Повага
Колонки

Жіноче тіло як воєнний трофей

Твір на тему про те, як жіноче тіло сприймається на війні та в чому різниця між особистими нюдсами і голими безособовими фотками з гвинтівками та воєнним антуражем у час активної фази повномасштабної війни, у воєнний стан. Багатьом людям ця оптика щиро незрозуміла, тож спробую її вам показати.

Жіноче тіло — це для окупантів ще один спосіб оволодіти окупованою територією

Почну з того, що я люблю жіночі нюдси. Чоловічі, до речі, як правило, — ні. В інстаграм я підписана на кількох дівчат, чиї еротичні фото мене дуже чарують, і я їх шалено лайкаю. Серед них моя колишня тренерка з кросфіту з красивим м’язистим тілом та витонченим татуюванням шипшини на стегні. Серед них відома еко-активістка, в якої красиве тендітне тіло та шикарні груди. Обидві експериментують дуже вдало з еротичними образами та ще й пишуть розумні речі.

Однак, як у військової, яка не перший рік служить у бойовому розвідувальному підрозділі, календар із голими безособовими фотками журналісток із гвинтівками та берцями, в яких вони не ходили, і з яких вони не стріляли, викликав відчуття, подібне до огиди та зневаги до себе. Ні, авжеж вони мають право монетизувати свою сексуальність заради рацій. І для того, щоб потішити військових і не лише військових. Адже всі традиційні чоловіки люблять пінап, а традиція об’єктивації жіночого тіла як воєнного трофею дуже давня у всіх арміях світу.

Читайте також: Календар «без цензури» від 5 каналу: в чому сексизм?

Власне, про неї, цю традицію, я і пишу цей «твір». Про те, як ця традиція впливає на ставлення до жінки, що приходить у підрозділ та позиціонує там себе як фахівчиню, а не жінку з тілом. Якій вдається служити в підрозділі рік за роком, пройшовши чималу боротьбу з доведення, що ти все-таки фахівчиня, а не жінка, з якою можна фліртувати, пошло жартувати та вказувати їй місце як обслуговуючого персоналу мужніх воїнів.

Жіноче тіло як трофей має дуже давню традицію вживання і в піснях, і в епосі, і просто в мемуарних та документальних  спогадах про факти масових зґвалтувань під час окупації територій. Наприклад, відома жартівлива приказка совєцкої армії «впірьод на Берлін, там баби і водка». Наприклад, дарування жінки як рабині чи викупу в середньовічних війнах. Словом, жіноче тіло — це для окупантів ще один спосіб оволодіти окупованою територією. Володіння жіночим тілом прирівнюється до оволодіння територією. Це головна причина, чому малоосвічені неотесані рашисти під покликом цієї маскулінної армійської традиції та первісних інстинктів масово ґвалтували дівчат і жінок різного віку на українських територіях.

Беручи контекст останнього речення, чи варто мені далі пояснювати, чому оголені жіночі фото біля зброї як комерційний  проєкт є дуже неетичним проєктом стосовно українок, що пережили таке насилля від окупантів?

«Покажи сіськи», ти ж жінка

Жінки-військові, які свідомо пішли в армію, у наших реаліях та ще перед повномасштабним вторгенням постійно борються за те, щоб їх сприймали як фахівчинь своєї спеціальності, а не як жінок та красиве м’ясо. Це дуже типово, пройшла це сама та бачила, як це проходять інші дівчата.

Щойно ти прийшла в підрозділ без «мази» від якогось офіцера, навколо тебе починаються, як правило, танці з бубном, хто спробує першим ви*бати. І тут усе залежить від твого характеру — або ти будеш строга, беземоційна і заїдеш навіть комусь по *балу чи нозі за таку поведінку щодо тебе. Будеш виконувати свої обов’язки вперто і показувати, що увага «самців» тобі не потрібна. Або ж вони тебе просто зламають. Змусять прийняти роль жінки, з якою приємно пофліртувати, на якій можна зриватися, коли є настрій. Авжеж, немає і мови, щоб тебе пустили виконувати бойове завдання. Бо ти ж дєвачка-сонечко-квіточка. Є звичайно і такі, яким в кайф бути коханкою купі впливових воєнних, отримувати високу зп без ризику для життя і бути няшкою. Але серед моїх багатьох подруг та приятельок у війську таких немає. Вони навпаки ховають свою сексуальність подалі і постійно відстоюють, аби їхнє тіло не сприймалося як цей самий воєнний трофей у повністю чоловічих колективах. 

А хайповий календар журналісток стверджує зовсім протилежне: ні, ти жінка зі своїм тілом саме ним і є. «Покажи сіськи», ти ж жінка.

Я вже мовчу про дівчат, що пережили полон і яких рашисти таки змусили бути воєнними трофеями.

Моє право — сказати, які асоціації у мене особисто та в моїх бойових подруг викликала ця ініціатива

Ті ж, хто закидав такій позиції моралізаторство, самі не зогледілись, як почали хейтити незгодних жінок за критику монетизації сексуальності. Критику ідеї, що аби зібрати на рації, треба конче роздягатися, попри досвід загиблих, полонених, поранених жінок, тих, хто от живуть у хатах і бліндажах із дванадцятьма чуваками, ховаючи своє тіло та сексуальність подалі, аби воно не заважало роботі.

В один момент мені написали купу принизливих речей. Незважаючи на те, що я вже дуже довго на фронті, і зустріла повномасштабну війну під Сєвєром, потім на північ від Маріка. І ще багато де покидало нас із підрозділом, але свої обов’язки я виконувала завжди. Я зрозуміла, що не маю права проводити оцю межу між нюдсами та створенням картинки жіночого тіла як трофею. Навіть ділитися своєю асоціацією як мені це виглядає. 

Ярина Чорногуз: Жінка має багато переваг, що в армії, що на війні

Я лібералка та феміністка. Але в мене є етика і є солідарність із жінками, що пережили на цій війні набагато страшніші речі зі своїм тілом, ніж поки випало наразі мені. Календар є глибоко патріархальним за своєю суттю, зроблений у традиції жінки як воєнного трофею. Я маю право висловити цю думку, і щоб вона була почутою. Я даю оцінку проєктові вцілому, а не хейчу кожну окрему журналістку, яка брала участь у його створенні. Я навіть не знаю імені жодної з них. І не хочу знати. Так, це їхнє демократичне право. Але моє право — сказати, які асоціації у мене особисто та в моїх бойових подруг викликала ця ініціатива.

Прохання до чоловіків-військових враховувати, що деякі дівчата, які воюють з вами на рівних на передовій, бачать цей календар саме отак. І мають право на повагу, а не приниження з вашого боку. Так, вони не підтримують таку монетизацію сексуальності жіночого тіла заради збору на рації. На які можна зібрати кошти інакше, бо «Повернись живим» чомусь не роздягається заради донатів. І їм шкодить, коли  жіноче тіло сприймається як воєнний трофей.

Я хочу сподіватися на солідарність вищого рівня.

Ярина Чорногуз,

пост із фейсбуку

Схожі записи

«Гендерна дресура», «матріархальний расизм» та «скотомізація чоловіків»: про що захищають дисертації в Україні?

Лесбійки, бісексуалки та трансгендерні жінки

Жінки відпускають волосся, щоб економити на шапках