«Тільки сімейній парі без шкідливих звичок, дітей і тварин» – це дуже звична фраза в оголошеннях про оренду квартир.
Моя карма – переїжджати. Я прожила в Черкасах майже 20 років. За 20 перевалила кількість найманого житла. Інколи щастило – і я жила у друзів/родичів. Але частіше я розгортала газети, а пізніше вже відкривала сайти з оголошеннями і – прозрівала.
Бо сказати, що я самотня, молода, немісцева й винайматиму квартиру самій – означало почути відмову. Житло довго доводилося шукати. Здебільшого я обманювала господарів квартир і ріелторів – удавала, нібито маю чоловіка. Адже квартиру – особливо з відносно непоганим ремонтом – віддати в оренду прагнуть сімейним парам. Звичайнісінького «так, заміжня» зазвичай не вистачало. Мені не видавали ключів, поки не познайомлю з чоловіком, не покажу паспорт, не розкажу нашу біографію, історію знайомства й інші інтимні речі. Якось мене не пустили на поріг, коли почули, що я шукаю квартиру для себе й рідного брата. «Що незрозумілого? Я шукаю чоловіка й жінку», – казали мені.
Я брехала. Приводила підставних чоловіків. І тоді могла заселитися в бажану оселю. Я наповнювала свій дім чоловічими речами, аби ревізія господарів не викрила моєї брехні.
Пам’ятаю один випадок: квартира дуже мені підходила, бо була за дві хвилини ходьби від моєї роботи. Але власники категорично поставили умову мати чоловіка. Перевірили паспорт і не виявивши штампу, сказали, що без штампу не рахується. Я пропонувала заплатити за півроку наперед, щоб підтвердити платоспроможність. Ні. Без законного чоловіка не пустимо, сказали мені.
Я щоразу намагалася говорити цивілізовано. Але мене ніколи не слухали. Не наводили своїх аргументів на запитання «чому?» Завдання ускладнилося, коли з’явилися діти. Бо навіть якщо є чоловік, але при цьому ви встигли створити плід ваших стосунків – до багатьох квартир вам також зась. Особливо, якщо діти маленькі. Водночас, ніби знущаючись, в описі квартири вказують «поруч садочок і школа». Така собі перевага, якщо дітям жити заборонено.
Я розповідала власникам квартир історії з власного досвіду про те, як дорослі шкодять квартирі часто більше, ніж діти. Але вони невблаганні. Хоча хто я така, щоб принизливо благати?
Зараз у мене завдання ускладнене. Шукаю квартиру, маючи двох маленьких дітей і не маючи чоловіка. Завдання обтяжує наявність домашньої тварини – подарований батьком дітей пацюк. Добре, що шкідливих звичок не маю. Хоча це власників нерухомості хвилює менше, ніж моє особисте життя. Телефонуючи за кожним оголошенням, із острахом чекаю цих запитань: чи є чоловік, діти, домашні тварини і шкідливі звички. Я гарантую порядок і своєчасну оплату. І не хочу розповідати про свій сімейний стан. Але суспільство мені каже: без чоловіка ти — ніхто. Не впораєшся без нього. Ти не зможеш платити, вести побут, ти нічого не можеш без чоловіка. Тебе дискримінують за сімейним станом. А ти нічого не можеш вдіяти. Ризикуючи залишитися на вулиці…
Юлія Фомічова
