Ольга Гайдамака — знана київська художниця. Її мистецькі роботи вже здобули в Україні неабияку популярність. У доробку мисткині численні полотна, ілюстровані листівки, календарі, набори метафоричних карт для жінок.
Нещодавно Ольга Гайдамака проілюструвала дитячу книжку «Півник» письменниці Зоряни Живки, а днями стала лауреаткою Міжнародної мистецької премії імені Архипа Куїнджі за 2023 рік, журі якої відзначило кращих художників і художниць із України, Канади, Еквадору, Ізраїлю, США, Бразилії, Індії та Нігерії.
Творчість художниці розповідає про її внутрішній світ, відчуття й емоції, оскільки сама Оля — сором’язлива й небагатослівна, лаконічна у висловлюваннях, але точна в кольорах і лініях, орнаментах і дрібних деталях своїх малюнків.
Про мистецькі пошуки, жіночі образи й неперервність родинних традицій — у нашій розмові з художницею-ілюстраторкою.
Малювання для мене — це необхідність
Олю, звідки у вас ця любов до кольорів і форм? Коли ви почали творити?
Малювати я любила завжди. З дитинства намагалася переносити на папір усе, що торкає струни мого серця. У садочку та в початковій школі це були герої мультфільмів, а в підлітковому віці —квіти, пейзажі та всіляка рослинність. Також у селі в бабусі й дідуся зробила багато замальовок котів та собак, пробувала з натури малювати родичів і друзів. Малювання для мене — це необхідність, що супроводжує все життя.
Хто вас надихав на цьому шляху? У кого ви вчилися, кого наслідували?
Базову художню освіту я отримала в київській школі мистецтв імені Леонтовича на Троєщині. Там педагоги відкривали мені світ мистецтва. За приблизно чотири з половиною роки мого навчання вчителі змінювалися. Прима Ілля Вікторович і зараз там викладає. Навчатися в нього було захоплююче: він показав чимало технік та стилів, приносив каталоги різних художників, книжки, підтримував нашу зацікавленість та розвиток. Цей час, проведений у школі мистецтв, згадую з теплом. Там справді було весело, а побешкетувати я любила. У роки навчання мене вразила творчість Сальвадора Далі. Також Ілля Вікторович познайомив нас із творчістю відомого ілюстратора Владислава Єрка. Те, як він малює — неймовірно!
Читайте також: Параска Плитка-Горицвіт та її магічний реалізм
Ви навчалися в Київському національному університеті технологій та дизайну за спеціальністю «дизайн одягу». Чому обрали саме цей напрям, і як він поєднується з тим, що ви робите нині?
Вищий навчальний заклад та спеціальність, на жаль, обиралися за принципом безкоштовного вступу. Я тоді серйозно ще не думала про те, чим би хотіла займатися. Ціллю було отримати диплом про вищу освіту. Хоча навчання було досить цікавим.
Але є дещо, що справді наблизило мене до моєї нинішньої діяльності. В університеті треба було малювати багато ескізів одягу, просто сотні. Вже на цих завданнях я відкривала свої здібності, зовсім не замислюючись, як це можна буде пошити. Мене приваблювала експресія в одязі.
Жінка впродовж життя переживає багато різних станів
Україна має давню жіночу художню традицію. Вражають квіткові мотиви Катерини Білокур чи химерні звірі Марії Примаченко… Є в нас і епатажна художниця-авангардистка Олександра Екстер, яку називають засновницею українського кубофутуризму. Не можна не згадати також про шістдесятницю Аллу Горську та її унікальні мозаїчні панно. Зрештою, потужно заявила про себе Тетяна Яблонська… Як ви думаєте, чому все-таки жіночих імен в образотворчому мистецтві менше, ніж чоловічих? Хто з цих жінок близький вам своїм розумінням мистецтва?
Жінок було завжди менше в мистецтві, мабуть, через виконання ними материнської ролі в житті. Але зараз пріоритети змінюються, у жінок є безліч можливостей.
Мені дуже подобаються роботи Білокур, Яблонської, Примаченко. Також захоплена стилем Софії Караффи-Корбут, її ілюстраціями до «Лісової пісні» Лесі Українки, зокрема образами Мавки…
Героїні ваших полотен — це архетипні жіночі образи: дівчина-наречена, дружина, мати… Як виникла ідея малювати саме жінок?
Усі ці образи я пропускаю крізь себе, тому мені так комфортно малювати жінок. Люблю наповнювати ілюстрації квітами, птахами, природною витонченістю.
Розглядаючи ваші роботи, зауважила, що кожна з цих жінок має своє обличчя і свій характер: романтична й замріяна («Ластівочка», «Моє серденько»), замислена й чуттєва («Рідний сад», «За хвилями», «Душа полонини»), у полоні праці («Пряха») й любові («Володарка»). Це образи традиційних жінок – дружин і матерів («Берегиня», «Мамині обійми») і досить нетрадиційні модерні типажі – самодостатньої («Глечик», «Галка») та незалежної жінки («Вільна птаха»). Як вам удається поєднувати ці образи?
Жінка багатогранна, впродовж життя вона переживає багато різних станів. І кожен потрібно відчути. Намагаюся це робити.
А чи є улюблена робота серед усіх ваших полотен?
Так, «Перед грозою». Там зображено мою любов до чоловіка. Всю ніжність, повагу та підтримку, яку я відчуваю. Також це мій улюблений стан природи — початок літа, тепло й очікування грози, а тоді повітря після дощу, коли вітер стих і з’явився неповторний свіжий аромат.
Вишивка здавна мене заворожує
Серед ваших робіт є картини, присвячені українській обрядовості. Наприклад, «Купальські ворожіння», «Різдво», «Щедрий вечір»…
Ці роботи створювалися за відчуттями і спогадами з дитинства, які з роками трохи деформувалися, затерлися в пам’яті. Літні канікули я проводила в селі Дроздівка в бабусі та дідуся, де всі ці обряди набували особливого значення для мене. Згадую про це з ностальгією…
Ви поєднуєте реальне та фантастичне, буденне й сакральне («Небесне сито», «Зернисті снопи», «Дерево життя», «Квітуча душа»)… Зачаровує ваша картина «Місячна корова», де зустрічається жіночий світ із космогонічним… Як виникають такі сюжети?
Переважно я творю інтуїтивно, наповнюю образи близькими та приємними для мене елементами й деталями. Бачу, коли в якомусь місці не вистачає чогось, певної форми та кольору, і заповнюю цей простір…
Привертають увагу строї ваших персонажок. Зачаровує багатство жіночих вишиванок, головних уборів, розкішні намиста, сережки, ґердани. У своїх роботах ви ламаєте уявлення про звичні пропорції, створюючи об’ємні рукави сорочок, підкреслюючи унікальні орнаменти Чернігівщини, Полтавщини, Прикарпаття, Буковини… Чому саме така увага до рукавів, до рук зокрема?
У руках зосереджується сила. Ми руками працюємо, творимо, тому увага до них. Вишивка здавна мене заворожує, тож хочеться зобразити її якомога більшою саме на рукавах.
Читайте також: «Вишиті болем»: рушники з історіями жінок, які пережили сексуальне насилля
До речі, минулого року на своїй персональній виставці в Чернігівському художньому музеї ви одягли вишиванку своєї бабусі…
Моя рідна тітка Ольга зберегла та передала мені у спадок цю весільну сорочку бабусі і взагалі весь її весільний стрій. Це було дуже символічно — одягнути чернігівську сорочку на виставку в Чернігові. Маємо берегти, вивчати та цінувати свою спадщину, зокрема приватну, родинну.
Творчість допомагає побороти складні емоції
Як на вашу творчість вплинула війна? Що малюєте нині?
Із початком повномасштабного вторгнення інтерес до всього українського (і мистецтва зокрема) зростає. Сьогоднішні складні події відображаються в моїх роботах. Розумію важливість мистецтва, через яке пізнають Україну в світі, важливість доносити цінності, які ми сповідуємо. Тому намагаюся вкладати в свої роботи правильні символи, показувати красу української душі. У мене з’явилося більше підписників та замовлень. Велика кількість роботи допомагає не впадати в депресію. Також дуже цінне розуміння, що мої роботи приносять людям приємні емоції.
У такій творчій активності чи залишається у вас час на себе? Чи маєте якесь хобі?
Творчість для мене зараз у деякому сенсі стала арт-терапією, що допомагає побороти складні емоції. Стараюсь інколи зустрітися з подругами, додавати в життя фізичну активність — йога, бачата та сноуборд. Більшість вільного часу дбаю про доньку.
Недавно ви писали в соцмережі про те, що плануєте створити щоденник для мам, які зможуть вести його для доньок і передавати їм на згадку. Розкажіть про це детальніше.
Моя замовниця Олена Ткачук — мама чотирьох доньок. Із чоловіком та дітьми виїхала в березні з Бучі. Зараз мешкають у Канаді. Така ідея зародилася в неї давно, тепер вона звернулася до мене з пропозицією створити ілюстрації для щоденника.
Матері зможуть вести його для доньок і передавати їм у спадок. Таким чином супроводжувати їх і надалі в житті. Мені ця ідея дуже відгукнулася, бо я теж мама донечки, тож із задоволенням узялася до ілюстрацій. Проєкт поки що в роботі, але я з нетерпінням чекаю його реалізації.
«Осоння» — незатінене місце, освітлене сонцем. Так символічно ви назвали свою першу мистецьку виставку. Що є вашим особистим осонням?
Моє осоння — це сім’я та друзі.
Спілкувалася Роксолана Жаркова
