«У нас лише розміри 36-38, більших ми навіть не закуповуємо», — пояснює мені продавчиня одному з магазинів у «Глобусі», і я розумію, що мені тут робити нічого. Мій розмір одягу десь у діапазоні L-XL, і часто є або верхньою межею розмірної сітки, або взагалі в ній відсутній. Я йду до іншого магазину, бо знаю, що там колись були розміри на мене. Я йду і можу лише уявити, що на моєму місці відчуває жінка розміру XX…L.
Мене привчили ненавидіти своє тіло із «зайвою вагою» ще з дитинства. Дорослі жартували про мій животик, хтось називав мене «повною», а одного разу лікарка з дитячої поліклініки в дуже грубій формі сказала, що моя вага «не личить до моїх тонких рис обличчя».
Переглядаючи свої дитячі фото, я сміюся з цих слів, бо не бачу там жодної «надмірної ваги». А тоді хотілося плакати та перестати їсти. Тоді я й дізналася, що існує «правильне», худе тіло, а ще існує моє — неправильне та некрасиве.
Читайте також: Геть слатшеймінг або Чому чоловіків не обзивають шльондрами?
Підлітковий вік приніс не лише дорослішання, а й гормональні зрушення, які додали кілограмів. Я ще не наважувалася рахувати калорії та позбуватися їжі різними цікавими способами, але вже точно знала, що моє тіло — це джерело всіх моїх проблем.
В уяві суспільства не існує хвороб, які б жінка не могла вилікувати або схудненням, або набором ваги, або пологами
Стрункі від природи однокласниці сміялися з мого живота та казали, що в моделі мене не візьмуть, а гінекологиня списувала на вагу всі мої проблеми, радячи негайно схуднути. В уяві суспільства не існує хвороб, які б жінка не могла вилікувати або схудненням, або набором ваги, або пологами.
А потім для мене почалися нескінченні цикли схуднення та набору ваги. Майже відразу виявилося, що не вийде один раз схуднути й забути про це. Жінці, яка шляхом неймовірних зусиль втратила 10, 15, 20 кг, треба буде або весь час підтримувати нову вагу, або змиритися з тим, що кілограми повернуться на своє місце, а втрачений час, сили, здоров’я — ні.
Бо, звісно ж, схуднення не вирішило жодну мою проблему зі здоров’ям. Навпаки, додало таких, про які я до цього взагалі не знала. Особливо згубно рахування калорій вплинуло на мою ментальну сферу. Не буду описувати скільки нападів булімії, епізодів селфхарму, панічних атак та суїцидальних думок я мала за цей час.
Читайте також: Жіноче тіло як воєнний трофей
Думаю, таких історій безліч, і кожна з них схожа на всі інші. Кожній із нас хтось колись сказав, що наше тіло «занадто жирне», і нам терміново треба «взяти себе в руки». І це залишило глибокий слід на наших душах та тілах.
Патріархальне суспільство оцінює жінку за її зовнішністю та готовністю змінювати себе під його нереалістичні вимоги. І ненависть до людей, вага яких перебуває поза межами канону краси, — складова культури суспільства. І для цього суспільства ти ніколи не будеш бездоганною.
Я схудла, але ідеал краси все одно залишається недосяжним як небо. Коли ти не маєш «зайвої ваги», ти все одно маєш купу «недоліків», які терміново треба усунути. І тоді я зрозуміла, що час себе рятувати. Так почався довгий та важкий процес прийняття себе. Не думаю, що колись я буду повністю вільна від травм минулого, проте вже є прогрес — я більше не хочу важити 45 кг та мати «простір між стегнами». Мій демон схуднення поступово заснув. І спати він може дуже довго. Якби ж тільки його весь час не будили люди, які вважають, що людям більше 38-го розміру не потрібен одяг, робота, репрезентація чи право на існування.
Вікторія Moriweather
