Нещодавно українську Інстаграм-спільноту сколихнуло інтерв’ю блогерки-мільйонниці Саші Бо (Пустовіт). У травні вона розповідала ведучій Марії Єфросиніній про свою щасливу сім’ю. А вже за два дні оголосила про розлучення. У другій розмові з Єфросиніною блогерка поділилася подробицями насильства і знецінення у своїй родині, які були замасковані за ідеальною картинкою в соцмережах.
І минула б мене ця історія, не зачепивши, якби не збіг обставин. Того дня я ходила в роздумах: чому сторінки популярних Інстаграм-блогерок переважно є розплідниками стереотипів і дезінформації? Усі ці «ведичні жінки», віра в жіноче призначення, «жіночі енергії», «сильного чоловіка», який бере під опіку «слабку, жіночну, доглянуту красуню», конспірологія та інша маячня мають вигляд єдиного рецепту успіху в Інстаграмі… Згадати бодай блогерку-антивакцинаторку й матір трьох дітей Софію Стужук, яка поширювала міфи про коронавірус. Не переконала навіть смерть її 30-літнього чоловіка від ковіду.
Я б і не знала імен цих блогерок, однак інтелектуально сумнівне (назвемо це так) блогерство цікавить мене в контексті мого проєкту з інфомедійної грамотності. Вивірені розумні дописи ніколи не доганяють мільйонну позначку авдиторії (винятком стала Катя Бльостка, чиї пости дуже на часі).
Проте подивилася я майже дві години (!) того інтерв’ю з іншої причини. Історія Саші Бо показова. У ній багато тез і ситуацій, які ілюструють проблеми гендерної нерівності, стереотипів та аб’юзу в стосунках. Позаяк авдиторія цієї блогерки, гадаю, не пов’язана з феміністичним активізмом та гендерною освітою, обговорення інтерв’ю в такому середовищі буде корисним. Формулюю кілька важливих інсайтів після перегляду.
Картинка в соціальних мережах не відповідає реальності
Ба більше, там може ховатися ситуація навпаки. І час це всім запам’ятати. У гонитві за гарним кадром люди замість жити імітують життя. На догоду авдиторії блогерка мусить мовчати про свої проблеми й опиняється в пастці.
Соціальні мережі стають викривленим дзеркалом реальності. Причин цьому багато, але є дві найпростіші, які назвала сама Пустовіт:
а) погані кадри не потрапляють на сторінку, що логічно
б) їй самій хотілося вірити в реальність цієї картинки щасливої міцної родини.
Насильство у стосунках починається «задовго до»
Оті класичні «перші дзвіночки» завжди є. Спочатку ніби випадкові, обережні речі, які й насильством не назвеш. Двозначність, невинний жарт, штурхан – а далі вузол затягується. Саша розповідає, що першу складну вагітність чоловік пропонував їй перервати. Не через турботу про здоров’я, а зі страху. Мовляв, «не возитиме хвору дитину на лікування в Німеччину». Тут на початку вже йшлося про брак чи й відсутність підтримки та емпатії. Далі вона зізнається: згладжувала гострі кути, ішла на примирення, «робила з себе дурочку», аби втримати шлюб. Розуміла, що колись цей каток зупиниться.
Але мені пригадався давніший епізод.
2018-го року Сашин чоловік побив офіціантку, яка нібито цькувала його сім’ю. Відео з камер спостереження спровокувало в Івано-Франківську скандал. А я та багато інших людей ще тоді замислилися, чи бува він так само не ставиться й до дружини?
Гендерні стереотипи – це родючий ґрунт для сімейного аб’юзу
В обох інтерв’ю мене, як людину «збоку», вразило, скільки разів Олександра наголошує на «випадковості» свого успіху. Різними фразами без кінця знецінює власні досягнення: «Мені просто пощастило»; «в Інстаграмі жіноча авдиторія, тому там чоловіку не вдасться розкрутити сторінку» тощо. Виглядає, що ці думки їй ретельно навіяли зовні. А ще складається враження, що вона відчуває провину за недостатній успіх чоловіка. Хоча сама ж розповідає, як багато праці й сил вкладає у бізнес і блогерство.
Чимало почутого стосується класики гендерних стереотипів про ролі жінки та чоловіка. «Хочу почуватися жіночною», «звикла, що чоловік утримує сім’ю», «жінка слабша» й має менше заробляти… Все, як у патріархатній методичці. Звідси ростуть ноги в гендерно обумовленого насильства.
Звернула увагу на ще один епізод. Блогерка розказує, що чоловікова мати не підтримує її. Навпаки – радила Саші стримувати норов, не суперечити чоловікові й у жодному разі не кричати на нього. Жіноча солідарність невістки та свекрухи дуже важлива в сімейному житті, поки світ існує в патріархальних рамках. Тут, знов-таки, варто пригадати недавнє інтерв’ю Каті Бльостки на Громадському радіо. Вона, мати чотирьох синів, сподівається у статусі свекрухи всіляко допомагати невісткам. Бо це має значення.
Насильство завжди має типологічні ознаки
Ознаки насильства у стосунках потрібно вчити напам’ять: знецінення (наприклад, у формі «невинних» жартів), приниження, переконання, що «без мене ти ніхто», шантаж, відсутність підтримки та емпатії… Які тривожні явища можна помітити з розповіді Саші Бо?
«Моментами приниження, моментами було класно», – цей її коментар описує суть нездорових стосунків. У хорошій сім’ї такого чорно-білого розшарування не буває. Саша розповідає, що чоловік більшість часу буває нормальним, але раз на місяць має поганий настрій. Він безкінечно повторює, що дружині просто пощастило з блогерством, а без нього вона «була ніким». Люди, які працюють із сімейним насильством, у цих вихідних даних можуть запідозрити хворобливий нарцисизм. Саша ділиться, що постійно «не могла позбутися відчуття, ніби недостатньо подякувала» чоловікові навіть за банальні речі. За збігом, в аудіозаписі нарцисизм під час сварки згадує чоловік: «Ти маєш бути мені вдячна й будеш мені вдячна, що ти з Гусятина вилізла, нарциска, і йдеш звіздою».
Шантаж хворобами, зйомка нападів недуги на відео й відсутність підтримки у складній для здоров’я ситуації – це не тільки насильство, а й заборонено законом. За окремі форми поведінки встановлена карна відповідальність. Зокрема за розповсюдження медичної таємниці: нібито чоловік у пориві злоби після сварки розповів про булімію дружини всім друзям.
Якщо чоловік хитрощами розблокував телефон, поки дружина спала, щоб перечитати її приватні діалоги, – це насильство. Нічні розбірки за підсумками цього читання лише поглиблюють прірву. За надіслане мамі й подрузі фото у сльозах після сімейного скандалу блогерка виправдовується: «Я ж не можу це носити в собі, але нікого проти нього не налаштовувала». Звучить дико, якщо подивитися на ситуацію загалом, правда?
Саша переконує, що фізичного насильства в сім’ї не було. Кілька разів згадуючи, як чоловік «хапав її», бо вона його «не чула». Вочевидь, це те фізичне насильство, яке ми навчені не помічати. Адже будь-яке порушення кордонів, кожен небажаний агресивний дотик – насильницький.
Щоб вибратися з аб’юзивних стосунків, найперше їх треба проговорити
Ця глибока теза насправді відсилає до рівня дискурсу «що не назване, того не існує». Пліткували, ніби Пустовітам зашкодила розмова з Єфросиніною. Ще того дня чоловік Саші влаштував скандал у потязі, телефонував ведучій, бо не зміг бути присутній на записі. І справді, блогерка зізналася: інтерв’ю вплинуло на її свідомість. Проговорюючи різні речі, вона замислилася, що щось у житті йде не так. І це важливо: діалог чи монолог віддаляє людину, дозволяє подивитися на якісь питання ніби збоку.
Наприкінці інтерв’ю ведуча зачитала короткий опис циклів аб’юзу («медовий період», «наростання напруги» тощо). У свідомості Саші все це склалося в цілісну картинку. Вона стверджує, що цього разу зібрала речі увосьме та, як і в попередні рази, планувала повернутися. От тільки наступного дня її чоловік був у готелі з новою дівчиною. Часто насильницькі стосунки саме так і закінчуються: чоловікові це раптово набридає, і він собі знаходить нову жертву.
Зрештою, це справедливо і для соціальних мереж. Важливо проговорити непросту правду для своєї авдиторії, налаштованої на модель «сильного чоловіка і слабкої жіночної жінки», на красиву картинку чужого життя. Цей досвід травматичний і за правилами Інтернету провокує спалах гейту, анонімної ненависті. Але відвертість дозволить вирватися з пастки імітації, зрозуміти, що не працює, дасть більше простору для відновлення.
Хочеться вірити, що відвертість Олександри стане в пригоді її читачкам. І принесе трохи світла в авдиторію блогерок-мільйонниць, які досі вірять у гендерні ролі та стереотипи.
Христина Семерин
