«Війна змінила журналістику — вона стала емоційно складною. Я відвідувала різні міжнародні тренінги з вирішення конфліктів, але все ж не була готова до війни , — говорить Анаіт Арутюнян.
Вона — незалежна вірменська журналістка. Здебільшого пише на соціально-економічні теми та про права людини. В останні роки в своїй роботі вона найбільше уваги приділяла питанням конфліктів та міграції.
Ми поспілкувалися із Анаіт Арутюнянт про вірменські звичаї, пов’язані з жінками, про стан журналістики в її країні та про актуальну ситуацію в Нагірному Карабаху.
Бабусі віддавали пенсію на зброю
Розкажіть про свій досвід роботи під час війни у Вірменії.
Працювати журналісткою у воєнний час емоційно важко. Я не працювала безпосередньо на фронті, але відчуття було таке, ніби вся країна на лінії фронту. Пам’ятаю, як жінки збирали і вантажили автівки та надсилали військовим шкарпетки, ковдри, продукти, сітки-укриття… Було дуже зворушливо, коли бабусі приносили консерви і розповідали, як перераховували свою пенсію до фонду на закупівлю зброї.
Деякі дівчата надсилали листівки з теплими словами, або писали на продуктах, цукерках чи цигарках, що чекають на воїнів, дякували за службу та сміливість. Багато хлопців загинули, а в їхніх кишенях знаходили ці листівки…
Війна показала, що часто ми не можемо контролювати свої сльози та почуття, стає складно зберігати об’єктивність. Пам’ятаю, знімала документальний фільм про вірменських військовополонених, які повернулися з Баку. Я в журналістиці вже 12 років, і завжди дотримувалася чітких кордонів, коли спілкувалася своїми героями і героїнями, але в цьому випадку все змішалося, було складно поводитися відсторонено.
Один із чоловіків настільки довірився мені, що розповів багато подробиць про дні полону та свої переживання. Мені було страшно, що раптом дам якусь не таку пораду людині, але все ж заговорила про допомогу психолога. Проте він категорично відмовився звертатися до фахівця. Я тоді подумала, що цей хлопець воював за нашу Батьківщину, захищав мене. Вислухати його історію – це найменше, що я можу зробити.
Читайте також: Виклик для медіа: як створювати чутливий контент під час війни?
Словом, ти переживаєш складні людські долі, тобі доводиться допомагати не лише комусь, а й собі, бо в якийсь момент стаєш бранкою цих почуттів. Але вирватися неможливо, тому що ситуація в нашій країні продовжує залишатися складною. Тисячі людей перебувають у блокаді, військові гинуть на кордоні.
Війна стала випробуванням для журналістики, адже бойові дії ведуться не лише на полі бою, а й в інформаційному полі
Що сьогодні відбувається в Нагірному Карабаху?
Із 12 грудня 2022 року 120 тисяч людей перебувають у блокаді, яку створили азербайджанці та російські «миротворці». Вони перекрили єдину дорогу (Лачинський коридор), що з’єднує Карабах із Вірменією.
Саме перед цим багато дітей виїхали до Єревану на Євробачення, а повернутися до батьків уже не змогли. Близько 300 дітей із Карабаху сидять по готелях у Вірменії, тисячі людей не можуть повернутися додому.
Ми знаємо, що там у людей закінчилися продукти. Місцеві фонди видають харчі по талончиках. Іноді Азербайджан перекриває газ, інтернет чи електроенергію. Це справжня гуманітарна катастрофа.
Про що зараз пишете найчастіше?
В останні два роки я стала більше писати про конфлікт. Розповідаю історії людей, які постраждали від війни, які живуть у прикордонній зоні.
Війна змінила журналістику — вона стала емоційно складною. Так, я відвідувала різні міжнародні тренінги з вирішення конфліктів, але все ж не була готова до війни. Одна справа, коли ми говорили про це теоретично. Зовсім інша — коли перебуваємо всередині війни, яка не закінчується вже два роки.
А ще війна стала випробуванням для журналістики, адже бойові дії ведуться не лише на полі бою, а й в інформаційному полі. Інформаційне поле країни завжди має бути «озброєним», щоб правда була почута міжнародною спільнотою.
Дівчата опановують зброю. До війни у нас казали, що це не жіноча справа
Як часто ви висвітлюєте питання становища жінок?
У Вірменії є чимало проблем, що пов’язані з дискримінацією жінок: насильство в сім’ї, традиції, які іноді можуть зашкодити здоров’ю жінки або зробити її мішенню…
Але я помітила деякі позитивні зміни. Після війни суспільство змінило своє мислення та підходи до деяких питань. Наприклад, багато жінок почали проходити військову підготовку. Дівчатка різного віку вчаться самообороні, ходять на полігони та опановують зброю, вчаться стріляти. До війни у нас казали, що це не жіноча справа.
Зараз ставлення інше, адже елементарна підготовка може врятувати життя.
Вірменські жінки здебільшого «сидять удома» чи працюють?
Працюють. У нас у країні не прийнято, щоб чоловік казав, що ти не повинна працювати. Це може бути тільки тоді, коли дитина дуже маленька, і жінка піклується про неї. До речі, наша держава виділяє гроші на оплату няні для тих мам, які хочуть йти працювати.
Жінки працюють у різних сферах. Я не знаю, чи є така сфера, де немає жінок. Держава сама намагається стимулювати жіночу активність різними програмами. Наприклад, у нас у парламенті є квота для жінок.
Читайте також: Фемінізм у Східній Європі: як живуть феміністки у Грузії, Вірменії, Молдові, Росії та Україні
Утім є велика проблема у селах. У нас висока трудова міграція в сільській місцевості. Якщо чоловіки їдуть на заробітки за кордон, то вся робота по сільському господарству лягає на плечі жінки.
Щодо журналістики, то у цій сфері у Вірменії працюють переважно жінки. Чому немає чоловіків? Бо мало платять. На гроші, які ми заробляємо, неможливо утримувати сім’ю.
Шлюб — не перешкода для вищої освіти
Наскільки доступна вища освіта для дівчат?
Вартість навчання у Вірменії становить 1000-5000 доларів на рік, залежно від університету. Також є безкоштовні місця для відмінників і відмінниць. Середня освіта доступніша. Коледжі переважно безкоштовні або з дуже невеликою платою за навчання. Існує безліч благодійних фондів, що допомагають абітурієнтам/-кам, які бажають здобути освіту.
У сім’ях у питанні отримання професії перевага надається дівчаткам, якщо фінансові можливості обмежені. Можна сказати, що більшість жінок у нашій країні мають вищу освіту.
Ви сказали, що перевага надається дівчаткам. Чому?
Бо робиться акцент на тому, що дівчатка — це майбутні матері. Тож необхідно дати освіту матерям, які добре виховуватимуть дітей. Плюс вважається, що освічена дівчина зможе знайти собі гарного хлопця та вдало вийти заміж. Також вважається, що якщо в сімейному житті виникнуть труднощі, жінка зможе влаштуватися на роботу і розв’язати фінансові проблеми. Є й інші причини та мотиви. Наприклад, у нас вважають, що дівчатка краще вчаться.
Насправді батьки хочуть для своїх дітей лише найкращого, тож намагаються дати освіту всім дітям. Нічого на це не шкодують. Нерідко чоловіки працюють за кордоном кілька років, щоб заробити гроші на навчання своїх дітей.
До речі, якщо дівчина виходить заміж під час навчання, це не заважає їй продовжувати здобувати освіту. Перед заручинами батьки домовляються, хто платитиме за навчання. Ці витрати беруть на себе або батьки дівчини, або батьки майбутнього нареченого.
Іншими словами, шлюб не може заважати навчанню більшості дівчаток.
Часто звинувачую себе в тому, що не встигла написати про якусь важливу тему
Як вас змінила війна?
Війна змінила нас усіх — я не виняток. Як журналістка, часто звинувачую себе в тому, що не встигла написати про якусь важливу тему. Намагаюся не забувати про проблеми людей, стежити за подіями, що відбуваються в нашій країні та світі, бо все дуже швидко змінюється.
Часом почуваєшся маленькою дівчинкою, але я вірю, що невеликі кроки, зроблені кожною з нас, принесуть великі зміни.
Сподіваюся, що скоро в наших країнах — у Вірменії та Україні — буде мир. Коли війна, багато питань, які раніше були важливими, раптом стають дріб’язковими. Бо ти розумієш, що найголовніше — мир і безпека твоєї країни.
