У чому полягав секрет шаленого успіху акторки Віри Холодної? Сьогодні про це судити буде важко. Уявлення про кіно загалом та акторську гру зокрема з кінця ХІХ століття пішли вже надто далеко. Певно, тут не обійшлося без отого явища, яке в мистецьких колах називають «плюс ще щось».
Вочевидь Віра Холодна не лише мала акторський талант, а ще й дуже відповідала ідеалам своєї епохи. У часи, коли все могло докорінно змінитися за лічені дні й навіть години, схоже, глядачам і потрібні були розгублені тривожні очі… Здається, очима Віри Холодної з кіноекрана дивилася сама доба. Доба, що обрала саме її, а не когось іншого.
У дитинстві розмовляла сама з собою
Віра Левченко народилася в Полтаві 5 (чи 9) серпня 1893 року. Спогади про її дитинство доволі скупі. Віра була мрійницею – ранимою й трохи дивною. Часто розмовляла сама з собою. Годинами розповідала лялькам прочитані або почуті історії.
Бабуся заборонила їй балет
У Віри змалечку був хист до танців. Її спершу навіть віддали в балетне училище, але бабуся, владна й сильна жінка, заборонила. Мовляв, дівчатка з аристократичних родин не сміють танцювати напівголими на потіху глядачам. Батьки були змушені забрати дівчинку з училища. Натомість Віра почала відвідувати аматорську театральну студію.
Читайте також: Жінка в історії: Статті з легендарної рубрики відтепер можна слухати в аудіоформаті
Побувавши в театрі, впала в депресію
1908 року з Санкт-Петербурга приїхала з гастролями гучно відома актриса Віра Комісаржевська. Грала у виставі «Франческа да Ріміні» за драмою Габріеле д’Аннунціо. 15-річна Віра була під таким враженням від вистави, що кілька днів, здавалося, навіть не чула, коли до неї зверталися. Просто лежала й мовчала. Стривожені рідні викликали лікаря. Той констатував, що у Віри надто складна й надто тонка психічна організація. Радив займатися спортом. За кілька днів усе минуло, але вже тоді дівчинка закарбувала у свідомості майбутній головний секрет своєї професійної діяльності: на сцені треба не грати, там треба жити.
Лікарі заборонили їй народжувати
1910 року на випускному вечорі в гімназії Віра познайомилася з Володимиром Холодним. Правник за фахом, юнак усерйоз цікавився автоспортом, брав участь у перегонах, навіть пробував видавати газету – «Авто». Пара часто відвідувала сінематограф. Незважаючи на протест обох родин, Віра з Володимиром дуже швидко побралися. Уже 1912 року в них народилася донька Євгенія. Лікарі попередили подружжя, що більше Вірі народжувати не варто, це може бути небезпечно для життя. Згодом родина вдочерить іще одну дівчинку.
Читайте також: Параска Плитка-Горицвіт та її магічний реалізм
Не хотіла бути берегинею
Їхнє родинне життя, на жаль, не можна назвати безхмарно щасливим. На Вірі часто спинялися захоплені чоловічі погляди. А Володимира це дратувало – він хотів передусім бачити дружину турботливою господинею й люблячою матір’ю. Через це в родині часто виникали сварки та суперечки. Усе змінила Перша світова. Володимира забрали на фронт. На Віриних руках залишилося двоє дітей, а ще – стара мати та молодші сестри. Їй і самій було тільки двадцять років…
Дебют – і одразу аншлаг!
Попри сувору заборону чоловіка Віра все ж подалася на кінопроби. Хіба ж не про це вона марила чи не все життя? Попервах із нею на тих студіях навіть говорити не хотіли – мовляв, навіщо нам тут непрофесійна акторка? Але Віра благала дати їй шанс… Режисер Володимир Гардін спершу зглянувся, та потім усе ж таки залишився незадоволений її грою, сердився, нарікав на відсутність таланту. Зрештою відправив «невдатну» актрису до свого конкурента – на, поморочся з нею ще ти – Євгена Бауера. А той – несподівано для всіх! – дав Вірі головну роль у мелодрамі «Пісня торжествуючої любові». Ранній дебют – і одразу ж гучний аншлаг!
Зовнішність чи все ж таки неповторний стиль?
Критики досі сперечаються про таємницю її успіху. Злі язики пащекують, буцім вона була просто красивою лялькою, яка швидко навчилася ефектно позувати перед камерами. Дехто стверджує, що все вирішила нетипова зовнішність і блискуче відчуття стилю. Але тоді всі актриси одягалися схоже – завужена талія сукні, маленький капелюшок, надміру чорна туш і яскраво червона помада. Як їй удалося не загубитися серед натовпу двійників? Певно, вона все ж таки змогла віднайти свій неповторний стиль гри.
«Хороші театральні актори з розкішною театральною технікою програвали їй. Звання «королеви екрану» просто так не дається. Вона грала один і той же типаж, одну романтичну структуру. Це був образ рокової жінки», – пише кінокритик Сергій Тримбач.
Читайте також: 5 жінок, у яких поцупили «свої» відкриття відомі вчені
Відмовилася їхати в Голлівуд
Стрічка «Життя за життя», у якій Холодна зіграла головну роль, не сходила з екранів кінотеатрів по два місяці – безпрецедентно довго! Актриса отримувала стільки листів од чоловіків із зізнаннями в коханні та обіцянками вбити себе через нерозділену любов до неї, що навіть не могла прочитати їх усі. Кожен наступний фільм був ніби ще кращим за попередній і мав ще більший успіх. Можна сказати, що Холодна була в зеніті слави.
Стрічки з її участю стали популярними уже й у Європі, Америці, навіть Туреччині та Японії. Віру наполегливо запрошують до Голівуду. Але вона не їде. Чи то сама не хоче, чи то її не випускають. Чи то вона вже потроху втомлюється від успіху. Холодна дві години поспіль роздає автографи фанатам, а потім крадькома зізнається знайомим, що не розуміє, чого вони всі так божеволіють від неї: «Ти знаєш, у мене таке враження, що мене живої взагалі не існує. Те, чим вони захоплюються, – адже це не я. Це всього лише моя тінь».
У Харкові глядачі виламали двері й вибили вікна до кінотеатру «Ампір», щоб хоч одним оком глянути на екран, де закохувалася і страждала улюблена кінодіва. Війна, революція, кров… усього цього ніби не існує. Є вона. Є її ролі. Кожні три тижні – нова кінострічка. Тоді знімали швидко.
Ляпас великому князю
Віру Холодну обожнювали як «прості смертні», так і можновладці. Великий князь Борис Володимирович запропонував актрисі… стати його коханкою – у відповідь отримав замашного ляпаса. Зірка кіноекрану і мрія мільйонів віддано чекала листів із фронту від чоловіка. Звістку про його поранення приніс актрисі відомий співак Олександр Вертинський. І одразу ж закохався, присвятив Вірі багато віршів, але взаємності, як і решта, не дочекався. Холодна вирушила в шпиталь – доглядати за Володимиром.
Одужавши, чоловік нарешті повернувся додому. Пробував займатися бізнесом – прогорів, загнавши родину в шалені борги. Бачачи, як росте популярність дружини, буквально божеволів від ревнощів. Якось на знімальному майданчику напав на актора, який за сценарієм мав цілувати Холодну в кадрі.
У 1919 році Віра Холодна вирушає до Одеси, на гастролі. Чоловіка Володимира більшовики не випускають – підозрюють у шпигунстві. Одеса зустрічає актрису аплодисментами, палкими обіймами й квітами. Коло її ніг усі – і губернатор, і військові комісари, і навіть відомий кримінальний авторитет Мішка Япончик. Вони думають, якщо актриса – значить легковажна. Проте Віра, як і завжди, з усіма однакова, нікому жодної переваги…
Таємниця смерті
8 лютого Холодна виступала на концерті на користь фонду професійного союзу театральних художників Одеси. У театрі – лютий холод. Глядачі в шубах, а артисти – в легкому одязі. Після того фатального концерту вона й захворіла на дуже небезпечний у той час різновид грипу – іспанку. У ліжку актриса провела вісім днів. Уся Одеса стояла під вікнами будинку Папудова і сподівалася, що її вилікують. Тоді такого лікувати ще не вміли.
Чутки та плітки, які почалися ще на її похороні, продовжувалися багато років. Найвідоміша «народна» версія смерті акторки – її отруїли, бо вона працювала чи то на французьку розвідку, чи то на чекістів. Подейкували навіть, що того дня поховали зовсім не Віру Холодну, а іншу жінку, а сама кінодіва втекла за кордон. Була також чутка, що актрису викрали через величезну кількість коштовних прикрас. І до сьогоднішнього дня жодна версія так і не знайшла підтвердження.
Поховали Віру Холодну 19 лютого на Першому Християнському цвинтарі Одеси. 1937 року цвинтар було зруйновано, на його місці влаштували «Парк Ілліча» – з розвагами та атракціонами. Відомостей про перепоховання праху Віри Холодної немає.
Сергій Осока
