Фронтова журналістика в Україні зараз має переважно жіноче обличчя, і це можна пояснити низкою об’єктивних причин.
Про це сказала військова журналістка Настя Станко, передає видання Zmina.
Під час онлайн-розмови, організованої ГО «Жінки в медіа» в партнерстві з Комісією з журналістської етики за підтримки Українського жіночого фонду, Настя Станко розповіла про зміни в українській воєнній журналістиці після 24 лютого 2022 року.
Українські медійники гинуть на війні
Анастасія Станко зауважила, що в перші дні повномасштабного вторгнення бачила багато іноземних журналістів, які приїхали до України, порівняно із ними українських було набагато менше.
«Частина моїх колег, із якими я працювала на лінії фронту 2014–2015 років, особливо хлопці, пішли в тероборону, вирішили не бути журналістами, принаймні на той момент. Інших я зустріла як фіксерів і продюсерів іноземних медіа. Ще частина, особливо жінок, у яких були сім’ї, поїхали за кордон, — кажу про буквально перші місяці вторгнення», — уточнила вона.
Читайте також: Жінки на війні: «Inker» випустив комікс про військовослужбовиць
Українські медійники гинуть на війні, і це ускладнює ситуацію у сфері медіа.
«Загинув Макс Левін, із яким ми багато працювали на фронті минулими роками. Це велика втрата для української журналістики. Олександр Махов, з яким ми перетиналися також у попередні роки на фронті, також пішов як військовий і загинув», — розповіла Настя Станко.
Зараз у журналістиці багато нових людей, і дуже часто це жінки
Ще частина медійників пішла у військові структури. Вони також працюють над інформаційною складовою, але все-таки вже є військовими, людьми у формі, а це інше.
Читайте також: «Тобі тут не місце»: з якими упередженнями досі стикаються жінки на війні?
Тож зараз у журналістиці багато нових людей, і дуже часто це жінки.
«Фронтова журналістика в Україні має здебільшого жіноче обличчя. Мабуть, так стається через причини, що я назвала раніше. Частково це, ймовірно, питання грошей. Бачу багато чоловіків, які йдуть продюсувати іноземні медіа, замість того щоб просувати український контент», — вважає Настя Станко.
Водночас вона звернула увагу на нерівне ставлення до українських та іноземних журналістів, представників великих медіа. Кореспондентка згадала про випадки, коли її знімальна група отримувала від військових абсолютно ексклюзивну інформацію, зокрема й щодо воєнних злочинів. Цю інформацію за правилами передавали до СБУ, а вже там вирішували віддати її в CNN, Washington Post або New York Times, а не вітчизняним журналістам, які були в темі із самого початку.
Це стосується, зокрема, історії, коли військові однієї з бригад біля Ізюма на Харківщині вивели за допомогою дрона з-під російського обстрілу жінку, а потім врятували її чоловіка. Цю інформацію передали CNN. Як і про жахи Бучі, коли інформацію мали першими українські медійники, але її також передали іноЗМІ.
«Я розумію, чому так відбувається: Україні вкрай необхідна й важлива підтримка Заходу, а західні медіа хочуть ексклюзиву. Проте українські незалежні медіа мають усе більше і більше заборон у сфері фронтової журналістки або розслідування воєнних злочинів. Тож показувати реалії війни їм усе важче і важче», — сказала Станко.
