спротиву під час виконання», — вважає Отар.

Отар Довженко зазначив, що дуже важливо не просто мати документ, а ще й дотримуватися того, що там написано. Адже правила, які не обов’язкові для виконання, ведуть до порушення й інших правил.

Він радить чітко прописувати, що можна і не можна робити журналістам на особистих сторінках у соцмережах, що допускається і що ні в суб’єктивних колонках.

«Якщо пишете, що не вживаєте мови ворожнечі, то пояснюйте, що саме маєте на увазі. Бо кожна людина може розуміти її по-своєму», — пояснює експерт.

До того ж, варто мати редакційний словничок, де прописати написання власних назв і суперечливих слів, оформлення текстів для позаштатних авторів та авторок.

Вживання фемінітивів — це питання культури мовлення

Як гендерна політика не може втілюватися без редакційної, так і редакційна не буде повною без гендерної. Однак, важливо не просто формальне прийняття, а й адаптація під потреби певної редакції.

«Не треба робити Ctrl+C — Ctrl+V. Будьте чесними з собою. Якщо пишете про гендерний баланс, то варто розуміти, що досягти показника 50/50 складно. За цим треба постійно слідкувати. Тому краще рухатися поступово», — говорить Отар Довженко.

Він наголошує, що вживання фемінітивів — це питання культури мовлення. Навіть якщо спікери/-ки категорично проти їх вживання, то у непрямій мові журналісти/-ки можуть використовувати їх, як того вимагають правила.


Читайте також: Фемінітиви проти скрєп: що переможе?


«На вашому боці правда і правопис. На їхньому боці — вжиток, який існував протягом кількох десятиліть під впливом російської мови. У вас більше аргументів, застосуйте їх. Якщо їх не хочуть чути, то ідіть далі. Коли в нас буде президентка, яка буде вимагати називати себе «президент», оце буде проблема, отут нам треба буде, напевно, скликати з’їзд для того, щоб вирішити, як тут діяти. А поки що це настільки рідко трапляється, що можна просто вирулювати з кожного випадку», — радить Довженко.

Набагато більшою проблемою на думку Отара є те, коли хтось у команді не хоче вживати фемінітиви. Тут уже потрібен редакторський контроль, адже йдеться вже не про особисті переконання, а про правила редакції. Хочеш тут працювати — маєш дотримуватися їх.

Мозок з часом не сприймає текст без фемінітивів

Журналістка NV і проєктна менеджерка ГО «Жінки в медіа» Олександра Горчинська поділилася практичними кейсами і правилами створення матеріалів. На жаль, у суспільстві досі існує поділ на так звані чоловічі й жіночі сфери. Медіа транслюють такий стереотип через те, що запрошують коментувати теми культури чи освіти жінок, а економіку чи військову справу — чоловіків. 

Олександра Горчинська говорить, що варто шукати можливо когось менш публічного, однак це допоможе рухатися у бік гендерного балансу. Звісно, це потребує більше часу і зусиль.

Олександра зазначила, що вживання фемінітивів входить у звичку і з часом позначення професії жінок у чоловічому роді вже не асоціюється з жінкою.

«Із часом мозок уже не сприймає текст без фемінітивів», — каже вона.

Олександра радить уникати в матеріалах стереотипних зображень жінок та чоловіків. Наприклад, перед святами в медіа починають з’являтися матеріали про те, що краще подарувати. І часто ці поради зводяться до того, що жінкам треба каструлю, а чоловікові — шурупокрут. Однак такі рекомендації посилюють стереотипне сприйняття людей.

«Треба подавати матеріали, не підсилюючи стереотипів. Варто відходити від традиції зображення жінок як оцих всіх «лагідних», «берегинь домашнього вогнища», «окрас колективу» і так далі», — вважає Горчинська.

Як писати про насильство

Під час висвітлення домашнього і гендерно зумовленого насильства Олександра радить дотримуватися таких правил:

  • сповідувати нульову толерантність до насильства;
  • уникати сенсаційності та стигматизації;
  • уникати слова «жертва» (краще писати постраждала, вціліла, та, що пережила насильство);
  • уникати віктимізації.

Читайте також: Треба карати винних — Інна Драганчук про гендерно зумовлене насилля на Донбасі


«Не використовуйте виразу «шлюбний обов’язок». Чомусь вважається, що у шлюбі не може бути сексуального насильства. Але насправді це не так. Часто люди говорять: «Щось же вона таке зробила, що її зґвалтували». Жодна дія не може виправдати насильство. Те, що жінка вживала алкоголь чи вдягла відвертий одяг, — не означає, що її можна ґвалтувати», — пояснює журналістка.

Війна в Україні показала, що жінки беруть участь у захисті країни на різних посадах. Вже є позитивний момент, що свято називається Днем захисників та захисниць. Однак, коли справа стосується дітей чи декрету, то медіа, порушуючи цю тему, пишуть здебільшого про жінок. Але ж є чоловіки, які йдуть у декрет. Є пари, де і жінка, і чоловік — військові. Хто тоді має йти в декрет?

«Треба подавати такі теми не підсилюючи стереотипи. Щоб не виникало враження: що ж це за мама?! Залишила дитину, а сама пішла воювати. Навпаки варто показувати, що і чоловік, і жінка можуть бути рівними, і це просто вибір, який шлях обирати», — розповідає Олександра.

Акцент на зовнішності й сексуальності в матеріалах — недоречний. Коли жінка, яка є професіоналкою та самодостатньою особистістю, а для медіа вона все одно просто «красуня» чи «білявка», то так нівелюються усі досягнення у сфері жіночих прав. Для сенсаційності й клікбейту у заголовках деякі медіа пишуть про жінок, що вони чиїсь дружини, сестри, наречені. Це принижує жінок і робить їх невидимими.

«Вказувати статус жінки доречно тільки якщо вона перша леді», — зауважила Ліза Кузьменко.

Олена Кущенко для Жінки в медіа

Схожі записи

Чому «Культура діалогу» без жінок?

«Пишу женщину»: 5 самых известных писательниц-феминисток Восточной Европы

«Сексуальні домагання впливають на рівень боєздатності армії»: як розв’язують проблему в ЗСУ

Наталка Сіробаб