Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Захисниці про свій шлях у армію: «Не слухайте, коли кажуть іти додому варити борщ»
Статтi

Захисниці про свій шлях у армію: «Не слухайте, коли кажуть іти додому варити борщ»

Усе більше українок хочуть освоїти військову професію й боронити батьківщину в медичних, логістичних, розвідувальних та інших підрозділах. Однак до армії потрібно підготуватися як фізично, так і морально. А також пройти тривалий шлях оформлення документів, долаючи бюрократію, гендерні стереотипи та інші перешкоди. 

Який алгоритм дій щодо приєднання до лав ЗСУ? З якими труднощами стикаються жінки на цьому шляху? Як підготуватися до активної участі у війні? Ці питання обговорювали під час онлайн-події від проєкту «Офіс дій» «Жінки на війні: як підготуватися та як допомогти». Своїм досвідом поділилися стрільчиня-санітарка 47 окремої механізованої бригади Олена Риж і парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» Катерина Галушка.

До слова, за статистикою в бойових діях в Україні безпосередньо беруть участь близько 5 тисяч жінок.  Загалом 59 786 жінок працюють у ЗСУ, 41 тисяча з них —  військовослужбовиці, ще 18 тисяч — штатні працівниці. За останніми даними, до «Гвардії наступу» подали заявки 600 жінок.

Почала відчувати, що я не на своєму місці

Олена Риж
Олена Риж

Олена Риж 22 роки працювала у сфері ресторанного бізнесу. В останні роки була тренеркою з сервісу та комунікацій, проводила навчання для рестораторів із різних міст України. Усвідомлення, що треба включатися в оборону країни, прийшло до неї наприкінці 2022 року. 

Жінка пригадує, як за кілька днів до 24 лютого з друзями сиділи на кухні й обговорювали, буде чи не буде повномасштабне вторгнення. І тоді вона в це не вірила.

«Я жила у своєму вакуумі, і для мене це все було якось неможливо. Готувалася до онлайн-виступу на ресторанну тематику, що мав відбутися 24 лютого. Коли о 6 ранку прокинулася і прочитала чат, так і залишилася в ліжку. Я точно знала, що нікуди не поїду. Я не розуміла, чому маю покидати свій дім, і почала шукати, чим я можу бути корисною. До травня волонтерила — нас зібралася невелика група, і ми евакуйовували людей з Ірпеня»

Потім була деокупація й період тиші. 

«Коли почалися роздуми, стало важко. Я поїхала на півмісяця до батьків,  відновилася й повернулася до Києва. Влаштувалася на роботу, волонтерила. Але почала багато думати про те, як же дивно я жила і як цього всього не бачила, ігнорувала. Я дивилася на людей, які пішли в армію, хоча раніше ніяк не були з цим пов’язані. І для мене було дивним, як можна піти воювати, коли в тебе немає навичок. Почала відчувати, що не на своєму місці, що мені чогось мені бракує. Так я прийшла у приватну організацію, що займається військовою підготовкою».

Знаю, що я там, де маю бути

По вихідних Олена почала відвідувати заняття з тактичної медицини та поводження зі зброєю. Побачила, що в неї все виходить іноді навіть краще, ніж у деяких чоловіків. І тоді все більше почали з’являтися думки про армію.

«В інтернеті я почала дивитися відео військового Валерія Маркуса, де він розповідав про новостворену 47 окрему штурмову бригаду. І я зрозуміла, що хочу туди потрапити. Я заповнила анкету на вступ через співбесіду, але її не було. І так склалося, що мене познайомили з людиною, яка займається набором у цій бригаді. Я пройшла співбесіду, мене відразу взяли. Почала оформляти документи, це потребувало трохи часу».  

Читайте також: Катерина Приймак: Жінки — величезний потенціал армії, бо вони йдуть туди добровільно

Коли жінка потрапила у бригаду, їй одразу запропонували штабну посаду. Мовляв, на бойовій буде важко. 

«Але я сказала, що не тому сюди прийшла, що прийшла на бойову посаду і я до цього готова. І мені запропонували посаду стрільчині-санітарки. Я відразу погодилася. Проходила кілька курсів навчання з тактичної медицини, тому розуміла основи допомоги на полі бою, і почала тренуватися. Місяць була на навчаннях в Україні, потім місяць за кордоном. Нещодавно повернулася, і нас відправили на позиції, вже живемо в лісі у бліндажах. Мені подобається ця робота, і зараз я почуваюся на своєму місці і знаю, що я там, де маю бути»

Із кабінету вийшли п’ятеро чоловіків, щоб на мене подивитися

На сторінках у соцмережах Олена Риж багато розповідає про своє військове життя, вона помітила, що зараз є дуже багато жінок, які також хочуть потрапити до армії. І вони просто закидають її запитаннями, як це зробити правильно. Найперше Олена радить усім організацію, якій довіряє і де проходила своє перше навчання сама.

Олена Риж

«Чи допомогло мені це навчання? У мене було близько 15 занять до того, як я пішла в ЗСУ. Я не скажу, що стала суперспеціалісткою, але це мені допомогло скласти уявлення про те, що таке армія, що таке зброя, я її потримала в руках. Я зрозуміла, який побут військових, бо ми виїжджали на тренування в ліси на три дні. Усе це дало мені можливість зрозуміти, чого чекати від армії».  

Захисниця каже, що на шляху до мобілізації є чимало перешкод та бюрократії. Сама ж Олена пройшла цей шлях досить безболісно, хоча довелося зіткнутися з гендерними стереотипами. У військкоматі, де вона оформляла документи, були здивовані, що жінка хоче воювати. 

«Із кабінету вийшли п’ятеро чоловіків, щоб на мене подивитися. Я була шокована. Згодом я чула від багатьох жінок, як до них ставилися у військкоматах, мовляв: «Чого ти сюди прийшла, іди додому, вари борщ». Я всім раджу нікого не слухати, добре знати й відстоювати свої права. Не виходить щось у своєму військкоматі — йти в інший», — каже військовослужбовиця. 

Вона мобілізована, єдина жінка з бойовою посадою у своїй роті.

«Мене дуже часто запитують, чим відрізняється контракт від мобілізації. Найперше тим, що контакт підписують на три роки, а мобілізація — коли служиш доти, поки у країні військовий стан. Також є різниця в зарплатах, відпустках тощо», — пояснює Олена Риж. 

Зрозуміла, що настав час щось зробити

 Катерина Галушка
Катерина Галушка

Коли 2014 року почалася війна, Катерина Галушка була школяркою. Тоді вона ще не могла допомагати на передовій і взагалі бачила своє життя зовсім інакше. Але в 2017-2018 роках почала працювати в міжнародній організації, їздила на схід, активно спілкувалася з місцевим населенням та військовими волонтерами. Як студентка історичного факультету й волонтерка у київському військовому шпиталі,  у якийсь момент зрозуміла, що настав час щось зробити. 2019 року випадково натрапила на рекламу вишколу «Госпітальєрів», пройшла семиденне навчання, отримала необхідні знання для роботи парамедикинею й поїхала на свою першу ротацію. 

«Відтоді я дуже тісно пов’язана із ЗСУ або як парамедикиня на фронті, або на цивільній роботі — як спеціалістка зі стратегічних комунікацій», — каже Катерина. 

Таке рішення свого часу далося їй досить легко. Тому 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, питання, чим займатися, взагалі не виникало. І досвід парамедикині та організаторки всього необхідного, щоб працювати на передовій, зіграв свою роль. 

«Жіночко, та вам того не треба, йдіть додому, виходьте заміж і народжуйте дітей»

Якщо жінка хоче мобілізуватися до лав ЗСУ чи підписати контракт, є кілька варіантів, як це можна зробити:

Зголоситися доброволицею

«Мій шлях до сил оборони був доволі простим: треба було просто заповнити анкету, пройти семиденне навчання, скласти практичний іспит. А потім продемонструвати свої здібності, стресостійкість, здатність перебувати на передовій впродовж трьох ротацій. Випробувальний термін тривав 6 тижнів. Потім я стала повноцінною одиницею батальйону. «Госпітальєри» — це гарний шлях перевірити, чи здатна ти витримати все, що відбувається на фронті. Бо будьмо чесні, війна — це не кіно й не театр, там буде складно», — говорить парамедикиня. 

За її словами, зараз потрапити в «Госпітальєри» стало важко. Є понад тисяча охочих, і треба почекати кілька місяців, перш ніж до тебе дійде черга, а потім пройти вишкіл і поїхати на першу ротацію. Але добровольчих батальйонів у різних підрозділах вистачає. Заповнивши анкету, можна потрапити в якийсь із них, радить Катерина Галушка й описує інші способи, як жінкам потрапити до ЗСУ.

Читайте також: Ярина Чорногуз: Жінка має багато переваг, що в армії, що на війні

Закінчити вищий навчальний заклад

Для цього потрібно скласти іспити і вступити, приміром, у військовий інститут Київського університету імені Шевченка. Вже через пару курсів буде перерозподіл, і вас призначать на якусь посаду у військовій частині.

Стати на облік у територіальні центри комплектування 

Ідеться про центри, що замінили колишні військкомати. Однак там пройти всю систему мобілізації або вступу на контракт — це ще те випробування, воно може затягнутися на кілька місяців бюрократії. 

Катерина Галушка нагадує, як свого часу Міноборони провалило інформаційну кампанію, що стосувалася військового обліку жінок.

«Ніхто так до кінця й не зрозумів, чи жінки самі мають прийти, чи це якийсь примус. І як це потім будуть реалізовувати, якщо вони раптом стануть потрібні ЗСУ. Тоді цю тему згорнули. А потім, коли намагалися привести до ладу схему постановки жінок на облік, почалося повномасштабне вторгнення, і реформу відклали на невідомий термін. Коли до неї повернуться — невідомо. Зараз, коли чимало жінок хочуть долучитися до лав ЗСУ та сил оборони, вони приходять у центри комплектування, а їм кажуть: «Жіночко, та вам того не треба, йдіть додому, виходьте заміж і народжуйте дітей».

Знайдіть підрозділ, який вас цікавить 

Аби прискорити процедуру оформлення до лав ЗСУ, є шпаринка, важлива для жінок, особливо в сенсі безпеки. 

«Я завжди раджу всім: перш ніж іти подаватися на контракт чи мобілізуватися, поговоріть із людьми з бригад, батальйонів, підрозділів, які вас цікавлять. З’ясуйте, яка там обстановка, які умови. Особливо важливо — яке командування, як воно ставиться до людей, наскільки дотримується елементарних цінностей, серед яких на першому місці збереження життя, а не отримання медалей чи чогось іншого. І вже після цього вирішуйте, що саме в цю бригаду чи батальйон ви хочете потрапити. Тоді потрібно зв’язатися з частиною, взяти в них відношення — це такий магічний документ із завіренням, що для вас забронювали місце. І з цим папером іти в центр комплектування. Лайфхак, який мені колись порадили: не віддавайте їм оригінал відношення, бо там можуть його загубити. Робіть кольорову ксерокопію», — радить Катерина Галушка. 

Після проходження військово-лікарської комісії й постановки на облік у той підрозділ, який ви обрали, ви потрапляєте на перший етап — навчання. А після цього вже можуть відправити безпосередньо на передову. Загалом цей процес може затягнутися на пів року, і за цей час варто приділити увагу своєму здоров’ю й фізичній підготовці.

Хочете на бойову посаду — починайте тренуватися вже 

Захисниці наголошують, що фізична підготовка на війні надзвичайно важлива і для жінки, і для чоловіка. І цим треба зайнятися одразу з моменту ухвалення рішення про службу. 

«У моєму відділенні бійці вагою понад 100 кілограм. І на навчаннях я тренувалася повністю піднімати їх на собі. На мені амуніція, шолом, зброя — моя й бійця. І от я піднімала їх, бо мені з ними воювати, і я розумію, що евакуйовувати поранених мені також доведеться. Тому дуже важливо постійно себе тренувати: спина, ноги, руки — це просто must have. Якщо хочете на бойову посаду, можете починати тренуватися вже», — наголошує Олена Риж.  

Без фізичної підготовки витягнути на собі війну надзвичайно складно, додає Катерина Галушка.

«Я як парамедикиня не сиджу 24/7 в окопах. Найчастіше я їжджу машиною, але при цьому я ношу бронежилет, шолом, 10-кілограмовий медичний рюкзак. Іноді потрібно допомогти пораненому військовому в такій самій амуніції дійти до машини, вийти з неї, перечекати обстріл і втримати пораненого на собі, бо він у важкому стані. І там треба діяти швидко, не можна йти повільно й чекати, поки позаду впаде снаряд», — каже парамедикиня. 

Війна може затягнутися надовго, і її на всіх вистачить. Тому навіть цивільним Катерина Галушка радить ходити на заняття в тренажерний зал, бігати, займатися вдома. А також формувати навички з тактичної медицини й поводження зі зброєю. Як варіант — відвідувати курси, які зараз проводять, наприклад, військову підготовку цивільного населення. Але варто дуже уважно і прискіпливо ставитися до курсів, які вам пропонують.

Подбати про контакт із гінекологом та психологом

Також жінкам варто потурбуватися про контакти гінеколога, до якого можна звернутися в будь-який момент.  Номер телефону має бути під рукою у швидкому наборі, бо в умовах війни можуть виникнути непередбачувані ситуації з жіночим здоров’ям. А також важлива психологічна підтримка, яку готові надати захисницям, зокрема й майбутнім. Цим опікується громадська організація «Землячки». Тут пропонують 8-10 безкоштовних онлайн-консультацій із психологом. Можна спілкуватися, коли буде зручно, навіть із окопу чи з позицій, зазначає засновниця організації Ксенія Драганюк

Ксенія Драганюк
Ксенія Драганюк

«Але більшість запитів, які ми отримуємо, надходять від тих, хто тільки приєднався до лав ЗСУ. Тому ми порадилися з нашою командою психологів і вирішили, що будемо надавати одну безкоштовну консультацію для цивільних, які хочуть приєднатися до армії, але ще вагаються. У такому разі поспілкуватися з психологом варто для того, щоб почути себе», — каже вона. 

Читайте також: Подбати про захисниць: як жінок забезпечують військовою формою

Дуже важливо пройти таку консультацію і зрозуміти, чи ви психологічно готові. 

«Бо мотивація й бажання приєднатися до армії можуть бути різні. Може бути, що жінка справді відчуває сили та бажання і може це зробити. А часом просто прагне втекти від цивільного життя, заховатися, зайнятися не тим, що хоче робити насправді. А в армії немає права на помилку. Коли потрапляєш туди і підписуєш контракт, уже немає шляху назад. І тоді починаються різні психологічні запити, які вже неможливо вирішити. Тому перш ніж ухвалити рішення, я раджу кожній обов’язково пройти таку консультацію», — наголошує Ксенія Драганюк. 

Щоб зв’язатися з психологом, треба написати повідомлення в Тelegram за номером: +38 068-800-52-65.

Євгенія Цебрій

Схожі записи

Встигаю лише поспати і погодувати кота — лікарки розповідають про роботу в період епідемії

Президентка Танзанії заявила, що «футболістки з пласкими грудьми» не мають надії на шлюб

«Мамо, побудуй завод, який робитиме органічні цукерки»: як діти надихають будувати кар’єру

Олена Кущенко